Сто пригод Барвінка та Ромашки

 
 
На очах підріс хлопчисько. 
 
Уклонивсь городу низько:
 
— Рідні овочі, спасибі!
 
Хай панує мир в садибі!
 
Мчу за скарбом. Все чин чином.
 
— Ти ж, Барвіночку, пиши нам!
 
— Як же я писати маю,
 
Здуру й букви поламаю!
 
От коли той скарб дістану,
 
День і ніч писати стану. 
 
Залишайтеся здорові.
 
Всі родичі Гарбузові!—
 
Вгору листя полетіло:
 
— Із Барвінка буде діло!
 
— Наче Дундич [1] на коні!
 
Не похилиться в борні!
 
 
II
 
 
Їде хлопчик полем, лугом. 
 
Трошки риссю, трошки цугом. 
 
Теплий вітер повіває, 
 
В грудях серденько співає.
 
Як подивишся ліворуч — 
 
Височенне жито поруч.
 
Колоски, немов ракети.
 
Що на інші мчать планети.
 
Як подивишся праворуч —
 
Кукурудза стигла поруч — 
 
Кияхи, мов дирижаблі.
 
Під вітрами не ослаблі. 
 
Навкруги гаї й діброви.
 
Ген хмарки, небесні брови. 
 
Вмить нахмурилось півнеба. 
 
Гримнув грім, ховатись треба.
 
 
 
 
Почалася грізна злива.
 
Кожна крапля, наче слива. 
 
Поки скочили під грушу. 
 
Промочило навіть душу.
 
У дуплі привітно й сухо. 
 
Завиває вітер глухо.
 
Хлопчик викрутив сорочку 
 
І повісив на кілочку.
 
Тільки став штанці знімати. 
 
Засміялись неба шати. 
 
Припинилась тепла злива,
 
В небі райдуга грайлива.
 
Ручаї гримлять зухвалі. 
 
Мандрувати можна далі. 
 
Хлопчик скочив у сідельце, 
 
Прощавай, сухе дупельце! 
 
Бачить — в житі Перепілка, 
 
Поряд з нею — діток кілька. 
 
Десь їм трапилась комашка. 
 
Вчить дітей рябенька пташка. 
 
Як жуків і мух клювати.
 
На комашок полювати.
 
І незчулися — шуліка.
 
Тінь хитнулась невелика.
 
Вниз летить хижак, мов грудка, 
 
Тут Барвінок скочив хутко. 
 
Засвистав, наміривсь списом. 
 
Крутонув шуліка низом 
 
І поплив у високості,
 
Поки цілі пір’я й кості.
 
Не чекав малий подяки 
 
За поразку розбишаки.
 
Вельми радий, рушив далі 
 
На зелені магістралі.
 
Чує, щось реве надсадно.
 
Ген — болото. Там неладно 
 
Стогне Трактор в баговинні:
 
— Ви спасти мене повинні!
 
Закопався по кабінку.
 
Порятуй мене, Барвінку! 
 
Корчував пеньки у лузі 
 
І у твань зашився, друзі.
 
— Не газуй! — гукнув Барвінок. 
 
Троса виплетем з билинок! 
 
Потім дружно будем смикать.
 
Бо кого ж на поміч кликать? — 
 
Стихнув Трактор перегрітий.
 
Під колеса вклали віти.
 
З дерези сплели буксира.
 
Ожила в машині віра!
 
Заревів мотор щосили.
 
Як напружив Коник жили. 
 
Трактор, витягнутий тросом. 
 
Закивав, зачмихав носом:
 
— От спасибі вам, малята,
 
Буде й вам від мене плата! — 
 
Зняв Барвіночок перчину. 
 
Попрощався чин по чину.
 
— Ми задарма, полем-гаєм. 
 
Добрим людям помагаєм! —
 
Та й помчали друзі далі. 
 
Натискають на педалі.
 
Збоку гай здригнувсь від крику. 
 
Пролунало: «Ку-ку-ріку! 
 
Потерпаєм від розбою!»
 
— Де ти, Півню, що з тобою? — 
 
Наш герой Коня пришпорив. 
 
Мчить, як тисяча моторів. 
 
Бачить, в лісі край байрака 
 
Б’ється з Півником Тхоряка. 
 
Півень-велетень в крові.
 
Поряд кури ледь живі. 
 
Птахоферма недалеко.
 
Але поряд — небезпека.
 
Півень грізно крутить дзьобом 
 
Над тупим Тхорячим лобом.
 
Тхір звивається вужем.
 
Коле Півника ножем.
 
Ще й регоче: — Лапки вгору,
 
Кроком руш — в мою комору! 
 
Тут Барвінок налетів.
 
Наче тисяча хортів.
 
Коник Дзвоник копитами 
 
Цупив звіра до безтями,
 
А Барвінок — списом, списом! 
 
Засичав Тхоряка бісом. 
 
Поточився, наче рак.
 
Покотився у байрак.
 
То був грізний супротивник. 
 
Обійняв Барвінка Півник:
 
— Твій боржник тепер, затям. 
 
Послугую всім життям! —
 
Зняв Барвіночок перчину. 
 
Попрощався чин по чину.
 
— Ми задарма, полем-гаєм. 
 
Добрим людям помагаєм!
 
Де ж верста ота сто сота.
 
 
 
 
Царство грізного Осота? 
 
— Вже від’їхали багато 
 
Від городу діда Гната,
 
Вже й прославилися в ділі. 
 
Вже й рубці на білім тілі. 
 
Скільки в світі боротьби.
 
Але де ж оті скарби?
 
У Коня стомились ніжки.
 
До землі звисають віжки.
 
Щоб триматись за оброть. 
 
Слід би втому побороть.
 
Та хіба їм до спочину?
 
Скрізь чекають молодчинуї 
 
Чуєш? Чаєчка кигиче,
 
І вона на поміч кличе.
 
Бо в гніздо її поліз.
 
Щоб яєчка вкрасти Лис. 
 
Тільки Лиса відігнали.
 
Знов почулися сигнали.
 
Зайця скривдила Сорока. 
 
Потім з Білкою морока: 
 
Бідолаху б’є Куниця,
 
Теж годиться заступиться.
 
Ось уже й завечоріло,
 
В небо хлюпнуло чорнило... 
 
Запахтіла медом гречка.
 
Край дороги — озеречко. 
 
Збоку, в затишку — узлісся. 
 
Відіклав Барвінок списа. 
 
Розіслав м’яку попону 
 
І сказав: — Спочиньмо, Коню! 
 
Ти пожуй вівса з торбинки. 
 
Єсть і в мене півхлібинки,
 
Є ж і сало, і ковбаска.— 
 
Розпустив Барвінок паска. 
 
Підібгав під себе ніжки.
 
Та спочили тільки трішки. 
 
Підлетіла Перепілка,
 
Голосок, немов сопілка:
 
— Ой, нема тобі спочинку, 
 
Славний лицарю Барвінку!
 
Не сідай відпочивати.
 
Мчи Ромашку рятувати!
 
— Не хвилюйся, люба пташко, 
 
Хто ж вона, твоя Ромашка?
 
— Недалечко звідси — хатка, 
 
В ній живе мале дівчатко.
 
Наче сонце, працьовите, 
 
Доглядає сад і квіти.
 
До пташок і звірів добра,
 
І співуча, і хоробра.
 
Всі, хто з нею, вельми щасні. 
 
Знає всі пісні сучасні. 
 
Часто-густо біля хати 
 
Соловейка вчить,співати.
 
Біля білої оселі 
 
Пролітали дні веселі.
 
Але раптом до садка 
 
Притаскало Будяка.
 
Загримів він: — Геть, дрібнота! 
 
Я — слуга царя Осота.
 
Цар за службу і заслуги 
 
Дав мені оці округи.
 
Щоб отут я вкоренився,
 
Жив собі та веселився.
 
Маю вічного папера.
 
Що господар відтепера.— 
 
Вмить на вітах павуки 
 
Почіпляли гамаки.
 
Відбивалася Ромашка,
 
Та одненькій дуже важко.
 
Руки сплутали потроху 
 
В павутиння і — до льоху!
 
Ой Барвінку, не спізнися! — 
 
Підхопив Барвінок списа. 
 
Попереду лине пташка,