Депеш мод

Потрібно щось продавати. Хтось із компанії притягує фотоапарат, ось, каже, фотоапарат, а не шкода? питають його, нє, все гаразд, каже він, все одно фотографувати немає чого, справді, погоджуються всі, що тут фотографути, сам Вася дістає звідкись заниканий бінокль, я, наприклад, не знав, що в нього є бінокль, хоча ми друзі, така штука. Ну, і лишається тепер комусь весь цей непотріб продати. В принципі, — думає Вася, — продати можна було б Моряку, він лох, він би купив. Але Моряк в долі. Можна продати Какао, Какао теж лох, і він не в долі. Але Какао не тільки не в долі — він взагалі зник, його вже кілька днів ніхто не бачив. І тут хтось згадує про Ваху, правильно, — каже Вася, — Ваха — грузин, грузини люблять оптику, правда? — недовірливо перепитує хтось із компанії, ну, звичайно, — каже Вася, — звичайно: всі грузини люблять оптику, і вони йдуть до Вахи і знаходять його в одному з його кіосків, говорять, типу, Ваха, оптику візьмеш?
Але Ваха цього прохолодного червневого ранку з головою дружить не зовсім, він по вуха зав'яз у власному канабісі, що його він курить звечора у власному знову ж таки кіоску разом із наложниками, тож у Вахи починаються страхи, яку оптику, камандір? — питається він, — чому оптику? Вася дістає з пакета старий бінокль без шворок і майже невживаний апарат «ФЕД 5» у рипучому шкіряному футлярі, ось, каже до Вахи, бери, не пожалкуєш, товар хороший. Ваха далі стрьомається і з кіоску не виходить, сидить там разом із наложниками і дивиться на Васю крізь тісну амбразуру, але Вася йому дружньо посміхається і решта скаутів теж посміхаються, хоч і дещо напружено, і Ваха раптом думає — бля, думає він, бля, що я роблю, чому я тут сиджу, котра зараз година, що це за мудаки стоять переді мною і головне — чому вони з біноклем?!! Але якісь голоси щось йому там нашіптують, і він таки вилазить назовні й бере у свої неслухняні руки оптичний прилад, його відводять трішки вбік, щоби він мав на що подивитись, на вулиці порожньо, повітря навколо кіосків пахне канабісом та дощем, Ваха дивиться в бінокль і зі священним трепетом розглядає заповнені тихі автостоянки, кінцеву тридцять восьмого, кількох проституток на перехресті, і далі по колу — недороблену дев'ятиповерхів-ку, яку мурують зеки, розйобаний соціалізмом універсам, трамвай двадцятку, що виповзає звідкись із мочарів, і так повернувшись навколо власної осі, він раптом впирається озброєним оком у власний, знову ж таки, кіоск і перед його затуманеним поглядом раптом чітко постає напис «ЧП ВАХА», ні хуя собі, думає він, це ж я, і тут його кінцево впирає…
Продавши оптику і отримавши на руки непогану, як на їхні скромні скаутські потреби, суму, друзі тут-таки, над тілом напівпритомного Вахи, купують у його наложників два літрових кайзери і прямо так їдуть на вокзал, аби сісти на першу ранкову електричку до города Бєлгорода, вони дещо збуджені й галасливі, серед запашного літнього ранку, під свіжими небесами, відчайдушні шукачі радості і пригод, збоку вони справді схожі на туристів, чи навіть краще на прочан, які ось їдуть собі на прощу до города руської слави Бєлгорода і не беруть з собою нічого зайвого, крім двох літрових кайзерів та студентських квитків, а враховуючи, що до Бєлгорода кайзери вони вип'ють, то й взагалі нічого зайвого, справжні тобі прочани.
11.00
В Бєлгороді вони вирішують спочатку подивитися місто, все-таки цікаво, як тут люди живуть, потім взяти те, що їм належиться і вечірньою електричкою повернутись назад, часу в них вдосталь, поспішати їм немає куди, тож вони виходять через зариганий вокзал города руської слави і відразу натрапляють на магазин із великою кількістю алкоголю всередині. Нє хуй в цьому Бєлгороді дивитись, — говорить Вася і заходить всередину. Йому ніхто не заперечує.
«Що вам, синочкі?» — питається продавщиця. «Мамаша, мамаша, — говорить Вася Комуніст, — нам водочки». «Скільки?», — питається продавщиця. «Два», — говорить Вася. «Пузиря?» — діловито питається вона. «Ящика», — каже Вася. «А вам, синочкі, по шістнадцять годков уже єсть?» Компанія дружно дістає студентські квитки з державною символікою своєї республіки. Після чого брами падають і водяру їм продають.
«Добре було б її трахнуть», — говорить Моряк вже на вокзалі. «Чувак, — нервово відповідає Вася, — ти тут бізнесом займаєшся чи блядством?» Риторичне питання в принципі.
14.00
На зворотньому шляху їх побив наряд. Загалом вони самі винні, попустились, маючи на руках таке добро, розслабились і закурили просто у вагоні, а оскільки вагон був майже порожній, то наряд навіть не мав вибору, мовчки підійшов і надавав дубинками по спині. Скаути мовчали і, щоби не виказати болю й розпачу, думали про щось хороше, а оскільки воно — це хороше — знаходилось зовсім поруч, під лавою, то думалося їм легко й екзекуцію вони перенесли з гідністю. Хоча наряд, очевидно, розраховував на якийсь збройний спротив, вони вже кілька годин тут катаються туди-сюди, їх по-своєму можна зрозуміти, катаєшся ти занюханою електричкою вздовж державного кордону і навіть помахатись немає з ким — навколо одні спекулянтки, з ким тут махатись, вони й скаутів били радше за інерцією, так — аби форму не втратити, хоча легше від цього нікому не було.
«Підараси, — говорить Вася, коли наряд зникає, — краще йшли б на завод, в цех». «Правильно, — говорить Моряк, — в ливарний цех». Всі погоджуються — правильно, в ливарний цех, в ливарний цех, ливарний цех це круто.
18.00
На вокзалі, вже в Харкові, вони знаходять гуцулів, які другий місяць пробиваються звідкись з-під Костроми, із заробітків, і сидять кілька діб на харківському вокзалі, бабки просадили, тож тепер не знають куди їм краще поїхати — назад під Кострому, ще бабок заробити, чи все-таки додому, оскільки не сезон, вони вирішують їхати все-таки додому, дістають з общака рештки бабок і купують у скаутів один із ящиків водяри, водяра у скаутів дешевша, ніж всюди на вокзалі, тож гуцули й беруть відразу ящик, хто його знає, як воно далі складеться, краще не ризикувати з цим.
У Васі з компанією раптом з'являється купа грошей. Двоє безіменних чуваків відразу вимагають все розділити, але Вася каже їм — хуй, робимо як домовились, чуваки наполягають, Моряк в цій ситуації відверто не знає як себе поводити, в його житті при ньому ще ніхто й ніколи бабок не ділив, тож чуваки вирішуть що він теж за Васю і просто набити їм пики не наважуються, добре, говорять вони, тоді женіть нам водяру, хуй вам, — Вася дотримується якихось своїх комуністичних принципів і ділитись не хоче, тоді чуваки внахалку лізуть до торби, беруть звідти по флакону в руку, себто скільки це виходить — чотири флакона, і валять звідти, фотоапарат повернете, — говорять вони на прощання і зникають в підземному переході. «Чого це вони?» — питається Моряк, йому ситуація не подобається, така прикольна компанія була, водяру пили, про життя говорили, ніхто його — Моряка — не ображав, і раптом на тобі. «Бачиш, — каже Вася Комуніст, — як гроші людей псують». «Мене не псують», — говорить Моряк. «У тебе їх і немає», — відповідає Вася Комуніст і йде далі продавати водяру.
Але продаж якось гальмується, платформи порожні, всі хто хотів поїхати, очевидно вже поїхав, Вася не вигадує нічого кращого, як знову піти до гуцулів, а гуцули вже п'яні настільки, що погоджуються знову взяти водяру, добре, кажуть вони, й беруть у Васі ще кілька флаконів, після цього Вася ще спритно впихає пляшку якійсь бабусі, котра на щось безнадійно очікує, біля неї товчеться онук, років семи, власне внук і радить бабусі взяти флакон, беріть, каже, в дорозі пригодиться, бабуся його сварить, але до поради прислухається і флакон бере, тож у Васі лишається зовсім небагато.
З сусідньої платформи за ними вже тривалий час стежать троє серйозних чуваків в адідасівських костюмах, вони підходять до Васі з Моряком, затискають їх в коло, і говорять — хто ви такі?
Вася починає пояснювати. Чуваки слухають, потім їм це, очевидно, обридає, і вони говорять, знаєте, це ми так спитали, що називається — для годиться, насправді нам все одно, хто ви і звідки, і скільки вас тут, ми вам ось що хотіли сказати: якщо ми вас ще раз тут побачимо — ми вас закопаємо десь між першою і другою платформами, так щоби щовечора над вашими могилами тривожно гудів київський фірмовий, але поки що ми цього робити не будемо (після цього переляканий Вася трішки попускається, переляканий Моряк — ні), тут загалом ми торгуємо всім алкоголем, це, якщо можна так сказати, наша земля, і ви нам тут не потрібні (і Вася, і Моряк раптом гостро це відчувають), і ми ось тут із вами поговорили, бачимо, що ви справді не конкуренти, схоже, ви просто дебіли (обоє подумки з цим погоджуються), тому на перший раз ми вас чіпати не будемо, але в якості компенсації («ой», думає Моряк. Вася перелякано мовчить) ми у вас візьмемо водяру. Але не всю, ось такі ми благородні розбійники, щоб ви знали. Вони залізають у торбу і беруть звідти по флакону, а, говорять, ще одне — ми б вас взагалі не чіпали, але ви водяру надто дешево продаєте, збиваєте ціну, ясно, дебіли?