Лялечка і Мацько

  
Галина Пагутяк Лялечка і Мацько
 
  
Розділ перший,
 
з якого випливає, що краще мати велосипед,
ніж авто, сховане на дні маминої валізи
Після короткої червневої зливи садок ніяк не міг заспокоїтись. Поміж яблунями вела стежка до хати, і на неї з тремтливих гілок скочувались прохолодні дощові краплі. Десь втомлено цвірінькнула пташка. Але тут з-за хмар визирнуло сонце, і від його променів яскраво засяяла помальована в помаранчевий колір стіна. Саме цієї миті, полохаючи качок, що примостились в калюжі, вулицею проїхало таксі. Зупинилось, ляснули дверцята. З машини вийшла молода жінка в білому костюмі. В одній руці вона тримала валізку, а другою вела хлопчика років п’яти. Вони ступили на стежку й обоє зіщулились від холодного дотику краплин, які струшувало листя.
Із хати вибігла старша жінка й радо кинулась їм назустріч:
- А я вже виглядаю! А я вже чекаю!
- Олежку, що треба сказати бабці?
- Добрий день!
Бабця притисла хлопчика до себе, аж йому стало трохи боляче. Він вдихнув бабцин запах, заплющив очі, ніби вивчаючи його, бо встиг уже забути. Він і подобався йому, і ні. Від мами пахло краще.
У хаті мама поставила валізку і втомлено впала на лавку:
- Боже, як тут тихо! Уявляєш, довелося платити таксисту і за зворотню дорогу! Якби не малий, я б нізащо не зв’язувалася з тими здирниками. Але для мене головне, щоб дитині було добре…
Вона простягнула руку, щоб погладити сина по чубчику, але той, сміючись ухилився.
- Олежку, — сказала мама строго, — обіцяй мені слухатися бабці, а то прийде з лісу вовк і тебе забере.
Мама з бабцею розуміюче перезирнулись, насилу стримуючи усмішки. Хлопець пропустив їхні слова повз вуха. Не знайшовши у хаті нічого гідного уваги, він почав торсати замком валізки.
- Чого тобі? — невдоволено запитала мама. Вона саме визулася і з насолодою поставила ноги на прохолодну підлогу.
- Я хочу машинку!
- Почекаєш зі своєю машиною. Вона на самому споді.
- Ні, я її наверх поклав!
- Потім знайдемо, золотце. А зараз помиємо руки і будемо їсти, — розважливо мовила бабця.
- Я не хочу їсти!
- Буде, буде він їсти, — звертаючись до бабці, запевнила мама.
- Не буду.
- Так ти мене слухаєш? Чекай, я завтра поїду! Захочеш ще мене побачити!
- Не захочу! — засміявся Олег.
Мама трохи розгубилась, і на чоло їй набігла зморшка. Навіть вміло використана косметика не могла приховати безпомічного і втомленого виразу, властивого жінкам, що самотужки виховують дітей.
Олег сів у рипуче крісло і почав розгойдуватись.
- Господи, ні хвилини не посидить спокійно! — зітхнула мама. — Я так набігалась. Поки випрасувала, поки поскладала. Ще на роботу їздила за грошима. А йому хоч би що!
- Нічого, відпочинеш на морі…
- Ох, не знаю! Буду за нього переживати…
- За це не бійся! Я з нього ока не спущу, — запевнила бабця.
Лице мами посвітліло.
- Там у сумці помідори, огірки…
- Нащо ти купувала? Тобі грошей треба…
За столом бабця почала обережну розмову, краєм ока наглядаючи за хлопчиком:
- І що з цього буде, донечко?
Мама похмуро відклала виделку:
- Звідки я знаю? Хіба тобі не все одно?
Хлопчик пив молоко з порцелянового горнятка, на якому була картинка з клоуном. Задзижчала муха. Він провів її очима до відчиненого вікна, за яким зеленів сад, а за садом теж мало щось бути, може, вулиця, або інший сад.
- Маю я право на особисте життя чи ні? Хочеш, щоб я до кінця життя мучилась сама?
Вимовивши ці слова, мама з острахом глянула на малого. Той, опустивши очі, пив малесенькими ковтками молоко, щоб вистачило надовше. Йому і хотілось, і не хотілось побігти надвір, на вулицю, де галасували якісь незнайомі діти. Мама не пускала його самого надвір і невідомо, чи дозволить це бабці. Слухаючи розмову, він вдавав, що дуже зайнятий, не віднімаючи горнятко від рота.
А потім прийшла сусідка і стала оглядати хлопця з усіх боків, навіщось спльовуючи.
- Не дитина, а лялечка! Тьху-тьху, щоб не вректи! Тільки стати й дивитися!
На те хлопчик відповів, як завше:
- Я не лялечка, а Олег.
Сусідка аж сплеснула руками від захвату. Через хвилину і вона забула про нього.
Молока в горнятку не залишилось ні краплі. Хлопчик зітхнув і поставив його на стіл. Попід хатою щось зашуміло. Промчав порожній велосипед. Слідом за ним пробіг хлопець в одних шортах, без футболки.
  
Розділ другий,
 
з якого читач дізнається про Мацька
і найкраще місце на світі — сонячну галявину
Мацько був найчарівнішим з лисів, які коли-небудь мешкали в цьому лісі. Коли він серед ночі навідувався до курей на селі, ті здіймали такий галас, що лисові ставало аж незручно. «Як вони мене люблять!» — розчулено думав він, повзучи на череві в куток стайні й беручи ніжно в зуби якусь біленьку або руду несучку. Ясна річ, за один раз він не міг забрати усіх, як би вони цього не бажали. Тому навідувався якомога частіше до своїх любеньких курочок. У селі їх було багато, а він лише один — найчарівніший і найвродливіший лис. Не дивно, що люди й собаки йому заздрили. Тому він намагався з ними не здибатися: надто дорожив своїм елегантним золотистим убранням, а особливо пишним хвостом з білим кінчиком, ніби вмоченим у солодку сметанку. Лапки у нього були до колін темно-коричневі.
Іноді лисові не щастило. Тоді він змушений був перебиватися дрібними лісовими мишами, закусуючи суницями.
Гарненько виспавшись у м’якому пір’ячку, що встеляло його помешкання, Мацько снідав кісточками, залишеними звечора, і брався за свою улюблену справу — малярство. Цим він ще більше вирізнявся з-поміж інших лисів. Правда, у дитинстві матуся розповідала йому про одного лиса, якого звали Марчелло, видатного співака. Той досягнув найвидатніших успіхів у цьому виді мистецтва, але застудив собі горло на концерті взимку, і втратив голос. Що з ним далі трапилось, ніхто не знав. Отака доля в артиста: доки потрібен, тебе пам’ятають.
Історія була доволі повчальна, однак вона не охолодила бажання молоденького Мацька прославити лисячий рід. У виборі його покликання велику роль відіграла майже приятелька Сорока, що взимку мешкала в місті з усіма вигодами, а навесні й улітку вилітала на дачу до лісу. Пані Сорока була вельми освіченою особою, мала повно знайомих, і її дача якраз знаходилася над норою нашого лиса. Їй смакували курячі тельбушки, якими люб’язно з нею ділився Мацько. Тому Сорока іноді удостоювала лиса честі бути її співрозмовником у бесідах на різні теми, що стосувалися світського життя. Правда, Мацько не розділяв її захоплення блискучими металевими речами, але щодо всього іншого Сорока була для нього найвищим авторитетом, хоч він міг проковтнути її разом з пір’ям, коли раптом напосяде на нього лютий голод, що частенько з ним траплялося. Коли йому вперше це спало на думку, лис вжахнувся і почав уникати Сороки, і курячі тельбушки з’їдав сам.
Сорока занудьгувала. Мацько був доволі культурний, як на лиса, та й міг захистити її від інших сорок, яким не подобалось те, що хтось чужий оселяється в їхньому лісі. Щоб підлеститись, вона подарувала сусідові гарні окуляри з блакитним скельцями. Сороці вони були завеликі.
Лис дуже втішився. Власне, з цього почались його проблеми.
Та про це ми розповімо трохи згодом, а зараз давайте поглянемо на лиса в найщасливіші хвилини його життя, коли той лежить на своїй сонячній галявині, втішаючись спокоєм і самотою. Як добре лежати в зеленій пахучій траві під ласкавим сонячним промінням, дивитись на хмарки, що неквапно простують небом! І знати, що нікуди не треба поспішати. Можна отак лежати цілий день і цілу ніч, а потім знову — день і ніч.