Стюарт Маля – хлопчик-мишеня

— Ще раз прошу вашої уваги! — повторив Стюарт. — Як вам відомо, панна Ґандерсон захворіла, тож сьогодні я прийшов їй на підміну.
— А що з нею? — схвильовано запитав Рой Гарт.
— Все сталося через вітаміни, — пояснив Стюарт. — Вона приймала вітамін D, тоді як їй потрібен був А. А коли їй забракло вітаміну С, почала приймати вітамін В. Отож її організм став перевантажений рибофлавіном, тіаміном гідрохлоридом і навіть пірідоксином, потребу в яких у харчуванні людини ще не з'ясовано остаточно. Нехай це буде наукою для всіх вас!
І так люто зиркнув на учнів, що більш ніхто й нічого вже не розпитував про панну Ґандерсон.
— А зараз усі по місцях! — скомандував Стюарт.
Учні слухняно, не юрмлячись, пішли проходами поміж парт і плюхнулися на свої сидіння. У класі запанувала тиша. Стюарт прочистив горло. Взявшись обіруч за лацкани піджака, щоб мати професорський вигляд, Стюарт розпочав урок.
— Є відсутні?
Учні похитали головами.
— Хто спізнився?
Знову всі похитали головами.
— Чудово, — мовив Стюарт. — А з якого предмету ви зазвичай починаєте навчання?
— З арифметики! — закричали діти.
— Геть арифметику! — пискнув Стюарт. — Ми її пропустимо.
Така пропозиція з уст нового вчителя викликала шквал радощів. От ніби всі учні класу одностайно побажали пропустити арифметику — принаймні цього ранку.
— А який у вас іде наступний предмет? — запитав Стюарт.
— Правопис! — хором відповіли діти.
— Що й казати, — мовив крихітний учитель, — неправильно написане слово — це ганьба хоч би й для кого. Особисто я вважаю, що просто чудово було б, коли б усі правильно писали слова. Тож я настійно раджу всім вам купити по примірнику «Університетського словника Вебстера» й зазирати до нього щоразу, коли ви бодай трішечки засумніваєтесь, як правильно щось там написати. Оце ж ми й покінчили з правописом. Що у вас далі?
Пропустити правопис учні були раді не менше, ніж здихатись арифметики.
На радощах вони як стій закричали, і всі перезирнулися та й засміялись, замахали носовичками й лінійками, а дехто з хлопчиків пошпурив кульку з пережованого паперу в декого з дівчаток. Довелося Стюартові знову вилізти на стіс підручників і стрибнути на дзвоник, аби відновити порядок.
— Що там далі? — повторив своє запитання.
— Письмо! — хором вигукнули школярі.
— Господи! — розчаровано видихнув Стюарт. — Ви що, діти? Досі не навчилися навіть писати?
— Та вже давно навчились! — загорлали всі як одно.
— То й вистачить, — вирік Стюарт.
— А потім у нас іде суспільствознавство! — випереджаючи вчителеве запитання, радо повідомила Елізабет Ґарднер.
— Суспільствознавство? — повторив Стюарт. — Ніколи не чув про таку науку. А знаєте що? Може, цього ранку ми не будемо братись за жоден конкретний предмет, а просто поговоримо про щось? Добра ідея, правда?
— Учні перезирнулись, вичікуючи, що ж буде далі.
— Може, ми побалакаємо, яке то відчуття, коли візьмеш гадюку в руку, а вона обів'ється тобі навколо твого зап'ястя? — спитав Артур Ґрінло.
— Можна б і про це, але мені не хотілося б, — відказав Стюарт.
— Чи не могли б ми порозмовляти про гріх і порок? — попрохала Лідія Лейсі.
— Ні! — відкинув пропозицію новоспечений учитель. — Пропонуйте ще.
— Або про ту гладку жінку з бородою в цирку? — заблагав Ісидор Файнберг, пригадавши останній свій похід у цирк.
— Ні, — спокійно відмовив Стюарт. — Але ось вам моя пропозиція: поговорімо про Короля Світу!
І він обвів клас поглядом, сподіваючись побачити, чи сподобалася дітям ця ідея.
— Але ж немає ніякого Короля Світу! — обурено заперечив Гappi Джеймісон.
— А яка вам різниця? — здивувався Стюарт. — Має бути такий пост — і край!
— Мода на королів давно минулася, — наполягав Гappi.
— Ну, гаразд, тоді ми порозмовляємо про Голову Світу. Світ не вилазить із бід, і це через те, що над ним немає голови. Я й сам погодився б стати головою Світу.
— Вам бракує зросту, — зазначила Мері Бендікс.
— Пхе, на городі бузина! — пирхнув Стюарт. — Зріст у цій справі не має аніякісінької ваги. Тут важать характер і хист, Голова Світу повинен мати хист до головування, а ще він має знати, що важливе. Скільки з вас знають, що важливе?
Здійнявся ліс рук.
— Дуже добре, — похвалив Стюарт, завівши одну ногу за іншу й заклавши руки до кишень свого піджачка. — Генрі Рекмаєр! Скажи нам, що важливе.
— Промінь сонця наприкінці хмарного дня, правильна нота в музиці та як пахне потилиця немовляти, якщо мама його досить часто купає! — випалив Генрі.
— Правильно! — похвалив Стюарт. — Оце і є важливі речі. Але одну річ ти таки забув. Мері Бендікс, що забув Генрі Рекмаєр?
— Він забув про морозиво з шоколадною підливою! — швидко промовила Мері.
— Достеменно так, — погодився Стюарт. — Морозиво — це важливе. Так ото ж! Якщо мені випадає цього ранку стати головою Світу, то ми з вами повинні ухвалити якісь правила, адже без них надто все переплутається, бо всяк метушитиметься, дбаючи тільки про самого себе й забувши про добру поведінку. Нам треба прийняти якісь закони, якщо надумали гратися в цю гру Чи міг би хто з вас запропонувати якісь хороші закони для світу?
— Щоб ніхто нічого ні в кого не цупив! — понуро запропонував Джон Полдовскі.
— Дуже добре, — схвалив Стюарт. — Хороший закон.
— Нікого не труїти, крім пацюків! — обізвався Ентоні Брендізі.
— Ні, не годиться, — заперечив крихітний учитель. — Це несправедливо щодо пацюків. А всякий закон має бути справедливий для всіх.
Ентоні похмуро глипнув із-під лоба.
— Але ж пацюки несправедливі до нас, — заперечив він. — Пацюки варті осуду!
— Знаю, вони того варті, — визнав Стюарт. — Одначе з точки зору пацюка осуду варта отрута, (олова Світу має розглядати всяку проблему з усіх боків.
— То й ви стоїте на пацючій точці зору? — в лоб запитав Ентоні. — Бо й сам ви трохи схожий на пацюка.
— Ні, — спокійно відказав Стюарт. — Моя точка зору більш мишача, а це різні речі. Я дивлюсь на речі всебічно. Для мене очевидна істина, що пацюки позбавлені елементарних прав. Вони ніколи не сміють ходити відкрито, у всіх на очах.
— Пацюки не люблять відкритого простору, — докинула Агнес Берецка.
— Це тому, що всякчас, хай-но вони вийдуть на відкрите місце, хтось їх неодмінно поб'є. Пацюки могли б і полюбити відкритий простір, якби їм дозволялося ходити відкрито. Які ще ідеї щодо законів?
Агнес Берецка підняла руку:
— Має бути закон проти бійок!
— Непрактично, — сказав Стюарт. — Чоловіки люблять битись. Але ти близька до істини, Агнес.
— Жодних сварок? — боязко продовжила Агнес. Але Стюарт похитав головою.
— Щоб ніякої не було підлості! — запропонувала Мілдред Гофенстайн.
— Дуже гарний закон, — похвалив Стюарт. — Коли я стану Головою Світу, всякому, хто вчинить підло з ким-небудь іншим, перепаде від мене на горіхи!
— Це не спрацює, — зауважив Герберт Прендергаст. — Декотрі люди підлі від природи. Алберт Фернстром вічно підлий зі мною.
— А я ж і не кажу, що спрацює, — уточнив Стюарт. — Просто це добрий закон, і ми його випробуємо. Ми випробуємо його тут і тепер. Нехай хтось із вас учинить підлість щодо когось іншого. Гаррі Джеймісон! Зараз ти будеш підлий до Катарін Стейблфорд. Але стривай! Катарін, що то у тебе в руці?
— Це маленька надухмянена подушечка.
— І на ній написано: Тебе люблю я, подушку духмяну дарую!?
— Так, — підтвердила Катарін.
— Вона тобі дуже дорога? — допитувався Стюарт.
— Дорога!
— Ну, то, Гappi, забери в неї подушечку!
Гаррі підбіг до Катарін, вихопив подушечку з її руки й помчав на своє місце, а скривджена дівчинка заверещала.
— А тепер, — люто мовив Стюарт, — постривай, мій добрий народе, поки твій Голова думає, гортаючи Книгу Правил! — І показав на миґах, ніби гортає книжку. — Ось воно, на сторінці чотириста дев'яносто другій: «Щоб ніякої не було підлості». А на сторінці п'ятсот шістдесятій: «Щоб ніхто нічого ні в кого не цупив!» Тож Гаррі Джеймісон порушив аж два закони: закон проти підлості й правило проти крадіжок. Ану візьмімо Гappi та навернімо його до справедливості, поки він не зробився такий підлий, що більш ніхто його вже й не впізнає! Нумо!