Динамо Харків. Вибрані вірші

2009
  
«Перечекавши останні сніги…»
 
 
 
Перечекавши останні сніги,
 
вихопившись за сезонні межі,
 
він зняв готівку, віддав борги,
 
і опинився на узбережжі.
 
 
 
З легенями, повними тютюну,
 
з кишенями, повними алкоголю,
 
він мовби пробив заслону міцну,
 
не відчуваючи зовсім болю.
 
 
 
Крізь теплий туман прослизнувши вужем,
 
щоб гнати похмілля легку химеру,
 
голився краденим фінським ножем
 
і зранку пив солодку мадеру.
 
 
 
Братався, ніби останній раз
 
з напарником зі смішним поганялом,
 
про вартість справжніх жіночих прикрас
 
втираючи картярам і мінялам.
 
 
 
З кишень витрушуючи пісок,
 
просив сигарети й давав поради,
 
і плакався їм про своїх жінок
 
та бізнес, який забрали араби.
 
 
 
Ці довгі розповіді уночі,
 
мов чорне сяйво морів полярних,
 
з ручною мавпою на плечі
 
в прокурених і порожніх більярдних.
 
 
 
Й жінки в далеких північних містах,
 
втрачаючи спокій в терпкій жалобі,
 
писали в довгих і тихих листах
 
свої зізнання сумні й розлогі,
 
 
 
просили сказати, що ця печаль
 
відійде, так як відходить море,
 
що він скоро вернеться або хоча б
 
що в нього все добре.
 
 
2009
  
«Коли вона повернулась, ближче вже до зими…»
 
 
 
Коли вона повернулась, ближче вже до зими,
 
всі свої літні речі вимінявши на квиток,
 
в теплих її кишенях ховались портові дими,
 
а кров мала колір висушених
 
трояндових пелюсток.
 
 
 
І я гортав її книги в перці, кориці й вині,
 
і слухав собі неуважно, як вона залива,
 
і як виростають у темряві, зріючи на глибині,
 
чорний камінь вугілля,
 
зелена рослина трава.
 
 
 
І сонце повільно скочувалось під тиском своєї ваги,
 
і вона розсипала борошно, мов дзвінкий порошок,
 
і чекала кожного вечора, коли вже підуть сніги,
 
але сніг, на відміну від неї,
 
так тоді й не пішов.
 
 
  
Ефіопія
 
2009
   
«Він був листоношею в Амстердамі…»
 
 
 
Він був листоношею в Амстердамі,
 
слухав аббу, сидів на трамі,
 
дивився порно у вихідні.
 
Друзі його, пияки-радикали,
 
говорили: «Ми все провтикали,
 
ми, можна сказати, по вуха в лайні.
 
 
 
В країні стагнація і мудацтво,
 
лібералізм і продажне лівацтво,
 
і неясно, що нас трима на плаву.
 
Євросоюзом керує сволота.
 
Вони говорять — «Свобода, свобода»,
 
а піди-но купи нормальну траву.
 
 
 
Але на Сході ще є країна,
 
вона сьогодні, можливо, єдина,
 
де сонце свободи не встигло зайти.
 
Де вірять в людину — вільну, розкуту.
 
Спробуй пробити канали збуту,
 
давай наведемо культурні мости!
 
 
 
Там втіха сходить на кожну хату.
 
Церкви московського патріархату
 
знімають вроки і славлять джа.
 
Мануфактура та інші крами
 
там контролюються профспілками,
 
і співом ясніє колгоспна межа!
 
 
 
Там п’ють абсент при застудній хворобі.
 
Там демони у жіночій подобі,
 
сховавши в горлі темну пітьму,
 
сповнять усяку твою забаганку.
 
«Давай, чувак, — привези афганку!» —
 
повторювали вони йому.
 
 
 
І він ступив на цю дивну трасу.
 
Авіалініями Донбасу,
 
де на сніданок — лише бухло,
 
мріючи про країну шалену,
 
він вилетів за кордони шенгену,
 
лишивши все, що в нього було.
 
 
 
Ступивши на землю в місті Донецьку,
 
з усіх іноземних знаючи грецьку,
 
яку тут нібито знали всі,
 
він трапив до рук дивовижній парі —
 
водій на форді й друг на кумарі.
 
І сяяли зорі у всій красі.
 
 
 
Водій сказав: «Все нормально, зьома,
 
давай, почувайся у нас як вдома,
 
тут друзі навколо, бачиш і сам.
 
Ти трапив на землю обітовану.
 
Їдьмо в Стаханов, там стільки плану,
 
що вистачить на весь Амстердам!»
 
 
 
Був простір вечірньою сутінню скутий.
 
Стояла зима. Починався лютий.
 
І місяць за ними гнався, як птах.
 
Тривожно світилися терикони,
 
на Україну ішли циклони,
 
й душі тонули в глибоких снігах.
 
 
 
На сорок п’ятому кілометрі
 
вони застигли в злій круговерті,
 
і тьма огорнула їх мулом густим.
 
Водій промовив: «Йохан, братішка,
 
по ходу, виходить, усім нам кришка,
 
молися своїм растаманським святим!»
 
 
 
Замерзло пальне і стихала мова.
 
Смерть надійшла із портів, з Азова,
 
і демон смутку над ними літав.
 
Випивши дезодорант, щоб зігрітись,
 
він намагався комусь додзвонитись,
 
але телефон йому відповідав:
 
 
 
«На даний момент абонент недоступний.
 
Життя — процес взагалі підступний,
 
так ніби тонеш серед ріки.
 
Смерть твоя — невелика втрата,
 
просто змінюється оператор,
 
й повільно зникають вхідні дзвінки».