Ерагон. Найстарший

Збентежений Роран іще довго не міг оговтатися від почутого й простовбичив на самоті кілька годин. Лише перегодом, сяк-так опанувавши себе, він повернувся до Хорстової оселі й ліг спати.
  
ПЕРЕСЛІДУВАНІ МИСЛИВЦІ
 
Багнюка хлюпала під ногами в Рорана, коли він спускався вранці в долину. Сіяв дрібний дощик, було прохолодно й незатишно. Бальдор крокував поруч. Обидва мисливці тримали свої луки напоготові. Ніхто з юнаків не говорив, оскільки боявся злякати оленів, чиї сліди вони шукали.
— Здається, тут, — ледь чутно мовив Бальдор, показуючи на стежку, що вела в прибережні хащі. Роран кивнув і подався стежиною, яку йому показав Бальдор. Утім, сліди виявились старими, тому хлопець вирішив заговорити.
— Бальдоре, я можу з тобою порадитись про одну річ? Мені здається, ти добре розумієш людей.
— Звісно, — здивувався юнак. — А в чому справа?
— Слоун хоче видати Катріну заміж, але не за мене, — не зупиняючись, пояснив Роран. — І це може статися будь-коли.
— А що каже сама Катріна? — обережно поцікавився Бальдор.
— Він — її батько, — знизав плечима хлопець. — Як скаже, так і буде. До того ж, той, за кого вона хоче заміж, не робить нічого, аби її посватати.
— Тобто це ти нічого не робиш, — уточнив Бальдор.
— Ну, так, — сумно відповів Роран.
— Зрозуміло… — глибоко зітхнув Бальдор. — Тепер я знаю, чому ти так рано сьогодні прокинувся.
Правду кажучи, Роран узагалі не спав. Цілу ніч він думав про Катріну, намагаючись знайти вихід зі скрутного становища, в якому вони опинились.
— Я не витримаю ще однієї втрати, — міркував уголос юнак. — Але старий Слоун нізащо не благословить нас з Катріною, бо я ж тепер злидар.
— Так, я теж гадаю, що він не дасть вам свого благословення, — погодився Бальдор і зиркнув на хлопця, — але про що ти хотів зі мною порадитись?
— Про те, як переконати Слоуна. Як вирішити проблему, не посварившись із майбутніми родичами, — пояснив Роран. — Що мені робити?
— А в тебе самого є якісь ідеї? — спитав Бальдор.
— Є, та вони мені зовсім не подобаються, — зітхнув Роран. — Я гадав, що ми з Катріною просто можемо оголосити про заручини, а Слоун нехай реагує на цю новину як хоче.
— Авжеж, некепсько, — спохмурнів Бальдор. — А про наслідки ти подумав? Що скажуть люди? Який сенс примушувати Катріну вибирати між собою й родиною, адже згодом вона може тебе в цьому звинуватити?
— Хіба в мене є інший вихід? — у розпачі вигукнув юнак.
— А чому б тобі, перш ніж зважитись на такий рішучий крок, не спробувати переконати Слоуна? — замислився Бальдор. — Може, слід дати йому зрозуміти, що на розгніваній Катріні ніхто не схоче одружитися? А тут іще й ти будеш під рукою, аби наставити її чоловікові роги…
Роран аж скривився від цих слів і прикипів поглядом до землі.
— А якщо тобі не вдасться переконати Слоуна, тоді ти принаймні знатимеш, що зробив усе можливе, — вів далі Бальдор. — Порушивши традицію, ти прогнівиш місцевих людей, а якщо Слоун не погодиться на твою пропозицію, то винним будуть вважати його.
— Усе це виглядає страшенно непевно, — завагався Роран.
— Ти знав це від самого початку, — заперечив Бальдор. — Звісно, сварки зі Слоуном не уникнути, але тобі може пощастити. А найдужче буде обурюватись цей ханжа Квимбі. Я взагалі не розумію, як він може варити своє пійло, будучи таким моралістом.
Роран кивнув на знак згоди. Справді, людські пересуди можуть вирувати в Карвахолі роками.
— Я радий, що ми з тобою про це поговорили, — сказав юнак своєму приятелеві. Йому несподівано спало на гадку, що досі він так само ділився своїми думками з Ерагоном. Хоч вони й були, як казав малий, братами по життю, а не по крові. І це справді дуже втішало, коли ти знав, що поряд є близька людина, з якою в тяжку годину можна перекинутись слівцем-другим. І ця втрата завдавала Роранові неабиякого душевного болю.
Несподівано Бальдор зупинився й принюхався. Здалеку повіяло запахом смаженого м'яса й горілих соснових гілок.
— Хто б це міг бути? — тихо спитав юнак у Рорана. Розвернувшись на місці, він нарешті визначив, звідки долинали пахощі, від яких рот миттю сповнявся голодною слиною. Схоже було на те, що бенкет відбувався десь неподалік. Не змовляючись, юнаки рушили в той бік і невдовзі випірнули з кущів на битий шлях. Приблизно за сто футів від них дорога завертала до тополиного гаю, звідки й долинали приглушені ранковим туманом голоси.
Підкравшись ближче, друзі зупинились. Буде якось незручно, якщо вони злякають людей, котрі, можливо, теж вибрались на полювання. Проте, з іншого боку, щось тут було не так. Голоси лунали надто гучно й грубо, як на пересічних мисливців. Прихилившись до землі, Роран зійшов зі шляху й прослизнув у хащі.
— Куди ти? — тихо спитав Бальдор, ледь устигаючи за юнаком. Той жестом наказав мовчати, продовжуючи скрадатися в придорожніх кущах. Оминувши гай, друзі… так і застигли від несподіванки.
Біля шляху розбив табір військовий загін.
Три десятки шоломів виблискували в променях ранкового сонця, а їхні власники жадібно ласували смаженою дичиною, приготованою тут-таки, на багатті. Вояки виглядали стомленими й були заляпані багнюкою. Утім, символ Галбаторікса — язики полум'я, вигаптувані золотою ниткою, — виднівся на їхніх червоних туніках. Під туніками у вояків були важелезні шкіряні нагрудники, вкриті сталевими пластинами, а також сорочки й штани з наколінниками. Більшість воїнів мали за зброю мечі, хоча тут також було й півдесятка лучників. Решта головорізів мала на озброєнні алебарди.
Поміж воїнів височіли дві чорні постаті, знайомі Рорану з безлічі переказів селян, яких він наслухався після повернення на спалену ферму. Так, це були саме ті самі незнайомці, які знищили його домівку! Кров застигла юнакові в жилах. Та це ж кляті служки Імперії! Він уже був зробив крок уперед, напинаючи тятиву, як зляканий Бальдор устиг схопити зухвальця за рукав.
— Що ти робиш? — зашипів юнак. — Через тебе нас обох уб'ють.
— Це ті покидьки… — Роран зиркнув на свого приятеля й раптом спинився, помітивши, як у того тремтять руки.
— Роране! — знову зашипів Бальдор. — Що ти собі надумав? Поглянь, це ж королівське військо! Навіть якщо ти вб'єш когось із них і втечеш, то все одно опинишся поза законом і накличеш на Карвахол біду.
— Чого вони хочуть? — не вгавав Роран. — Чого їм від нас треба?
— Не знаю, друже, — уважніше придивився до вояків Бальдор. — Якщо вони нічого не добились від бідолахи Герроу, а Ерагона забрав Бром, то їм, мабуть, потрібен ти. У будь-якому разі ми мусимо повернутись і всіх попередити. А потім ти сховаєшся. Схоже, там тільки ті двоє на конях, тож ми дістанемось додому швидше за їхнє військо.
Роран, спостерігаючи за воїнами, ледь стримував бажання кинутись у бій, а там уже що буде, те й буде. Його серце шалено калатало, вимагаючи помсти. Він хотів бачити, як цих чорних зайд вражатимуть стріли. Але треба було дочекатись іншої нагоди, щоб змити біль і горе у струмках ворожої крові.
Уявляючи наслідки такої битви, хлопець із сумом згадав про Катріну. Як же він залишить її саму-самісіньку? Ні, тільки не зараз.
— Добре, — процідив він крізь зуби, — мерщій додому.
Не чекаючи відповіді, Роран прослизнув між деревами на край шляху й кинувся бігти геть. Він неначе тікав від власного розпачу, що обпікав йому душу. Невдовзі юнака наздогнав Бальдор, і вони перейшли на швидку ходу, час від часу роззираючись довкруги, аби не потрапити у ворожу пастку.
— Ти сповістиш усіх про цю страшну новину, — крикнув на ходу Роран, — а я поговорю з Хорстом.
Наляканий Бальдор тільки кивнув головою у відповідь.
Десь за дві милі мисливці спинились перепочити й випити води. Далі, маневруючи між невисокими пагорбами, вони навпростець рушили до Карвахола. Увійшовши до селища, Роран миттю помчав до кузні, а Бальдор подався збирати людей. Прямуючи до Хорста, збентежений юнак заходився обдумувати найрізноманітніші плани помсти. У кузні він застав старого за роботою над візком Квимбі. Хвацько забиваючи цвях, той наспівував: