Гімн демократичної молоді

Свідомість до Івана повернулась наступного ранку в готелі. Над ним стояли дві жінки в строгих костюмах.
— Містер Лихуй? — спитали вони, — хауз оф зе дез?
— Я, я, — відповів Іван і попхався до конференц-залу.
— Слухайте нас, — говорили йому по дорозі жінки, — сьогодні другий день конференції. Ви виступаєте третім.
— Можна четвертим? — запитав Іван.
— Ні, — жорстко відповіли жінки, — четвертим виступає представник сіоністів, якщо його виступ переставити, буде скандал.
— Якщо я вам тут наригаю, — сказав Іван, — теж буде скандал.
— Все буде добре, — сказали йому на це жінки, — де ваша презентація? — Іван мовчки віддав їм диск — А тези? — запитали жінки.
— А тези? — погодився з ними Іван і почав копатись у кишенях нового, але вже пом’ятого плаща. А тези? А тези? — думав він із відчаєм, перебираючи в руках авіаційні квитки, митні декларації рекламні буклети готелю і купу якихось листівок. А тези? Чорт, раптом зрозумів він, — я ж їх учора Сєві подарував, на пам'ять, чорт.
— Це? — нетерпляче запитали жінки, побачивши в його руках листівки, вихопили одну і, втративши до Івана інтерес, пішли в прес-центр. Іван побрів за ними, до виступу лишалось пару годин, можна було спробувати щось зробити. І він не придумав нічого кращого, як із прес-центру передзвонити на фірму. Трубку, як і слід було чекати, взяв дядя Гриша, а, малий! Загарчав він долетів, курва!
— Дядя Гриша, — почав Іван, намагаючись добрати слова із тієї порожнечі, котра утворилась у нього під горлом, — дядя Грища, ви б не могли мені зараз на цей номер факсом скинути текст презентації?
— Малий, — роздратовано закричав Гриша, — ти там шо, я тобі шо!
— Ну, дядь Гриш, — заплакав Іван, — ну дуже треба.
— Ну, шо ти, малий, — Гриша відчув серйозність ситуації, — ну, ти шо? Ти зрозумій — я тобі вислав би цей блядський факс, але я не вмію — я їх лише отримувати навчився, так що без мази.
Іван навіть спробував поговорити із представником сіоністів. Той привітно усміхався до Івана і говорив угорською. І тут закінчив свій виступ другий доповідач. Іван облився холодним потом і пішов на сцену. Потоптався під екраном, набрав повні легені повітря, дістав із кишені Сєвину листівку. Значить, що, думав він, значить, так, хвилин п'ять можна буде робити виступ, наприклад, привітатися з ними, передати привіти, заспівати гімн. Зрештою, можна оголосити хвилину мовчання, це вже буде шість хвилин.
Зазвучала музика. На екрані з'явилось зображення дружньо налаштованого Ісуса, за яким ішов гурт мирян, внизу готичними шрифтами висвітлилось — Хауз оф зе дез презентс. Велкам ту Юкрейн — ленд оф зе готік парадайз! — В бюро перекладів до справи поставились відповідально — Ісус справді справляв враження людини, яка щойно віддала своє життя за всіх присутніх. — Привид бродить по Європі, — трагічним голосом зачитав Іван перше речення, — привид комунізму! — Після цього музика урвалась і народ якось затих чи що. Натомість з'явився перший малюнок — невеличкий схематичний будиночок, біля якого тяглась огорожа зі схематичним колючим дротом. Навколо будиночка росла схематична трава, на обрії тяглись непривітні хмарочоси. Внизу йшли готичні титри, в яких німецькою мовою йшлося про мальовничі куточки Харкова.
— Товариші, — більш впевнено заговорив Іван, — в умовах тривалої політичної стагнації, на тлі безперервного зубожіння робітничих мас, що стрімко росте вгору, розгорнув свою бурхливу діяльність ідеологічний сектор Донецького обкому! Виплекане дбайливою партійною дисципліною молодіжне крило ЦК тримає свої двері відкритими для всіх, кому болить доля трудового народу. — З'явився малюнок номер два. На ньому було зображено схематичну родину, тата, маму й дитя без якихось певних статевих ознак. Вони сиділи під колючим дротом і їли схематичний ланч. — З дня в день, — продовжив Іван, зазираючи до листівки, — не втрачаючи віри й партійної самосвідомості, стають на захист своїх професійних обов'язків трудящі регіону. Не дивно, що ініціативи ідеологічного сектора давно викликають симпатію та любов серед найбідніших верств населення. — Після цього з'явився малюнок, на якому було зображено кілька гробарів, котрі прикопували могилу. Гробарі були схематичні, а ось хрести на могилах були витримані в загальному готичному стилі й здалеку нагадували свастики. Збоку було зображено графік, стрілка рішуче трималась угорі, очевидно, це був натяк на високо підняту планку оперативності та професіоналізму. — На відміну від інших політичних сил, — пояснив Іван присутнім, — наша партія має чіткий план загального економічного зростання. Взявши собі за зброю безсмертне вчення Маркса-Енгельса, ідеологічний сектор ЦК рішуче зобов'язується підняти життєвий мінімум кожного окремого громадянина, незалежно від соціального походження, професії та віросповідання. — З'явився малюнок номер чотири, із намальованою на ньому капличкою, обабіч якої стояв схематичний священик, схематичні бабки-плакальниці й схематичний тамада із бокалом у руці. — Ідеологічний сектор ЦК, — прокоментував Іван, — рішуче бореться за поліпшення економічних та соціальних умов проживання робітничих мас, послідовно засуджуючи й виступаючи проти таких рудиментних проявів темного минулого, як релігія, проституція та алкоголізм! — Раптом на екрані з'явилось велике, вусате й незадоволене обличчя Григорія Лихуя. Бюро перекладів, очевидно, не наважилось зобразити його схематично, тому цілий монолог про батька-ветерана розташувався просто під Гришиними вусами. Іван, побачивши знайоме обличчя, на якусь мить занепав духом, але примусив себе знову зазирнути до листівки. — Проте не слід втрачати пильність, — вигукнув він у зал, дивлячись передусім на представника сіоністів. — Знахабніле рило світового імперіалізму знову пхається на батьківську землю! Для них це не просто місце роботи! Для них це місце жорстокої експлуатації та наживи. Але панкам із Уолл-стриту, котрі пхають до нас своє рило, — Іван рішуче ткнув пальцем у бік дяді Гриші, — хочемо нагадати: не дай бог завтра трапиться політична інвазія з вашого боку, і тут ми вас і поховаємо — на території, политій кров'ю і потом активістів ідеологічного сектора ЦК. — Іван перевів подих. Учасники конференції теж. Але виявилось, що це ще не кінець. З'явився і останній малюнок, п'ятий. Там було зображено схематичний котел, з якого йшов густий чорний дим. Біля котла стояли схематичні робітники й кидали в котел предмети невизначеного органічного походження. Поруч було зображено кілька показників у відсотках, причому відсотки ці невпинно зростали. Представник сіоністів обурено вийшов із залу. Іван трішки розгубився, але все ж таки завершив свою промову: — З внутрішнім оптимізмом та вірою в політичну перспективу напередодні виборів ідеологічний сектор ЦК заявляє і про постійне зростання кількості членів партії, зокрема про дедалі частіші випадки колективного вступу робітничих мас до струнких лав партії.
Прийшов у партію сам! — патетично завершив Іван, — приведи в партію сусіда!
Або сусідку, — додав він уже від себе, менш упевнено.
Після виступу працівники прес-центру говорити з Іваном відмовились. Колеги ойкуменісти теж намагались на нього не дивитись, відводили очі і переглядали програму на наступний, заключний день конференції. Натомість до Івана підійшов старший чоловік.
— Гратулюю! — закричав він. — Гратулюю! Дуже приємно мені тут гостити представника національної молоді! — Іван подивився на його масивний слуховий апарат і закивав. — То було знаменито! — знову закричав чоловік, — по-просту — знаменито! — Ласло Конашевич, — закричав він, називаючись, — наказний отаман ференцварошської паланки задунайської січі! Дуже мене вразила та ваша пекельна машина!
— Це котел, — пояснив Іван.
— Ага, ага, — не зовсім зрозумів його Ласло Конашевич, — а то попрошу витлумачити для мене — чи то якимось чином свідчить про розвиток української мови на тому зросийщеному сході?
— До певної міри, — відповів Іван — до певної міри.