Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

З шкатулки вирвався сніп світла і немов омив людини в білому. Обличчя його засяяло. Але потім спалах магічної сили, магії шкатулки, закрутився навколо нього і погасив його життя. Він зробив неправильний вибір; за помилку він заплатив життям — таку ціну призначила магія.
Маргарита побачила Матір-сповідницю поруч з чоловіком. Чоловіком, якого вона любила. Маргарита відчула її щастя. Такої радості вона ще не відчувала ніколи. У Маргарити перехопило подих. Те, що вона бачила, відбувалося саме зараз.
А потім вихор закрутив її свідомість. Вона побачила війну і смерть, що панували всюди. Вона побачила смерть, яку приніс Володар тьми, і її охопив нездоланний жах.
І знову імла захлеснула її, закрутила і жбурнула у величезну юрбу. Посеред натовпу, на високому помості, стояла Матір-сповідниця. Збуджена юрба раділа. Це була саме та радісна подія, передбачена пророцтвом, подія тієї гілки, яка повинна реалізуватися, щоб врятувати світ від наступаючої темряви. Радість натовпу передалося Маргариті.
Вона вся затремтіла в радісній надії побачити поряд з Матір'ю-сповідницею того, кого вона так любила, того, за кого Сповідниця повинна вийти заміж, щоб наповнити радістю серця людей.
Але щось тут було не так. Немов чиясь холодна рука стиснула їй серце, і мурашки пробігли по шкірі.
Нічого не розуміючи, Маргарита дивилася на зв'язані за спиною руки Матері-сповідниці, дивилася на стоячого поруч з нею чоловіка, не того, якого вона любила, — а чоловіка в чорному каптурі, який стискав в руках величезну сокиру. Здивування змінилося жахом.
Сильна рука ката жбурнула Матір-сповідницю на коліна, схопила її за волосся і притиснула голову до грубих дощок. Тепер її волосся було зовсім коротке, не те що раніше, але це була саме вона, та сама жінка, Мати-сповідниця. З-під її щільно зімкнутих вік текли сльози. Біле плаття виблискувало в яскравих сонячних променях. У Маргарити зупинилося дихання.
Величезний серп сокири зметнувся вгору, блиснув на сонці і різко опустився на поміст.
Маргарита відчайдушно ловила ротом повітря.
Голова сповідниці впала в кошик. З натовпу почулися радісні вигуки. Фонтаном хлинула кров. Обезголовлене тіло впало на дерев'яний настил, і плаття з білого стало червоним. Так багато крові!
Натовп захоплено ревів.
У Маргарити вирвався крик жаху. Нудота підступила до горла. Натан підхопив її і притиснув до себе, схлипуючу і тремтячу. Він втішав її, як батько втішає перелякану дитину.
— Ах, Натан, і це — саме та подія, яка розвеселить і порадує народ? Невже вона обов'язково повинна померти, щоб врятувати світ?
— Так, — тихо сказав Натан. — Майже всі пророцтва ведуть до цієї події тепер істинної гілки. Щоб світ живих був врятований від Володаря тьми, всі події істинної гілки повинні відбутися в нашій реальності. Згідно пророцтва, народ повинен радіти при вигляді смерті Матері-сповідниці, інакше здійсниться інша гілка, і нас поглине вічна тьма Підземного світу. Не знаю чому, але це так.
Пророк ласкаво гладив її по спині, а Маргарита все схлипувала, опустивши голову йому на плече.
— О всеблагий Творець, — вигукнула вона, — змилуйся над своєю нещасною донькою. Ниспошли їй сили!
— У битві з Володарем тьми немає місця милосердю.
— Ах, Натан, я читала пророцтва про загибель людей, але то були слова. Я ніколи не бачила так, як воно є насправді. Це видіння поранило мою душу.
— Я знаю. Ах, як добре я це знаю! Маргарита відсторонилася від нього і витерла сльози.
— Це справжнє пророцтво, яке послідувало за сьогоднішнім розгалуженням?
— Так.
— І ти завжди так бачиш всі пророцтва?
— І так теж. Так вони приходять до мене. Я показав тобі, як я їх бачу.
Слова теж приходять разом з видінням, і ці слова повинні бути записані.
Ті, кому не дано бачити пророцтва, прочитавши ці слова, не побачать, що за ними стоїть. Але ті, кому дозволено бачити, побачать все, як воно повинно бути насправді, прочитавши ці слова. Я ще нікому не показував пророцтв.
— Тоді чому показав мені?
Кілька секунд він мовчки дивився на неї своїми сумними очима.
— Маргарита, ми боремося з Володарем тьми. Тобі призначено знати, що ми в небезпеці.
— Ми постійно боремося з тьмою.
— Мені здається, що, можливо, зараз все по-іншому.
— Я повинна розповісти іншим. Я повинна розповісти їм, що ти можеш показувати пророцтва. Нам потрібна твоя допомога, щоб розуміти їх.
— Ні. Те, що я показав тобі, я не покажу нікому. І ніяка біль, яку ви мені заподієте, не змусить мене це зробити. Я більше ніколи не покажу нічого ні тобі, ні іншим сестрам.
— Але чому?
— Вам не дозволено бачити пророцтва. Тільки читати.
— Але ж…
— Така воля Творця. Ваш дар приховує від вас пророцтва. Вам не призначено бачити їх, як і непідготовленим людям не дозволено їх чути. Ти сама мені це говорила.
— Але це може допомогти нам.
— Видіння пророцтв допоможе вам не більше, ніж тій дівчинці, якій я розповів зайве, або тим тисячам загиблих, про яких ти говорила. Як ви тримаєте мене тут в ув'язненні, щоб інші не могли почути те, що їм не дозволено чути, так і я просто повинен тримати в ув'язненні пророцтва, оберігаючи їх від усіх, крім інших пророків. Така воля Того, хто наділив нас даром і всім іншим. Якби Він вибрав тебе, Він би дав тобі ключ для розуміння пророцтв. Він наділив би тебе цим даром, але Він не зробив цього.
— Але, Натан, сестри можуть заподіяти тобі біль. Вони будуть мучити тебе, поки ти не відкриєш їм все.
— Я нічого їм не відкрию, яку б біль вони мені не заподіяли. Швидше вони просто вб'ють мене. — Він схилився до сестри. — І вони нічого мені не зроблять, якщо ти їм не розкажеш.
Вона подивилася на пророка так, як ніколи не дивилася раніше. Ніхто не був настільки втаємниченим, як він. Він був єдиним, кому сестри Світла не могли довіряти до кінця. Всі інші говорили їм правду про свій дар і про свої здібності, але Натан — сестри це знали — ніколи не говорив їм, на що він здатний. Цікаво, подумала Маргарита, що ще він знає, які ще в нього можливості.
— Те, що ти показав мені, я занесу в могилу.
— Спасибі тобі, дитино.
«Дитино». Інші сестри могли б суворо покарати його за подібне звернення.
Але Маргарита не з їх числа. Вона встала і обсмикнула плаття.
— Вранці я скажу тим, хто працює в архіві, про пророцтво, що пройшло розгалуження. Скажу, яка гілка справжня, а яка — помилкова. Вони ж самі витлумачать пророцтво з допомогою того дару, яким наділив їх Творець.
— Така Його воля.
Вона склала письмове приладдя в ящик.
— Натан, чому ти хотів, щоб прийшла абатиса? Щось я не пам'ятаю, щоб ти коли-небудь кликав її.
Вона підняла очі і зустріла холодний, відчужений погляд пророка.
— А це, сестра Маргарита, теж з тих речей, які тобі знати не дозволено. Хочеш заподіяти мені біль, щоб спробувати змусити мене говорити?
Вона взяла зі столу книгу пророцтв.
— Ні, Натан, не хочу.
— Тоді, може, передаси абатисі моє послання?
Вона кивнула:
— Що я повинна сказати їй?
— А ти пообіцяєш і цю таємницю забрати з собою в могилу і не повторювати моїх слів нікому, крім абатиси?
— Як скажеш, хоч я і не розумію, чому ти цього хочеш. Ти можеш довіряти сестрам…
— Ні! Маргарита, послухай мене. Коли йде битва з Володарем тьми, довіряти не можна нікому. Я і без того піддаю себе небезпеці, довіряючи тобі і абатисі. Нікому не довіряй! — Насуплені брови надавали йому розсердженого вигляду. — Той, кому довіряєш, здатний зрадити.
— Добре, Натан. Що мені сказати абатисі? Він пильно подивився на неї і ледь чутно прошепотів:
— Скажи їй, що камінь — в ставку. Маргарита здивовано кліпнула.
— Що це означає?
— Ти й так вже досить налякана, дитя моє. Краще тобі не піддавати себе новому випробуванню.
— Сестра Маргарита, Натан, — м'яко сказала вона. — Я не «дитя», а сестра Маргарита. Будь ласка, звертайся до мене, як я того заслуговую.