Прес-центр

Повернувшись у свій офіс, Джон Хоф тричі дзвонив до Нью-Йорка; йому відповідали керівник страхової компанії «Салліван», віце-директор «Бенкінг корпорейшн» Уолт Грубер і президент «Кемікл індастрі» Пастрік. Розмова стосувалася справи Граціо; співрозмовники інформували Хофа, що в Штатах дедалі гучніше лунають голоси, які пояснюють смерть Граціо тим, що він був на грані банкротства, хоч умів це мужньо й гідно приховувати; очевидно, має бути ревізія його активів; коли так, то, виходить, він пустив по миру дуже багато європейців, які вклали свої кошти в його діло; можлива паніка на біржі.
Потім Хоф поїхав до Роберта Дауера, представника цюріхської біржі, випив чашку кави з іспанським журналістом Хорхе Вісенте, що досліджував кон’юнктуру латиноамериканських ринків (нафта, банани, какао-боби і срібло), і тільки після цього, спочатку подзвонивши по телефону (конспірація і ще раз конспірація), подався в посольство, попросивши «аудієнції» у радника з економічних питань; під цим «дахом» сидів його другий заступник Нольберт Кук, вів зв’язки з найсерйознішими газетярами, акредитованими і в столиці Конфедерації, і при Прес-центрі.
У посольстві Хоф зразу ж піднявся в свій звукоізольований кабінет.
Закінчивши запис розмови з комісаром Матеном та журналістом Хорхе Вісенте, пославши інформацію в Центр, Джон Хоф заходився вивчати шифротелеграми, що надійшли з Ленглі за час його відсутності; в посольстві він бував чотири рази на тиждень, на зв’язку з Майклом Велшем сидів його перший заступник Джозеф Буш, в екстрених випадках той приїздив до шефа в офіс чи на квартиру — там теж були кімнати, де можна розмовляти, не боячись підслухування.
«Джону Хофу. 10 годин 27 хвилин. Вживіть усіх можливих заходів, щоб у місцевій пресі ніхто не взяв під сумнів версію самогубства Граціо. Джордж Уайг».
«Джону Хофу. 12 годин 55 хвилин. Чи відповідає дійсності інформація про те, що інспектор поліції Шор хоче висунути обвинувачення проти невідомого (чи невідомих), що позбавили життя Леопольдо Граціо? Уїльям Аксель, відділ стратегічних планувань».
«Джону Хофу. 17 годин 42 хвилини. До початку операції «Корида» залишилося тринадцять днів. За цей час — в тому разі якщо ви не зможете переконати інспектора Шора в недоцільності спростування факту самогубства — необхідно організувати кампанію у місцевій пресі, а також у пресі суміжних країн, влаштувавши «витік інформації» про те, що Леопольдо Граціо вбили за дорученням лівоекстремістських елементів в уряді полковника Мігеля Санчеса; можливо, одним з цих людей був Массімо Куенко, який навчався в спеціальних таборах для лівих терористів. Фотографію Массімо Куенкі надіслано, забезпечте зустріч кур’єра, рейс 42–14, компанія «ТВА». Радимо також зв’язатися з представником всесвітньої сіоністської спілки в Швейцарії Гербертом Буркхардом і через нього вплинути на інспектора Шора. Версію Куенкі вважати запасною, використавши її у крайньому разі; всі вказівки про те, як вивести Куенку з операції, матимете в потрібний момент. Зараз він проживає у Вадуці в пансіоні фрау Шольц під прізвищем Пітер Лонгер; пароль для зустрічі: «Дядя Герберт просив вас негайно надіслати йому ваші останні фотографії, зробіть це, бо старий дуже хворий». Відзив: «Дядя Герберт поміняв свої апартаменти і не здогадався повідомити мені нової адреси». Після цього він виїде до Базеля, де й чекатиме зустрічі в ресторані «Цур голден кроне», пароль для зв’язку: «Любий Пітер, ви завжди обідаєте в італійських ресторанах, не треба міняти звичок». Відзив: «Звички існують лише для того, щоб зайвий раз переконатися в глибині своєї головної прив’язаності». Потім ви викладете йому завдання, підготувавши заздалегідь місця, де він житиме, ресторани, де він мусить харчуватися так, щоб його запам’ятали; в подальшому ніяких прямих контактів; виведете його з комбінації після того, як він виконає завдання, на якому буде скомпрометований; комбінацію плануйте зразу ж, як одержите це повідомлення; основні вузли сповістіть безпосередньо мені. Уїльям Брайен».
«Джону Хофу. 18 годин 12 хвилин. Передайте додаткову інформацію про Марі Кровс, 1953 року народження, місце народження Гамбург, батько — Ганс Йоганн Піке, професор економіки, журналіст, його оплачує концерн Бельсмана, виступає в пресі під псевдонімом Жюль Верньє, постійно проживає в Парижі разом зі своєю коханкою Гала Оф; мати — Елізабет Піке, домогосподарка у Західному Берліні, Ам Альтплац, 12, проживає сепаратно від чоловіка, офіційно не розлучені; брат — Ганс Піке, студент Вільного університету в Західному Берліні, дотримується лівоекстремістських переконань, вживає марихуану, спроба підвести до нього людей, які могли б привчити до героїну, щоб, скориставшись цим, вплинути в потрібному аспекті на батька, успіхом поки що не увінчалась. Зберіть інформацію про російського журналіста Лиска в плані його компрометації щодо співробітництва з КДБ. Слід підготувати людину, яка в разі потреби дала б свідчення про те, що Лиско платив їй гроші за розвідінформацію. Людина ця мусить бути високонадійна, бо, за нашими відомостями, Лиско ніколи з КДБ не був зв’язаний і будь-яку непродуману заяву можуть використати нам на шкоду. Уїльям Аксель, відділ стратегічних планувань».
Закінчивши читати шифровки, Джон Хоф усміхнувся; він узяв за правило не підроблятися під запити Ленглі, не підганяти одержану ним інформацію під лінію, яку розробили стратеги ЦРУ; він звик приголомшувати своїх босів; цю його самостійність усе-таки цінили; Майкл Велш якось сказав: «У кожній серйозній установі повинен бути свій «анфан террібль»; Хоф — саме такий шибеник, але в його химерній інформації часом трапляються зерна правди».
Хоф написав на бланку шифрованого повідомлення: («Уїльяму Акселю. 19 годин 57 хвилин. У місцевій пресі — можливо, через Марі Кровс, яка цікавить вас, — виникне питання про конфронтоване перехрещення інтересів концерну Баррі Дігона і фірм, що їх контролював Граціо; коли це так, то треба спішно підготувати контрдокази, які з допомогою моїх людей я зможу надрукувати в кількох місцевих газетах. Приступаю до виконання ваших вказівок. Джон Хоф».
Він знав, що ця телеграма викличе в Ленглі бум.
І не помилився; Майкл Велш зразу ж подзвонив Дігону, домовився про зустріч; вислухавши заступника директора ЦРУ, старий, помовчавши, відповів:
— Усе тепер залежить від вас. Я відмиюся, хоч би які помиї на мене вилили, я до цього звик; річ у тім, чи встигнете ви привести до влади майора Лопеса? Якщо запізнетесь, скандал буде гучний, інтересам Штатів можуть завдати відчутного удару. Тільки в тому разі, якщо Лопес поселиться в президентському палаці (в намічений строк, через тринадцять днів), я примушу замовкнути наших з вами противників, ціна на какао-боби дасть мені змогу зацікавити тих, хто ставив на Граціо, бідолашний, бідолашний, хто б міг подумати…
Велш глянув на телефонну трубку здивовано, не міг знайти слів, щоб закінчити розмову, подумав: «І це про нас кажуть як про костоломів, га?! Яка все-таки несправедливість! Мої люди виконують те, що їм диктує статут і керівництво, а Дігон однією рукою штовхає людину в прірву, а в другій тримає квіти, щоб покласти їх на віко труни».
  
19
 
Директор ФБР ще раз перечитав запис телефонної розмови й спитав у свого помічника, який відав спостереженням за вищими чиновниками адміністрації:
— Ви впевнені в тому, що Майкл Велш крутить свій бізнес у Гаривасі без санкції боса?
— Підтвердити цього я не можу. Я кажу лише те, що він зустрічається з людьми Уолл-стріту, дотримуючись усіх законів конспірації. А від своїх, якщо є санкція боса, не конспірують.
— Почекаємо, — подумавши, мовив директор ФБР. — Уміння чекати — це більше, ніж наука чи талант, це покликання… Звичайно, оптимальним вирішенням цієї цікавої справи була б організація прослухування бесід Веліла… Я розумію, що ми не маємо права записувати його розмови без санкції боса, але ж можна продумати, як підкрастися до нього через його співрозмовників…