Сто пригод Барвінка та Ромашки

Малюнки
Віктора Григор’єва та Кіри Григор’євої
І
 
 
Відступає тепла нічка, 
 
Розтуляє ранок вічка.
 
Грає в росах на городі. 
 
Стиха каже: «Спати годі!»
 
Але ще панує спокій.
 
На городі сон глибокий. 
 
Головата, мов дитинка.
 
Спить під тином Капустинка. 
 
На духмянім свіжім листі 
 
Спить Кабак, мов у колисці. 
 
Дід Гарбуз сопе під тином. 
 
Живота прикривши сіном. 
 
Баклажаник свище носом. 
 
Підставляє щоки росам. 
 
Бачить сон якийсь Цибулька, 
 
Аж вустами смішно булька. 
 
Кріп ві сні ногами смиче. 
 
Хрін зітхає і мугиче:
 
Із натурою такою 
 
І ві сні нема спокою.
 
Сплять метелики в травичці.
 
Ще куняє рибка в річці.
 
Ще дрімає навіть бджілка 
 
Біля теплого причілка.
 
Навіть місяць спить в хмаринах. 
 
Мов розлігся на перинах.
 
Вже зоря калину трусить.
 
Скоро день зайнятись мусить.
 
Раптом в зіллі під пасльоном. 
 
Ніби хтось ударив дзвоном:
 
— Гей ви, родичі городні, 
 
Гарбузенки благородні!
 
Я — Барвінок, я — Хрещатий,
 
Йдіть стрічати, величати!
 
Щойно я на світ родився.
 
Де ж город увесь подівся? —
 
Сну неначе й не бувало.
 
Хто це будить так зухвало?
 
Звів голівку Баклажаник:
 
— Звідкіля такий безштаник?
 
— Гляньте, ноги, мов пружинки. 
 
Очі — зернятка ожинки! 
 
Народивсь в зеленій льолі. 
 
Побажаймо щастя й долі!
 
Руки в боки взяв хлопчинка, 
 
Загорланив знову дзвінко:
 
— Щось ви, родичі городні, 
 
Вельми заспані сьогодні!
 
Я — Барвінок, я — Хрещатий,
 
— Час би гостя пригощати!
 
— Підлетіла рвучко Бджілка:
 
— Іч, розхвастався, чудилко! 
 
Ще такому Архімеду 
 
Заробити треба меду!
 
— Засміявся дід Гарбуз:
 
— Ти, видать, не боягуз!
 
А чи знаєш ти свій рід?
 
 
 
 
— Ви, Гарбузику, мій дід!
 
— Почоломкаймось давай. 
 
Нумо, інших пізнавай. 
 
Придивись з усіх сторін.
 
Хто це є?
 
— Сердитий Хрін!
 
— Чесний Хрін позеленів.
 
Але стримав щирий гнів:
 
— Трохи плутаєш, малий. 
 
Принциповий, а не злий!
 
— Обнімає хлопчик всіх,
 
У очицях — буйний сміх.
 
У Барвінка язичок.
 
Мов з насічкою гачок:
 
— Драстуй, красеню Горох! 
 
Ще зелений, ще не всох? 
 
Дядьку Соняшник, ов-ва! 
 
Облітає голова!..
 
От бруднулі Картоплі,
 
Щічки в глині, у землі! 
 
Гляньте, хлопці Огірки
 
У калюжці, мов хряки! 
 
Чом ви, дядечку Буряк, 
 
Червонієте, мов рак?
 
Ви скажіть, куди це зник 
 
Академік наш. Часник?
 
— Набурмосився Гарбуз:
 
Не шпигайся, карапуз!
 
Марнословити не слід.
 
Поважай козацький рід.—
 
Тут Барвінок як утне:
 
— Ви шануйте всі мене!
 
Маю вдачу, мов вогонь. 
 
Потанцюємо, либонь?
 
Я до всього маю хист,
 
Я ж і воїн, і артист.—
 
І навприсядки пішов,
 
Тільки дим з-під підошов.
 
Де не взявся тут Часник.
 
Малюка за чубчик — смик;
 
— На словах він всіх навчить.
 
А чи вмієш ти лічить?
 
Скільки буде двічі два?
 
— Чи не хворі ви, бува?
 
— Не крутися, говори!—
 
Пробурчав Барвінок:
 
— Три!
 
— Два плюс три?
 
— Мовчить, мовчить! 
 
Він нездатний полічить!
 
Ти хоч азбуку вивчав?
 
— Правду кажучи, почав...
 
— От ганьба на весь наш рід.
 
Він і в грамоті, мов кріт!—
 
Заридав тоді малий.
 
А Гарбуз:
 
— Сльозу не лий!
 
Слухай, що мені Бджола 
 
На світанку повіла...
 
 
 
 
Де розрісся кукіль дикий. 
 
Скарб заховано великий.
 
Той, хто дивний скарб дістане. 
 
Вченим стане, мудрим стане. 
 
Прочитає і полічить.
 
Як освіченому й личить!
 
Та на стражі біля нього 
 
Розбишаки війська злого.
 
Не якась собі босота —
 
Вояки царя Осота!
 
Не дрімає пильна варта.
 
Та її приспати варто.
 
Як піде верста сто сота 
 
— Царство лютого Осота.
 
Хто проб’ється в чорний край 
 
— Скарб славетний забирай.—
 
Аж підскочив наш Барвінок, 
 
Збив росу з хитких билинок:
 
— Та не я ж Барвінком буду. 
 
Коли скарб той не здобуду! 
 
Вирушаю в цю ж хвилину.
 
— Вельми ти рішучий, сину! 
 
Обміркуй усе спочатку,
 
А тоді прибий печатку.
 
Ми тебе, як перед боєм,
 
І одягнем, і озброїм.
 
Бачиш, Коник лугом скаче,
 
— Загнуздай його, козаче!
 
— Хлопчик коника за гриву.
 
Кінь малого — штовх в кропиву.
 
— Одягни штани з шевйоту,
 
А тоді вступай в кінноту!
 
Знов Барвінок витер слізку 
 
І хотів схопити різку.
 
Та Гарбуз обняв за плечі:
 
— Гарячитись — не до речі! 
 
Хоч спустошили всю грядку, 
 
Амуніція в порядку!
 
Маєш, синку, шаровари 
 
І чобіт нових дві пари.
 
І шапчина для хлопчини 
 
Із червоної перчини.
 
З цибулини маєш списа.
 
Щоб колов Тхора і Лиса.
 
Ось і щит тобі з картоплі,
 
І очкур міцний з коноплі! 
 
Одягайся, наш герою.
 
Начищай до блиску зброю. 
 
Обнімайте всі нетягу.
 
Щоб здобув лише звитягу! —
 
І на мить з очей Барвінка 
 
Зникла гостра сміховинка;
 
— От спасибі! Це ж багатство!
 
— Хай живе городнє братство!
 
— Лиш надів штани Барвінок, 
 
Перед ним і Коник виник.
 
Скочив хлопчик у сідельце. 
 
Заблищав, неначе скельце.