Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник)

Добре!
Я все вам жужмом. А там уже хто більше чим цікавиться – хай вибирає…
……………………………….
Історія Криму дуже-дуже давня… Ще як Каїн Авеля вхекав за жертву Господню, так і тоді вже Крим був. Взагалі, як переказують тут старі люди, Крим постав у той самий день, як Господь створив «твердь та видиме небо»… Старенький, як бачите, є Крим.
Передісторична Кримова доля була така. (За точність не ручусь!)
Колись-колись-колись Крим, як відомо, звався Таврія. Це його найстарша назва. А постала вона від народу «таврів» (таври), найдавніших, що їх історія застукує на цім півострові, пожильців. Дехто дотримується тої думки, що до таврів у теперішнім Криму жили кіммерійці, що їх був оспівав Гомер ув «Одіссеї»… Жили ніби ці кіммерійці в Криму аж до VIII століття до Різдва Христового, а їх витіснили скити, що прийшли зі сходу.
Хто насправді був тоді, чи таври, чи кімерійці, чи обоє разом, – сказати напевно не можу, доки, може, на дозвіллі не поколупаюсь у горах – чи не знайдеться якого доказу. А так все ’дно ж не повірите.
Пережили вони, як і всяким порядним людям належиться, кам’яну добу, мідну добу й інші потрібні доби…
Історична доба в Криму починається тоді, коли біля його берегів з’являються греки-колоністи. Це наприкінці VIII ст. до Р. X. Двоє племен грецьких населили Крим: йоняни й доряни. Вони позасновували були такі-о міста, як Пантікапей (Керч), Гераклея (Сіноп), Херсонес і т. ін.
Це так звана греко-римська доба в Криму.
Довго вона тяглась. Аж до Різдва Христового. І кінчилась…
На її місце прийшла середньовічна доба. Готи її принесли в другій половині II століття (після Р[іздва] X[ристового]).
Біля 378 року осередок готів біля Дніпра розгромили гунни й удерлися частиною до Криму.
Готи посіли горішній Крим, а гунни – степовий.
Налітали потім на Крим (степовий) і авари, і турки, і хозари.
В половині IX століття степова Таврида поволі звільняється від хозар і попадає під протекторат Візантії. Отоді якраз з’являються в Тавриді варяги, що грабували її береги…
В цей-таки час починається зв’язок України з культурними центрами таврійськими: Херсонесом, Пантікапеєм. На Тамані тоді засновується Тмутараканське князівство, а в Тавриді князівство на місці Пантікапея в Корчеві (тепер Керч).
Бачите, коли ми, українці, до Криму потрапили. Значить, неправду пишуть ті історики, що перше знайомство з Кримом приписують чумакам, що по сіль у Крим їздили.
Пішли далі. Довга, як бачите, історія.
У XIII столітті запанували були в українських степах монголо-татари. Набили, як ви знаєте, 1224 року (здається) вони нам добре прапірки на р. Калці, і вдерлися в Тавриду, й почали витісняти звідти генуезців (італійців), що колонізували були частину Криму після хозар (під візантійською зверхністю).
Пройшли були монголо-татари аж до південно-східного кримського берега, але потім «цофнулися» (привіт галичанам!) на північ у степовий Крим.
А на півдні в горах тоді було біля 40 замків, і мало не кожний із них мав особливу мову.
Далі нові «хазяї» напирають на Тавриду. Турки. 1475 року Кафа (Феодосія) впала під ударом турків і татар. А далі вони захопили і весь півострів. Турки посіли узбережну, гірничу частину його, а татари – степ.
Татари спочатку мандрівники, під пануванням Золотої Орди, але з середини XV століття кримський хан уже юридично самодержавний. Столиця – Бахчисарай. Потім Крим під Російською імперією.
Потім – Врангель.
Потім і тепер Радянська влада.
Все! Історія вся…
Довга? А що ви думали, так зразу – ляп-ляп! – та від кам’яного якогось віку аж дотепер? Це ще й швидко. Досадіть якого історика – він вам років із п’ять писатиме…
Може, тут я й переплутав якісь тисячоліття, але це не важно! Що для історії, як пишуть тепер історики, століття або тисячоліття?
Важно – ерудиція!
А ерудиція ж є! Ну й гаразд!
Пішли далі.
Географія. Про географію – не бійтесь! – довго не говоритиму. Коли ще за фонвізінівських часів мамаша говорила Митрофанушці:
– Навіщо, – мовляла, – тобі та географія, коли візники є!
І я так само скажу:
– Навіщо вам географія, коли є і автомобілі «Кримкурсо», і візники, і провідники?.. Останні чорні, гарячі і знають всю географію, особливо для дам!
Приїдете до Севастополя, беріть візника, а він вам за дорогу таку географію розведе, що тільки ахатимете… Загальну, так сказать, географію.
А провідник – той більш по деталізації… Дами це особливо люблять, бо вони народ, як відомо, дуже цікавий…
В загальних рисах і я скажу… Два слова.
Географія на три поверхи: зверху небо, нижче гори, а ще нижче море… І навпаки.
Небо пухке, гори тверді, море мокре. Досить!..
Етнографія. Населення – чорне. На ногах шкіряні «личаки». Вірить в Аллаха й Магомета, пророка «єйного»… Поділяється на чоловіків, жінок і на дітей. Жінки – чорні. Діти – чорні… (Чорне море!) Чадри вже жінки не носять. Носять чадру тепер у Ялті на молі, тільки не «чорні» жінки, а білі. Мова – не наша.
По-нашому – платня, а по-їхньому – улєфє.
По-нашому – воша, по-їхньому – біт. (Звідси пішло, очевидно, «бити воші». Увага для філологів.)
– Анларизми не бен селерим?
– Анларизми?!
Нічого ви не «анларизми», бо ця фраза значить:
– Чи розумієте ви, що я кажу?
Населення хліборобствує, виноградарствує, садівникує, скотарствує і курортствує.
Це все роблять жінки.
Чоловіки сидять цілий день у холодку, чухаються, курять цигарки та п’ють каву.
Фауна. Не наша. Коли їдете чи йдете горами, часто бачите десь у лісі на скелях чи на узгір’ях якихось невідомих вам тварин, невеликих розміром, з рогами, з чотирма ногами і з одним хвостом. У тварини тої іноді голова вгору, а круп униз, іноді круп угору, а голова вниз!
Ви раптом стаєте. І дивитесь. Пильно вдивляєтесь.
– Ах! Ах! Що за така гірська тварина?
От що значить – клімат! За якихось шістсот верстов, а дивись – зовсім не те!
– Що то таке? – питаєте тубільця…
– Корова! Молоко дає! Доїться! Телят водить!
– Ах-ах! А ото?
– Котора поменше?
– Так!
– Коза називається! А ото збоку – кінь!.. А то – свині під дубом…
…Осли є! І на горах, і на курортах. На курортах більше!
Орли є! Кури є! Півні є! Курчата вже вилупились! Три карбованці субтропічна курка коштує… Орел – не знаю скільки!
Флора. Різноманітна. Дуб. Кедр. Кипарис. Магнолія. Гліцинія. Кропива. Кульбаба. Чинара. Будяк. Фініки. Пальми. Чебрець. Юдове дерево. Оріх. Коноплі. Груші. Яблука. Лимони. Апельсини. Картопля. Виноград і т. ін.
Винограду тут дуже багато, через те все майже вино для продажу курортникам виробляється з махорки й продається як вино «розлива кам’яної доби» по п’ять крб. пляшка («тільки для вас!»). Ригають від нього понад норму.
Оце більш-менш повний (наскільки вистачило сил!) малюнок Криму… [60]
Здається, ніби й нічого особливого, – правда?
У тім-то й річ, що особливостей отих тут сила.
Субтропічна, товариші, штука Крим! От що головне.
Візьміть так.
От ходить, приміром, у столиці українській Харкові по вулиці Карла Лібкнехта коза. Ну що ж! Ходить – і квит! Коза – та й уже!
А от коли отут поставити тую козу під кипарисом або на стрімчастій скелі, уже вам вона не коза, а екзотика.
Уже в неї хвіст не на 45° (чи на якім там?) довжини чи широти, а мало не екваторіальний! Тропічний хвіст, гарячий хвіст, і крутить вона ним по екватору!
От у чім сила!
Або горобець на Основі [61] на тину й горобець у Криму на пальмі! Різниця! На Основі він горобець, а тут – жар-птиця, бо йому жарко!
Екзотика, товариші!
Та це не тільки з тваринами. І з людьми так.
У Харкові, приміром, руде, косе, худе, угрувате, пудри на нім на цілу геологію, а тут видряпається на скелю, стане, за худі стегна тримаючись, – і Жанна д’Арк! [62]