Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник)

Що снігу на вулицях цілі гори, що, коли їдеш візником, так тебе піряє згори наниз і знову нагору, що шлунок твій зскакує кудись до сліпої кишки, а сліпа кишка з горла визирає, так то нічого… Колись же воно розтане… І тоді рівно буде і не пірятиме…
Кияни – народ хароший і зразу, не встигли ви вийти з вокзалу, знайомлять вас з дрібницями свого київського життя…
– На Тургенєвську!
– 75!
– Та…
– Пуд вівса сто!
Чого він гадає, що вас якраз саме цікавить київський овес, це вже його справа.
Але ви вже знаєте, що пуд вівса не п’ятдесят, а сто…
Київ білий тепер. Більше – білий і м’який… «М’якості», мабуть, не менше, як аршин завтовшки…
І слизький, і блискучий Київ… І під ногами рипить…
А ще тижнів зо два – і Київ буде сірий, а потім бурий, а потім мокрий, аж ось поки!
– Што будіть? Што тольки будіть?! – казав мені хазяїн препаскудної столовки на Подолі, чоловічина пудів так на сім з гаком. – Власть невозможная, ви ж таки самі подумайте! Што будіть?! Ви ж тольки посмотріть, как линьоть, как двиніть! Потому – Бог видіть! Бог усьо видіть!
І я думаю, що таки «Бог усьо видіть». Крім того, якою халерою він мене нагодував у своїй їдальні.
* * *
Київ пишний… Вулицею Воровського (б. Хрещатик) до приїжджих усміхається й парфумами, та модними черевиками, та сукнями, та брилями-капелюхами й золотими годинниками та ланцюжками вихваляється…
І все блистить, і все хвилями сукняними на вітринах спадає… Так важно, так приваблююче…
«Отрез на брюки п’ять п’ятдесят»…
І крамарі в Києві хароші, і всі вони йдуть «навстречу населению»…
«Согласно постановлению СТО и идя навстречу населению, цены понижены на 25 процентов!..»
Щасливе населення!
* * *
Київ строкатий!
Афішами заліплений! І чорними, й червоними, і зеленими! І отакусенькими, і отакими, і отакенними!
І всі афіші змістовні, афіші цікаві, афіші для художнього розвитку київського населення конче й конче потрібні!..
ТРЕСТ «ДАЙОШ ВЕСЕЛЬЄ»
НЕП – ТАНГО
Маринеточка Жанеточка і т. ін., і т. ін.
Це, мабуть, спеціально для березневих днів…
«Маринеточка – Жанеточка»…
* * *
АЙСЕДОРА ДУНКАН
Ну – це загальновизнане, непохитне, традиціями прибите й певне!..
Тут нічого не заперечиш…
* * *
ДІМ ПРОЛЕТАРСЬКОГО МИСТЕЦТВА
КАРНАВАЛ
ПРИЗИ ЗА ТАНГО!
ПРИЗИ ЗА ДОВГИЙ НІС!
Не сказано тільки, за який ніс приз дається: чи за пролетарський, чи за буржуазний.
Сказано тільки, що це робиться в «Домі пролетарського мистецтва».
……………………………….
БИМ-БОМ! «Дєйствительно настоящіє».
СОНЬКА – ЗОЛОТАЯ РУЧКА! «Дєйствительно настоящая!»
ІАМО! Угадує! Вгадує, що було, що й не було! «Дєйствительно настоящий».
І на всіх стовпах, і на всіх парканах, і на всіх тумбах доводиться до відома київського населення, що цими днями відбудеться.
ПРОЩАЛЬНИЙ БЕНЕФІС
АДМІНІСТРАТОРА ЦИРКУ
АБРАМА ЛЬВОВИЧА
АДАМОВА
І Абрам Львович ласкаво посилає з афіші привітну усмішку, оздоблену чорнявими кучерями, дорогому київському населенню…
«Та заходьте ж!..»
* * *
Опанас Карпович Саксаганський «орудує» трупою в театрі імені Заньковецької.
Ставить п’єсу з незаможницького життя, що яскраво малює побут бідної вдови і її єдиної доньки… «Наталка Полтавка» та п’єса зветься. Письменника Івана Котляревського.
Постановник – Саксаганський.
Лаборанти – Северин Паньківський і Чичерський.
Масове дійство після.
Де згода в сімействі,
Де мир і тишина…
Рухи виключно ногами, з вихилясами й викрутасами…
Далі йде гостра сатира на сільську власть – «По ревізії» драматурга Кропивницького, де змальовується голова сільради, незаможник Гарасько і делегатка жінвідділу Риндичка!
Цілком нова п’єса!
Іде в сукнах (свитка, чумарка, пояс і очіпок).
Анонсуються: антирелігійна п’єса «Вій», п’єса з життя спілки мисливців і рибалок «За двома зайцями», індустріальна комедія «Крути, та не перекручуй», драма з життя профспілки деревообробників «Бондарівна», астрономічна п’єса з життя космосу – «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» і т. ін.
Самому не довелося побувати, а цікаво все-таки… Нове все й досить-таки оригінальне…
* * *
«Думка» в Києві співає… Співає не «за страх, а за совість». Підряд щось одинадцять концертів! Був на однім в Будинку освіти. Народу – тиск! Багацько пішло додому, бо не вмістилося. Концерт присвячений Шевченкові. Прекрасне виконання. Великий художній успіх. «Думка» киян повоювала… Скоро виїздить до Харкова завойовувати харків’ян… Харків’яни хай уші прошурують, бо є що слухати і є кого слухати…
* * *
Кияни, – ще раз кажу, – народ хароший! Тільки їм усім дуже ніколи. Ну до того ніколи, що я навіть не знаю, коли вони, бідолашні, й обідають!
Зайдеш потихеньку так, спитаєш:
– Чи не можна б чого так дізнатися?
Чекаєш. І бачиш, що ніколи людині. Ну й ідеш собі геть. Одного тільки й зустрів такого, що йому не було ніколи.
– Приїхав?
– Приїхав!
– Сідай! Їдемо на завод молочарського приладдя «Добробут». Це ми («Сільський господар») тут, брат, заладнали! Посуд поза конкуренцією! Полуда – нема ніде такої. З руками молочарські спілки одривають! От би трохи грошей!.. Ось тобі механічний цех, ось дерев’яний, тут лудять, тут маслобойки роблять! Бачив?! Ніби й непоказний, а справу робимо! З нічого почали! Їдемо на контракти!
– Їдьмо! – кажу, а сам думаю, чого це йому не ніколи. І киянин, а не ніколи… і виявилось, що до Харкова виїздить, у Харкові вже працюватиме… А був справжнім киянином, навіть правобережною філією «Сільського господаря» завідував.
От що значить харків’яни…
* * *
Найбільша, найважливіша й найгучніша подія в Києві – це вихід із «Гарту» аспанфутів Варуського й Щербини.
Газети повнісінькі сенсаційних звісток про безідейність «Гарту» і черезверхідейність аспанфутів.
Населення в паніці. Чекають великої повені. Серед літературних кіл жах! На Трухановім острові баба корову продала. «Все одно, – каже, – водою занесе!»
Говорять про утворення якогось об’єднання з таємничою назвою «Літературні скакуни».
Одна старенька бабуся, що має вісімдесят чотири роки й каже, що до самої смерті не визнає Радянської влади, прочувши про «Літературних скакунів», перехрестилась і лякливо промовила:
– Невже ж і в літературі появились?
Але в неї замість «скакунів» таке вимовилось, що не доведи царице небесна.
……………………………….
Отакий Київ! Славний Київ, хароший Київ!
Стоїть собі на золотих горах, над сивим Дніпром, а святі та преподобні Антоній та Тодосій з іншими чудотворцями печерськими молять Бога за його.
І молять ретельно, молять добре, бо їм же більше робить нічого: на те й поставлені…
А в Харкові хоч би тобі поганенький святий був…
……………………………….
Ну годі!
Хто хоче більше про Київ, хай сам приїде й подивиться.
 
Ага, будеш?!
– І не пив, і не наїдався багато, тільки ваганку [55] затірки й із’їв, а отаке наснилося… Що вже попокричав, що попостогнав уві сні, так бодай і не згадувати…
– А що скоїлось, Кіндрате Івановичу?
– Та таке скоїлося, таке зчинилося, що як ізгадаю, так млію… Під серцем тільки – тріп! тріп! тріп! У голові туманіє, й за одвірок, щоб не впасти, хапаюсь. Помолився Богу та й ліг… У коморі на кожушині… Недовго й ворочавсь… І от, хай Бог простить, сниться мені, ніби я – моя ж таки Мура… корова, не до себе рівняючи, ніби я… А моя Мура так ніби не Мура, а ніби я, Кіндрат Стерня… Йде до хліва, бере налигача, налигує мене й веде напувати. А воно січень, холодище – так птиця падає.