Про відважного Барвінка та коника Дзвоника
Часть 3 из 14 Информация о книге
— Любий Барвінку!Скоріш не поїду.Слід відпочити нам після обіду...Стали вони у гаю під грибочком.Рядом лягли та й укрились листочком.Коник заснув, як маленька дитина.Так почалась у них «тиха година».Тільки ж година та вийшла не тиха,Бо несподівано трапилось лихо.Жив собі Півень на фермі дзьобатий.Дуже любив він під гаєм гуляти.Курям заявить: — Ідіть ви всі к бісу! —Та й поспішає гуляти до лісу...Лис його якось в гаю запримітив,Зразу ж, хитрющий, що треба, змикитив.«Ну, брат, діла твої,— дума,— пропащіТи потанцюєш у мене у пащі!»Жінці сказав він:— Швиденько мий горщик.Звариш увечері з півником борщик! —Сам у траві заховався, пригнувся.Півень-гуляка на нього й наткнувся.Бідний не встиг кукурікнути й «здрастуй».Як йому в шию вчепився зубастий.Півень як крикне: — Біда! Ку-ку-ріку! —Тут і проснувся Барвінок від крику.Будить він коника: — Спати вже годі!Хтось у біді...Може, станем в пригоді.Бачиш, он Півня Лис тягне під лісом!—Смілий Барвінок погнався за Лисом.Лис, не чекаючи злої пригоди.Скаче, летить через пні І колоди.Славний Барвінок за злодієм мчиться:Може чудесна загинути птиця!Дзвоник уже наступає на Лиса,Вершник направив в потилицю списа...Злодій почув, що цибулею пахне,—Як загарчить та убік як шарахне!Вирвався Півень із пащі злодюгиТа й почухрав до своєї округи.Вдарив Барвінок в потилицю Лиса —Хащі густі навкруги затряслися!Лис, як скажений, підскочив угору.Звився, як вуж, і прожогом — у нору.Хвіст у злодюги патлатий, як віник.Тож за хвоста і вчепився Барвінок.Він із нори довгохвостого цупить.Коник злодюгу підковами лупить.Почастували так Лиса лихого.Що аж пиляка летіла із нього!Галас і гомін почула Лисиця,На допомогу зубатому мчиться.Навіть худенькі малі лисенятаЛюбого татка біжать рятувати.Тягнуть у нору татка за вуха.Цупить Барвінок до себе щодуху.Лис відбивався глиною й мохом.Вирвавсь із рук і у нору— прожогом!Цілий клубок золотистих шерстинокЗ нього насмикав відважний Барвінок.Славно розправився з Лисом противним.Всипав борщу йому доброго з півнем!Іде, їде Барвінок під лісом,Переможно махаючи списом.Коник Дзвоник тихенько питає:— Як же Півник себе почуває?Чи співатиме він ку-ку-ріку?Чи не зроблено з нього каліку?Зажурилися наші герої...Раптом Півень з ліщини густоїЯк шугне, як стрибне на дорогуТа як схопить конячку за ногу.А Барвінок його — по спині:— Отаке-то к лихій личині!Визволяєш його зі скрути,А він хоче тебе ковтнути...Та якби не я і не Дзвоник,Ти попав би давно в ополоник! —Дуже соромно Півневі стало:— Справді, розуму в мене мало...Вибачайте,— сказав,— не буду!Я ніколи добра не забуду.Нате лапу на дружбу велику.І врочисто гукнув: — Ку-ку-ріку!А куди ж це ти їдеш, козаче?Спорядився на битву неначе?Промовляє Барвінок Хрещатий; —Я хлопчина меткий і завзятий!Жде мене незвичайна робота:Відніматиму скарб у Осота.Де будяччя сплелося дике.Зберігається диво велике.Біля нього стоїть на чатахЦіле військо злодюг затятих.Там живе довгоносиків зграя,Нею лютий Будяк заправляє,За фельдмаршала в них Тхоряка,Куроїд і лихий розбишака.Той, хто скарб незвичайний дістане,Дуже вченим, розумним стане.Мовив Півень; Тепер все ясно.Побратала нас доля вчасно.Хоч я й дуже боюсь Тхоряки,Куроїда і розбишаки.Довгоносиків дай хоч зграю —Розгребу, заклюю й поковтаю!І коли у Осотовім країТебе лихо важке спіткає.Бий мені телеграму, брате:«Птахоферма. Сідало П’яте».На підмогу в лиху годинуЯ всю армію курячу кину.Побратимами будем тепер ми!І побіг зозулястий до ферми.***Сутеніти вже стало навколо.Вийшов місяць — млиновеє коло.Засвітилися зорі чисті.Задрімали комашки в листі.Тож Дзвінкові сказав Барвінок:— Час, мій коню, і нам на спочинок.Де ж зупинимось ми ночувати?Ліс кругом, голосів не чувати...Озирнувся Барвінок, аж бачить —Щось велике в траві маячить —Височенна струнка будова(То коробка була сірникова).У коробці просторій порожнійВлаштувались на ніч подорожні.В ній було, як в новім готелі,Бракувало лише постелі.Мовив коник; — Пробач мені, брате.На твердому не можу я спати.Об підлогу намуляю боки,Наберешся зі мною мороки...— Не журись, моя рідна коняко,—Мовив хлопчик.— Постелемо м’яко! —Крізь щілину він вискочив з хатиІ подався підстилку шукати