Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських
– Ти радий? – спитала традиційно.
– Це ж на хату зайвий рот! В’їжджаєш? То я був єдиним спадкоємцем, а тепер… В принципі нормально!
– Вітаю.
– О, мало не забув! Стара тебе на вечерю запрошує. На честь об’єднання родини й повернення блудних синів. Припливеш? Інші плани? – засмутився Вадим. – Це не в кайф, але що вдієш?..
– До побачення! Коли щось нове – свисти!
– Покедово!
– Софійко-о-о! – долинуло з вікна.
Вибігла на балкон. Внизу, біля дороги, стояв Сашко.
– Привіт! – помахала рукою. – Чого тобі?
– Як сьогодні спалось?
– Нормально! Якби не будили всякі, то й зовсім би добре! А нащо питаєш?
– Як це нащо? Ти що, не знаєш, яка це була ніч?
– І яка ж?
– Це була ніч у повню!!!
– Леле! Я й не помітила! Спокійно все, тихо.
На якусь мить Софійка забула про Сашкову звістку. Вулицею проходив Валентин. Очевидно, щойно повернувся з Києва. З ним була… його київська Іринка. Ішли бадьоро, сміючися і перекидаючися новеньким футбольним м’ячем.
Зла до нього не почувала. Ще б пак: якби тоді не його шоколадка, хто зна, як би все повернулось!..
– То кажеш, усе чудово, Софійко? – нагадав про себе Сашко.
– Все чудово, Сашку! Ця казка – щаслива!..
