Anarchy in the UKR
Яким має бути ідеальне радіо? Як будь-яка комуністична модель, як будь-яка структура, пов'язана з поняттями віри й релігії, ідеальне радіо вимагає цілковитої простоти. Ідеальне радіо навряд чи довго протягне в густому, набитому комерційним попсом ефірі мегаполісів, все одно не вдасться домовитись зі спонсорами, ці фашисти задавлять його форматом, витрахають за кожен вкладений ними цент, так що доведеться до кінця життя відпрацьовувати інвестиції, які вони нададуть, розуміючи під комунізмом безкоштовні блоки реклами. Ідеальне радіо навряд чи зможе довго протриматись за рахунок добровільних внесків, рано чи пізно кожна добра християнська душа втрачає рештки терпіння й самаритянства і подається на луки, де трава більш смарагдова й соковита, а податки низькі і врегульовані. Має існувати інший механізм.
Коли до мене прийдуть неофіти, група неофітів, не обтяжених спільними обов'язками і ритуалами, коли вони до мене прийдуть і скажуть — чувак, ми не можемо далі так жити, потрібно щось змінювати, чувак, давай, наприклад, зробимо ідеальне радіо, зроби нам радіо, чувак, ми підтримаємо тебе, я вчиню приблизно таким чином — я виведу їх на абсолютно незаймані території, я впевнений, що такі території ще існують, потрібно їх лише добре пошукати, я буду вести їх сорок років, виманюючи за допомогою портативного транзистора на батарейках, щоби вони весь час розуміли, від чого саме ми тікаємо, чого ми разом із ними хочемо позбутись, і ось коли Господь замучиться подавати нам орієнтири й рятувати за допомогою манни небесної та іншої гуманітарки і звільнить нарешті для нас шматок повітря, коли наш траханий транзистор одного разу замовкне, не в змозі впіймати бодай щось, я скажу — це тут, брати і сестри, ми прийшли, розпалюйте вогонь, діставайте консерви.
Все більша ізольованість, все сильніша відчуженість, все глибші розлами в повітрі, щоразу менше співрозмовників, щоразу відвертіше ігнорування з боку давніх знайомих, комунікація — жорстока й невдячна штука, котра втрачає свою актуальність, котрої вже ніхто не може навчити, вибирайся сам із цієї порожньої чорної шахти, з цих тісних і запаяних зовні каналізаційних люків, до яких тебе загнав час і твоє намагання крізь нього протиснутись. За яким принципом, за якими непомітними на перший по гляд ознаками ти віднаходиш однодумців, потенційних братів і сестер, котрі поки що не здогадуються про твоє існування? Чи може таким принципом бути принцип відбору музичних треків, гучність їхнього прослуховування, ступінь залежності від них? Очевидно, може. В цьому є свій досить переконливий механізм — ми слухаємо з тобою одну музику, наша з тобою залежність розвивається в спільному напрямку, нам із тобою пропишуть ті самі ліки, ми з тобою розчаруємось у тих самих героях, для нас із тобою все закінчиться рівною мірою печально, і головне, що ніхто цього навіть не помітить, не звертаючи уваги і не надаючи особливого значення нашим із тобою музичним уподобанням. А даремно.
Ідеальне радіо може бути формою громадського життя. Або церковного, що, зрештою, багато в чому є подібним. Громада має свій формат, громада має достатню кількість приймачів удома, громада слухається постійно обкурених діджеїв, котрі використовують глибокі розлами в повітрі для проходження в іншу геометрію, з кращою музикою; те, що нас із тобою роз'єднує, що позбавляє нас із тобою будь-якої надії, для них є лише додатковою можливістю вислизнути з навколишнього ландшафту, пробігтись вузькою і небезпечною доріжкою, котра тягнеться в чорній порожнечі їхньої пам'яті й уяви, пройтись натягнутою линвою, під помаранчевими і бузковими сонцями, котрі ми не можемо бачити навіть вві сні і котрі для них є чимось настільки звичним і природним, як косметика чи метрополітен. Вони повертаються крізь розірване повітря до громади, яка очікує на них, оскільки не може довго протягнути без своєї музики, без свого комуністичного радіо, котре її об'єднує і віддаляє від решти світу, обирається нею і робить її обраиою.
Діджеї одягають слухавки, підключаються до єдиної звукової мережі і починають уважно — крок за кроком, хвилина за хвилиною — прослуховувати небеса над собою, вслухаючись напружено в їхнє перетікання й дихання, торкаючись обережно довгими сухими пальями, що пахнуть кров'ю і марихуаною, небесної поверхні, проводячи долонями по небесній обшивці — випуклій і твердій, ніби живіт вагітної тварини, поступово наближаючись до ерогенних небесних зон, навколо яких і формується музика, утворюються найкращі й найпрозоріші радіохвилі, радіохвилі, котрих так потребує громада, без яких задихаються в своїх теплих і запилених кімнатах їхні брати і сестри, іхні діти з чорними татуюваннями на передпліччях, і їхні батьки з штучними клапанами в серцях; вони не можуть помилитись у своїх пошуках, вони шукають музику, ніби підземні джерела, щоби громада не померла від зневоднення своїх організмів, тому що музика робить їхні організми і їхні тіла вологими й пластичними, як молода капуста, з їхніх тіл після цього можна робити музичні інструменти, але хто б узяв ці інструменти до рук, хто б зумів їх налагодити?
Натомість зовні це виглядає приблизно таким чином — радіостанція визначається з власним форматом, підключає спонсорів і запускає потужну npos мокомпанію. Поступово у неї з'являються постійні слухачі, поступово її ведучих починають пізнавати по голосу і запрошують на різні токшоу. Станцію дедалі частіше слухають водії таксівок і продавці вуличних кіосків. He здогадуючись про кількість таких самих слухачів, як вони, та більше того — просто про це не думаючи, громадяни сплачують щороку певну суму на існування свого улюбленого радіо, не переймаючись загальними концепціями, часто навіть не знаючи, що їхні улюблені діджеї живуть з ними в одному під'їзді; вони просто вмикають радіо і відразу ж під'єднуються до Вагітної Тварини Неба, впускаючи до свого помешкання її нервове дихання, і думаючи, що це і є Баді Гай, так-так, саме це і є Баді Гай.
6. Lou Reed. Berlin.
У мене з'явилась дивна знайома. Десь знайшла мою електронну адресу і написала листа. Там було всього кілька рядків, привіт, писала вона, я прочитала твою книгу. Мені теж подобається Берлін. А ще я люблю серфінг. Дивно, подумав я, де вона знайшла мою адресу? Привіт, відповів я їй, ти що — справді займаєшся серфінгом? Hi, написала вона, я не це мала на увазі, я ним не займаюсь, я його просто люблю. А ти що любиш? В такому разі, відповів я, я люблю онанізм. На кілька днів вона зникла.
3 тобою було колинебудь таке, писала вона в наступному листі, що твої найближчі друзі раптово переставали тебе розуміти. Раптово? не зрозумів я, ні — такого не було. А що сталось? запитав я, посварилась з друзями в школі? Так, написала вона, посварилась. Ну, не переживай, писав я їй, все буде нормально. Що ви там могли не поділити? Шкільні сніданки? Які шкільні сніданки? образилась вона, я в коледжі навчаюсь. Ну, то помиритесь ще, заспокоїв я її, завтра підеш до школи, себто до коледжу і помиритесь. Ти не зрозумів, писала вона, в школі, себто в коледжі, в мене все нормально, і в них теж все нормально, вони вдома якісь дивні, зранку не розмовляють, сваряться весь час. Зранку це де? не зрозумів я, в коледжі? Та що ти причепився до цього коледжу, відповіла вона, зранку — це зранку, коли ми прокидаємось і йдемо на кухню пити каву. Почекай, перепитав я, ви що — разом п'єте каву, себто, ви що — разом живете? Ну, да, відповіла вона, я ж тобі писала — це найближчі друзі. Ми разом спимо. Ага, сказав я, вибач — а скільки у тебе найближчих друзів? Двоє відповіла вона. Ну, і я третя. А що говорять ваші батьки? Батьки нічого не говорять, батьків влаштовує, що ми добре навчаємось і підтримуємо одне одного. Ага, сказав я, підтримуєте. Так, написала вона, підтримуємо. Я їх обох дуже люблю. I вони мене теж, здається, люблять. В якому сенсі? поцікавився я. В хорошому сенсі, відповіла вона. Це дуже зручно — жити втрьох, вони мене підтримують, я їм допомагаю. Кілька місяців тому я навіть завагітніла, але потім втратила дитину, в принципі воно й, на краще — я не знала, від кого саме завагітніла, не зовсім зручно було. Ну так, погодився я — коли не знаєш, від кого саме, це не зовсім зручно. Ну, і'що у вас сталось? — мені вже було цікаво. He знаю, писала вона, щось змінилось останнім часом, власне, з одним із них, із Олегом. Вони насправді дуже різні — один займається математикою, інший, власне, Олег — спортом, волейболом, грає за збірну коледжу, його вже запрошують в університетську команду, думаю, він не буде мати проблем із вступом. I що змінилось? Власне, я сама не розумію що, Олег змінився. Ми почали йому заважати, він весь час намагається десь затриматись або, навпаки — раніше піти з дому, ми й далі живемо разом, спимо разом, але я відчуваю, що все не так, як було раніше, щось змінилось, і змінилось, власне, з ним, цей його волейбол. Ти любиш волейбол? Hi, відповів я, терпіти не можу. Я теж, я серфінг люблю. Ти писала, нагадав я їй. Справді? Ну, гаразд, і ось — він все псує, не знаю, для чого він це робить, може, він не навмисне, але він все псує, я дуже переживаю з цього приводу. Може, він до чемпіонату готується, спробував я її втішити. Hi, чемпіонат уже закінчився, тут справа не в волейболі, тут справа зовсім в іншому, розумієш, це таке дивне відчуття, що від тебе відривають частину тебе самого, мова навіть не про секс, хоча мені з ним добре в ліжку, власне, мені добре, коли я з ними обома в ліжку, але справа не в цьому, справа в тому, що нам всім тепер погано, і йому, йому теж погано, можливо, навіть йому гірше всіх, але він цього не показує, розумієш, він не хоче, аби ми бачили, що йому погано, він тікає щоранку з дому і до вечора грає в свій волейбол, хоча чемпіонат вже давно закінчився, я просто не знаю, що робити, як ти думаєш? А той другий, запитав я, що він? Другий?