Чарівник Країни Оз
Залізний Лісоруб притьмом узявся до роботи й незабаром нарубав маленьких дерев, почистив стовбури від гілля і скріпив їх дерев'яними клинцями. Він також зробив чотири колеса з обрубків стовбурів більшого розміру. Лісоруб працював так старанно, що до того часу, як зібралися миші, тачка вже була готова.
Миші прибували звідусіль – великі, середні й маленькі. Кожна в роті несла мотузочку. Якраз у цей час прокинулася й розплющила очі Дороті. Дівчинка з подивом помітила, що лежить на траві, а навколо неї снують незліченні сонмища мишей і дивляться на неї так само здивовано. Тоді Страшило швиденько пояснив Дороті, що до чого, а потім повернувся до Королеви Мишей і сказав:
– Дозвольте познайомити вас із Дороті.
Дівчинка ввічливо привіталася з Королевою. Миша відповіла чемним поклоном. Вони відразу сподобалися одна одній.
Тим часом Страшило й Залізний Лісоруб почали запрягати мишей у тачку за допомогою мотузочок, які ті принесли. Обв'язавши один кінець мотузочки навколо мишачої шийки, вони прикріпляли інший кінець до тачки. Тачка була в тисячу разів більша за будь-яку з мишей, але коли всіх мишей запрягли, вони змогли вільно тягнути її. Страшило й Залізний Лісоруб сіли зверху, й миші відвезли їх туди, де спав мертвим сном Лякливий Лев.
Лев був дуже важкий, але миші все ж зібрали всі свої сили й затягнули його на тачку. Потім Королева Мишей звеліла своїм підданим не баритися і мерщій повертатися на берег ріки. Вона боялася, що пахощі маків можуть виявитися згубними й для них.
Мишей було дуже багато, але спочатку їм не вдавалося зрушити з місця тачку з ношею. Страшило та Залізний Лісоруб допомагали їм – підштовхували ззаду. Спільними зусиллями вдалося перевезти Лева на зелену галявину, де він міг дихати свіжим прохолодним повітрям, а не маковою отрутою.
Дороті вийшла їх зустрічати й від усього серця подякувала мишам за те, що вони врятували друга від загибелі. Вона встигла дуже полюбити великого звіра й була рада, що тепер його життя в безпеці.
Мишей розпрягли, і вони побігли назад до своїх нірок. Останньою зібралася додому Королева Мишей. На прощання вона подарувала Дороті маленький свисток і сказала:
– Якщо колись ми вам знадобимося, вийдіть у поле й гукніть нас. Ми одразу ж з'явимося. А тепер на все добре!
– До побачення, – відповіли мандрівники, і доки Королева Мишей не сховалася, Дороті міцно тримала Тото, щоб песик не налякав їхню нову знайому.
Після цього вони вмостилися навколо Лева й почали чекати, коли він прокинеться. Страшило нарвав ще персиків і слив, і Дороті смачно пообідала.
10. Вартовий міської брами
Чекати їм довелося довго. Лев надто багато часу провів на маковому полі й надихався отруйним запахом підступних яскраво-червоних квітів. Нарешті, на щиру радість друзів, він розплющив очі й зістрибнув із тачки.
– Я біг щодуху, – повідомив він, широко позіхаючи, – та поле виявилося надто великим. Як ви зуміли мене врятувати?
Йому розповіли про допомогу польових мишей. Коли Лев почув цю історію, то розсміявся:
– Я завжди вважав себе великим і сильним звіром, але маленькі квіточки ледь не згубили мене, а крихітні мишки врятували від смерті. Як дивно влаштований цей світ! А що ж ми будемо робити тепер?
– Нам треба якомога швидше знайти дорогу із жовтої цегли, – сказала Дороті, – тоді ми зможемо продовжити нашу подорож.
Лев остаточно прийшов до тями, і компанія знову рушила в путь м'якою зеленою травичкою. Вони вийшли на дорогу із жовтої цегли й попрямували нею до Смарагдового Міста.
Тепер дорога була рівною та гладенько вимощеною, а навкруги милували око краєвиди.
Позаду залишилися непролазні хащі, а разом із ними й страшні небезпеки. Знову з'явилися паркани, але тепер усі вони були пофарбовані в зелений колір. Перший фермерський будиночок, який трапився їм на шляху, теж був зелений. Подорожні зустрічали людей. Ті пильно дивилися на товариство і явно хотіли розпитати, хто вони такі й куди прямують, але величезний Лев їх лякав, і вони не насмілювалися підійти ближче й почати розмову. Усі мешканці цього краю були вбрані в зелене й носили такі ж капелюхи з гострим верхом, як і жувачі.
– Напевно, ми вже незабаром прийдемо до Смарагдового Міста, – припустила Дороті.
– Мабуть, що так, – погодився Страшило. – У Краю Жувачів усе було блакитним, а тут усе зелене. Але тутешні мешканці не такі привітні, як Жувачі. Боюся, нам не знайти місця для ночівлі.
– Горіхи та фрукти мені вже трохи набридли. Я б із задоволенням з'їла щось інше, – зізналася Дороті. – А Тото зовсім виголоднів. Зупинімося біля наступного будинку й поговорімо з господарями.
Незабаром вони побачили великий фермерський будинок. Дороті хоробро підійшла до дверей і постукала, їм відчинила жінка й запитала:
– Яка справа тебе сюди привела, дівчинко, і чому поряд із тобою цей Лев?
– Ми хотіли попроситися до вас переночувати, – сказала Дороті. – А Лев – мій вірний друг, і він нікого не образить.
– Він приручений? – перепитала жінка, при цьому відчинивши двері трошки ширше.
– Так, – запевнила Дороті. – До того ж це Лякливий Лев, і він боїться вас значно більше, ніж ви його.
– Ну добре, – змилостивилася жінка, але перед цим трохи подумала й ще раз кинула косий погляд на Лева. – Якщо це й справді так, то заходьте. Я нагодую вас вечерею і залишу переночувати.
Товариство зайшло в будинок, де, крім господині, було ще троє дітей і чоловік. У нього боліла нога, і він лежав на ліжку в кутку. Доки господиня накривала на стіл, господар запитав:
– Куди ви прямуєте?
– До Смарагдового Міста, – сказала Дороті. – Ми йдемо до могутнього Оза.
– Справді? – вигукнув фермер. – А ви впевнені, що Оз вас прийме?
– Чому ж він може нас не прийняти? – здивувалася Дороті.
– Бо, якщо вірити людям, він нікого й ніколи не приймає. Я не раз бував у Смарагдовому Місті, й мені там дуже подобається, але я ніколи не бачив могутнього Оза й не знаю жодної людини, яка би бодай один раз із ним зустрічалася.
– Він ніколи не виходить до людей? – запитала Дороті.
– Ніколи. Цілісінькими днями сидить у своєму палаці в тронному залі, й навіть слуги його не бачать.
– На кого він схожий? – поцікавилася Дороті.
– Важко сказати, – задумався фермер. – Оз – могутній чарівник. Подейкують, він може перекидатися на кого тільки забажає. Одні кажуть, що він схожий на птаха, інші кажуть – що на слона, ще хтось – що на кота. Він може перетворитися на фею, а може й на домовика. Ніхто не знає, ким насправді є Оз, ніхто не бачив його істинної подоби.
– Усе це дуже дивно, – промовила Дороті, – але нам усе одно треба обов'язково з ним побачитися, інакше наша подорож буде марною.
– Чому ж ви так прагнете побачити могутнього Оза? – взявся розпитувати фермер.
– Я хочу попросити в нього трошечки мізків, – сказав Страшило, і в його голосі чулася надія.
– Озу це заввиграшки, – запевнив фермер. – Кажуть, мізків у нього, хоч греблю гати.
– А я хочу попросити в нього серце, – долучився до розмови Лісоруб.
– І це для нього дрібничка, – сказав фермер. – Оз має велику колекцію сердець на будь-який смак.
– А я хочу попросити в нього хоробрості, – повідомив Лякливий Лев.
– Розповідають, що в нього в тронній залі стоїть на вогні великий горщик із хоробрістю, накритий золотою кришкою, щоб не википав. Оз із радістю вділить тобі порцію.
– А я хочу попрохати його, щоб він відправив мене додому, в Канзас, – сказала дівчинка.
– А де цей Канзас? – здивувався фермер.
– Не знаю, – зізналася Дороті, – але там мій дім, і я впевнена, що він десь повинен бути.
– Гадаю, могутній Оз може все і, звісно, відшукає для тебе твій Канзас. Тільки треба пробитися до нього на прийом, а це нелегко. Могутній Чарівник не любить непроханих гостей, а його слово – закон. А ти чого хочеш? – звернувся господар до Тото, але песик нічого не сказав, лише заметляв хвостиком.
