Віртуалка

А їх, Тоні, клієнтів, було вдосталь – дядьків, чоловіків та ще зовсім юних хлопчиків, і майже всі вони боялися жіночої справжності. Вони були зі мною, і водночас їх ніколи не було. Ті стада мастурбуючих чоловіків, котрим остогидло домашнє порно або скачані з Інтернету сексфільми типу «троє негрів пруть грудасту білявку», чи «дві шоколадки прийшли на день народження до товариша», чи «батько і подруга його доньки»; вони вже не мали в закладках улюблених безкоштовних порносайтів, бо прийшла доба дівчат веб-кам.
Знаєш, Тоні, мені здавалося, що клієнти сприймали нас тільки як усього лиш рухливі картинки. Вони не знали, що, сидячи в задушливій кімнаті, із липкими тілами, наші запаковані в латекс чи шкіру ноги тхнули, як у вояків у окопах. Але вони не могли нас нюхати. Усе, що належало їм, – відображення на їхніх моніторах. Інколи у форматі 3D. Рідше з «ділдо-контролем», це у тих дівчат, котрі мали USB-вібратор, силу поштовхів якого клієнт міг відчувати і контролювати у себе. У Банні була ще й секс-машина, нею також керував клієнт. Але не кожна дівчина могла дозволити собі таку дорогу штучку. Хоча справа була навіть не у грошах. Не кожна працівниця могла витримати силу поштовхів того диво-пристрою, керованого котримсь із завернутих клієнтів.
* * *
Уперше побачивши ляльку, котру посадив біля себе клієнт, що включив і свою камеру, таку страшну і з по-робочому гидотно роззявленим ротом, я жахнулася. Хлопчина ж на рівні імпульсів відчув мій стан, і ти знаєш (адже цього він і добивався від інших – шоку, що перекидав місток між його реальністю та підсвідомістю, видобуваючи із останньої щось приховане і цим самим натискаючи на ґудзики еротичного збудження), він став моїм постійним клієнтом. Роздруковував на принтері мої оголені фото (так-так, через деякий час роботи на веб-кам моя чесність геть розвіялася, залишивши мені тільки те, що всередині тіла) і наклеював їх на обличчя своєї гумової коханки, бо ж вона завжди сиділа поруч, коли він чатив зі мною, вдивлялася в моє зображення на екрані, розкинувши надуті повітрям безформні руки, чекаючи на свою порцію білої чоловічої рідини. Той юнак, Йоргель, часто пропонував мені зустрітися. Але я не погоджувалася, налякана історією реальної дівчини з віртуального простору.
Тієї звичайної для людства ночі залитий гарячим нічним повітрям лісок біля Калли П. став свідком нещастя нашої Сандри. Сандра, красуня, гордість і майже власність Руперта, віднайшла своє перше і, буду сподіватися, останнє поґвалтування. Мало хто знав, точніше, ніхто крім шефа не знав, що Сандрі ледве виповнилося сімнадцять. І що вона була зареєстрованою у базі даних, використавши паспорт власної сестри! Таке відхилення від договору тягнуло за собою Рупертове ув’язнення, бо ж тільки повнолітні мали право «вести еротичні бесіди в чатах».
Сандра, незважаючи на свій молодий вік, була віртуозною віртуалкою. Звичайно, з Банні вона тягатися не могла. Перша носила перед собою вже тричі оперований бюст, а в собі – набуту стервозність.
Зеленоока руда дівчинка із червонуватим ластовинням, у реальному світі таких є багато, адже тільки на live-strip працювало понад дві тисячі дівчат-жінок-бабусь, студійниць та справжніх домогосподарок, студенток та секретарок, професійних чатувальниць, яким не потрібно було працювати деінде, бо вони проводили перед камерою цілий робочий день, та працівниць пралень, прибиральниць, Боже, навіть не перерахуєш усіх професій, національностей та країн, які були задіяні в заробітку тих мільйонів євро, котрі протікали через сайт і майже всі осідали в одній кишені, залишаючи дівчатам власну всесвітню оголеність. Дівчата, а їх шукали завдяки потужній рекламній компанії, приходили то зовсім новенькі, то після невдалого досвіду, де шефи типу Руперта не виплачували зарплати або обманювали, таких хазяїнів-невдах було немало, котрі, не вміючи організувати підлеглим належної праці, партачили анкету, і тоді вона губилася десь на тринадцятій сторінці в довгому переліку дівчат, ніким не помічена, бо ж хто дійде навіть до десятої? Тому траплялося, що навіть писані красуні через вину шефа заробляли по 10 євро в день. Такий заробіток міг задовольнити хіба що тайок або мароккійок, котрі виходили в онлайн, не покидаючи своїх країн.
Незважаючи на Сандрин молодий вік та цілковиту відсутність життєвого досвіду, хоча, мабуть, в дитбудинках діти швидко дорослішають, нехай то навіть буде німецький дитбудинок, де у більшості підлітків уже є своя власна кімната з ключем, вона вміла інтригувати чоловіків. Що ж мала Сандра, чого не мали інші дівчата? Її обличчя не викривляло суворе око веб-кам, воно не тускніло, не втрачало природних фарб, і їй не потрібно було, як більшості, псувати зір, позуючи під світлом кількох сильних прожекторів (адже жалюзі були міцно стулені: денне світло падало завжди нерівномірно, спотворюючи зображення, тому кожна професіоналка знала, що робота перед камерою – це передусім зашторені вікна). Сандра ж могла обходитися без яскравого освітлення. Бо вона сама його випромінювала, оте світло. Попри свою вирощену в європейських дитбудинках сексуальність, дівчинка мала наївні очі та дитячий вигин губ, і, глянувши на її фото, клієнт часто зупиняв на ній свій вибір.
І незважаючи на всі її достоїнства, Сандра, в Інтернеті – Квендоліне, більше не мала права сміятися до нас своїм по-дитячому дзвінким сміхом і ділити з нами житлову площу та студію за сумісництвом. Бо вона порушила ще й другий писаний закон веб-кам. І за це була жорстоко покараною. Ні, покараною не Рупертом, бо те, що він зробив, він чинив, аби відвести біду від фірми. Покараною, Тоні, тим, у кого Сандра повірила.
І я впевнена, що те зеленооке ягня, та дівчинка ніколи б не звернулася до гвардіа цівіліа, адже вона тремтіла над своєю роботою і знала, що, втративши її, втратить таку важливу для неї стабільність. Але факт залишався фактом. Того ранку її, голу, біля лісу, що за п’ять кілометрів від Калли П., підібрали, і треба ж було трапитися такому збігу обставин, саме стражі порядку. Звичайно, вона нікому не скаже, що повірила клієнтові, зустрічатися з яким сурово заборонено її і без того підробленим контрактом.
Що послужило причиною того, що педант Руперт дозволив працювати у себе неповнолітній, ми достеменно не знали. Можливо, гроші? Хоча, поговорювали пошепки, але ніхто достеменно сказати не міг, що тоді, два роки тому, коли він побачив те дитя в німецькому барі у п’яному стані, він любив Сандру, любив так, як може любити невинність битий життям цинік. Мабуть, вона віддалася йому, бо що ж їй залишалося робити, крім як простелити своє тіло взамін на тепло та ласку.
Але все-таки – у чому ж її сила? Вона справді любила проводити із клієнтами свій час, а не просто «розкручувати» на хвилини. Саме тому й вони охоче заходили до неї розповідати казки про своє вигадане життя. Їм подобалося, як вона, зовсім не награно, уважно слухала та співчувала, і вони робилися у власних очах супергероями, секс-символами, силачами, а інколи, можливо, сліпими кошенятами, закинутими у безодню світу поміж жорстоких людей. Так, вона служила їм дзеркалом.
Сандра була улюбленицею всіх, тому, Тоні, саме її найчастіше брали в оплачувану відпустку. Оплачувана відпустка, любий, так у триповерховому, вузькому, затисненому між двома собі подібними спорудами будинку на центральній і єдиній площі у Каллі П. називали політ із Рудольфом до материка. Рудольф був сорокап’ятирічним, сліпим, прикутим до інвалідного візка братом Руперта.
Він, як і всі хворі, мав свої бзіки. Можеш собі уяви ти, що мінімум двічі на місяць його відвозили до аеропорту у великім Рупертовім автомобілі, він, як завжди, лаявся, проклинаючи неповагу та неувагу до себе, ненавидячи іспанські дороги та іспанську спеку, аеропорт, його працівників, зрештою, нас, віртуалок, котрі не вміють дати собі ради з хворим калікою, котрим тільки члени в голові, курки дурні, казав він, добре, що хоч не можу вас бачити, а то б не витримав такого, гарні дівчата маєте бути, а такі тупі курки, якби моя воля, казав він, я би вас ніколи не тримав у себе, розвели тут гарем, повійниці, курви. Але все одно, за провожату він щоразу вибирав одну із нас – Сандру.