Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця

Застосування цих концепцій вимагало бачити те, що відбувається в дійсності — як в частинах та в цілому — щоб протистояти противнику. Виключною метою танцю зі смертю було виграти життя. Назва гри Джа Лайдін переводилося, як «Гра Життя».
Всі приналежності бойового мага відігравали певну роль в танці зі смертю. У цьому сенсі бойовий маг був відданий життю. У числі іншого, символи на амулеті, який носив Річард, були зображенням, схемою основної концепції танцю. Він освоїв ці рухи, б'ючись Мечем Істини.
Незважаючи на те, що меча з ним більше не було, він увібрав в себе всю сутність танцю зі смертю, так що знання, яке він знайшов, б'ючись мечем, залишалося з ним незалежно від того, чиволодів він самим мечем.
Як нерідко казав йому на самому початку Зедд, меч — це лише знаряддя; значення має лише розум — він направляє засіб.
З тих пір, як Зедд вперше вручив Річарду Меч, він навчився розуміти мову символів. Він знав їх значення. Вони говорили з ним. Він осмислив символи бойового мага і зрозумів, що вони означають.
Річард почав пальцем наносити ці лінії на обличчя Джонрока. Це були лінії рухів танцю, форми, що використовувалися для зустрічі з ворогом. Кожна комбінація складових елементів ліній мала своє значення. Рази, ухиляйся, роби випад, розворот, рубай, доганяй, неси швидку смерть — і до наступної мети.
Лінії, які він наносив на праву щоку Джонрока, являли собою повчання — споглядаючи на наступаючу масу, не звужуй надмірно увагу.
Річард виявив, що малює не тільки елементи танцю, але й частини відомих йому заклинань. Спочатку він навіть не зрозумів, що робить це. Малюючи ці елементи, він навіть не відразу зміг пригадати, де він їх раніше зустрічав.
Потім на пам'ять йому прийшли лінії заклинань, які Даркен Рал креслив на магічному піску в Саду Життя, закликаючи магію, необхідну для відкриття скриньок Одена.
Тільки тоді Річард зрозумів, що поява дивного примарного силуету попередньої вночі все ще тяжіла над його розумом. Голос повідомив йому, що він був названий гравцем. Це був перший день зими. У нього був рік, щоб відкрити правильну шкатулку Одена.
Річард був стомлений, але він навряд чи міг думати про щось ще після цієї зустрічі. Йому не вдалося виспатися. Турбувала біль від ран на нозі і спині і відволікала його від роздумів про це.
Перший день зими приніс обхід Джегана. Зі своїм новим клопотом, як би Джеган і сестри в таборі його не впізнали, Річард не розумів, яким чином він зміг стати гравцем шкатулок Одена.
Він гадав, чи не помилка це зараженої магії, викликана шимами. Навіть будь у нього знання, яких насправді не було, його Дар відняла та відьма, Сікс, так що він не уявляв, яким чином, нехай навіть випадково міг ввести шкатулки в гру.
Рівно, як і не міг припустити, як можна відкрити вірну шкатулку без свого Дару. Чи не навколо Сікс закручувався цей сюжет, якого він ще не розумів?
Коли Даркен Рал викреслював ці заклинання перед тим, як відкрити одну з шкатулок, Річард нічого не зрозумів у їх послідовності.
Зедд говорив, що накреслення цих заклинань неймовірно небезпечне, що навіть одна невірно покладена лінія, намальована певною людиною, в певних обставинах і певним способом, могла викликати катастрофу.
У той момент всі ті символи здавалися таємними орнаментами, складовими якоїсь складної незнайомий мову.
З тих пір Річард багато чого дізнався про магічні візерунки і емблеми, прийшовши до розуміння значення деяких елементів — багато в чому так само, як раніше він вчив древнєд'харіанську мову окремими словами. У міру поглиблення цього розуміння він зміг вловлювати ідеї, які ці слова висловлювали.
Приблизно тим же шляхом він прийшов до думки, що заклинання, які малював Даркен Рал, щоб відкрити шкатулки, теж були частиною танцю зі смертю.
І це не було позбавлене сенсу. Зедд якось говорив йому, що сила Одена являє собою саму силу життя. Танець зі смертю складався, по суті, в збереженні життя, а суть Одена була сконцентрована навколо життя і захисту його від всепожираючого полум'я Вогняного Ланцюга.
Річард знову занурив палець у червону фарбу, і впоперек чола Джонрока лягла вигнута лінія. Ще кілька ліній — і виник символ зосередження сили. Він використовував зрозумілі йому елементи, але поєднував їх своєрідно, видозмінюючи.
Він не хотів, щоб сестри, побачивши малюнки, розпізнали їх істинне значення. Хоча орнамент був складений із знайомих елементів, в цілому він був оригінальний.
Снуючі довкола люди зупинялися подивитися, зачаровані не тільки процесом, але і самим малюнком. Було в ньому щось від поезії. Не розуміючи значення ліній, вони відчували спільність цих ліній у вираженні єдиної мети, несучу ключову ідею — саме те, чим вони були — загрозу.
— Знаєш, що мені це все нагадує? — Промовив один із спостерігаючих.
— Що? — Пробурмотів Річард, домальовуючи емблему, що означала потужний удар, що пробиває оборону противника.
— Чимось схоже на гру. Не знаю, чому, але ці лінії нагадують деякі атаки в Джа-Ла.
Здивований тим, що говорив такий же бранець як і він — що той вловив таку істотну особливість, Річард запитально глянув на нього.
— Будучи конюхом, — почав той пояснювати, — доводиться розуміти коней, якщо хочеш їх підкувати. Коня ти не спитаєш, що його турбує, але, якщо придивитися уважніше, помічаєш, наприклад, як він рухається. Через якийсь час ти вже розумієш, що значить ця мова жестів. Звертаючи увагу на такі деталі, можна не побоюватися, що кінь несподівано вкусить або брикне тебе.
— Дуже добре, — промовив Річард. — Власне, це якраз і є те, що я роблю. Я збираюся кожному з вас дати свого роду зображення сили.
— А звідки ти стільки знаєш про знаки сили? — Підозріло запитав один з людей, Брюс.
Він був солдатом Ордена в складі команди — з тих, що спали в власних наметах і яких зачіпала необхідність підкорятися вказівкам ключового гравця — неосвіченого язичника, якого заковували в ланцюг на ніч, немов тварину.
— Люди тут, в Новому Світі дуже вже багато честі надають застарілим повір'ям про чарівництво і іншу нісенітницю, замість того, щоб звернутися на істинний шлях, до Творця, до своєї відповідальності і обов'язку по відношенню до ближнього.
Річард знизав плечима.
— Я маю на увазі, що це просто моє уявлення, моя ідея знаків сили. Я і хочу намалювати на кожному те, що, мені здається, виглядає силою, ось і все.
Брюс, здавалося, не задовольнився відповіддю. Він вказав на лице Джонрока.
— А чому ти вирішив, що ці ось гнуті лінії та все інше виглядає, як знаки сили?
— Та не знаю, — вимовив Річард, намагаючись будь-яким чином припинити потік питань, не розкриваючи нічого справді важливого, — просто мені здається що така форма виражає силу.
— Це нісенітниця, — сказав Брюс. — Малюнки нічого не значать.
Кілька солдатів з команди спостерігали за Брюсом, очікуючи відповіді Річарда, ніби оцінюючи опір їх ключового.
Річард посміхнувся.
— Ну, якщо ти вважаєш, Брюс, що малюнки нічого не значать, може, у тебе на лобі я намалюю ромашку?
Всі засміялися — навіть солдати.
Брюс, раптом дещо розгубив свою самовпевненість, метаючи погляди на своїх регочучих товаришів, і прочистив горло.
— Коли ти так це говориш, я, здається, розумію, що ти маєш на увазі. Мабуть, я теж не відмовлюся від твоїх малюнків сили, — він ударив кулаком в груди. — Хочу, щоб інші мене боялися!
Річард кивнув.
— Вони й будуть, якщо ви все зробите так, як я кажу. Запам'ятайте, перед першою грою інші команди напевно побачать червону фарбу на наших лицях і вважатимуть це безглуздою вигадкою. Ви повинні бути до цього готові. Коли ви почуєте їх сміх, нехай цей сміх розбудить у вас лють. Нехай ця лють наповнить ваші серця бажанням заштовхнути їм цей сміх назад в горлянки. З першого нашого кроку на полі команда супротивника, та й багато глядачів, напевно будуть не просто сміятися, але і обзивати нас. Нехай. Нам того і треба. Нехай вони нас недооцінять. І коли вони будуть сміятися над нами або обзивати нас — збережіть ту лють, що відчуєте. Наповніть нею свої серця.