Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Величезний гранітний пам'ятник Натана Рала був зрушений убік. Світло, сяючи з-під землі, створювало м'яко палаючий маяк в темному серці зоряної ночі.
Дженсен, звичайно ж, знала, що це, насправді, не було могилою Натана Рала. Чого не можна було сказати про Лауру.
Раніше, коли Натан і Енн перебували з ними, Натан знайшов надгробок зі своїм іменем. Він також виявив, що те, що здавалося в значному ступені екстравагантною могилою на давньому цвинтарі, насправді було входом в таємне підземне сховище, заповнене книгами.
Натан і Енн повідали Дженсен, що захованим книгам було більше трьох тисяч років, і весь цей час вони охоронялися магією.
Дженсен не хотіла знати, що вона не володіє магією. Вона була від народження необдарованою, — дірою в світі, так її інколи називали, тому що володіючі магією були не здатні використовувати свій дар, щоб відчувати таких, як Дженсен. Вона була незвичайною людиною, вона була Стовпом Творіння.
Вона і всі люди Бандакара були Стовпами Творіння. У давнину з'ясувалося, що коли такий необдарований укладав шлюб зі звичайними людьми, тобто з будь-ким, хто володів хоча б найменшою іскрою дару, то дитина від такого союзу народжувалося без єдиної крихти магії.
Розповсюджуючись по світу, вони б весь час збільшували число позбавлених Дару. І тоді було прийнято рішення, що постійно зростаючу кількість від народження необдарованих необхідно зібрати разом і поселити їх окремо.
Позбавлені дару — така була особливість народження нащадків лорда Рала. Вони з'являлися на світ украй рідко, але одного дня ставали дорослими, і їх аномалія поширювалася в широких верствах населення.
Після того, як прабатьки людей Бандакара були вигнані в Старий Світ, кожну дитину Ралів перевіряли. Якщо з'ясовувалося, що народжена дитина позбавлена дару, то її негайно піддавали смерті, запобігаючи, таким чином, дальшому поширенню аномалії серед народу.
Дженсен — результат насильства Даркена Рала, ухитрилася уникнути фатальної долі.
Але Річард вважав цей закон мерзенним і не бажав робити подібних речей. Він щиро вірив, що Дженсен і подібні їй люди мають таке ж право на життя, як і він. Він дійсно був щасливий, дізнавшись, що у нього є зведена сестра, обдарована чи ні. Він зустрів її з розпростертими обіймами, а не з наміром убити, як вона чекала.
Річард скасував вигнання і звільнив людей Бандакара, давши їм право жити їх власним життям. З тих пір, як він став лордом Ралом, вони перестали бути вигнанцями і могли жити в світі так само, як і всі інші люди. Незважаючи на те, що це, в кінцевому рахунку, означало для існування магії, він зруйнував бар'єр, що відокремлював цих людей від решти світу.
Коли впав кордон, багато людей Бандакара були взяті в полон Імперським Орденом, і вивезені ним для створення раси, що допомогла б Ордену знищити магію.
Після того як Імперський Орден був вигнаний з Бандакара, багато з бандакарців зволіли поки залишитися на їх Батьківщині. Перш ніж вирішити, що їм робити, вони хотіли якомога більше дізнатися про відкритий тепер для них світ.
Дженсен відчувала схожість з цими людьми. Будучи все життя в бігах, зі страху бути підданою смерті просто через своє народження, вона в деякій мірі страждала від такої форми вигнання.
Вона хотіла залишитися з цими людьми, і так як і вони разом дізнаватися про новий для них світ. Той початок, який спонукав їх до створення нового для себе життя, наповненого можливостями, пов'язував їх усіх.
Лаура явно відчувала страх, тому, що їх народ був знову під загрозою. Хоча з появою Імперського Ордена будь-яке життя перебувало під загрозою.
Дженсен не була впевнена в тому, хто зараз знаходився внизу, в підземеллі. Вона припускала, що це могли бути Натан і Енн, які повернулися, щоб знайти потрібні їм книги з прихованої підземної бібліотеки.
Ці книги, також були переправлені в потаємне місце за кордон, який ніхто не був здатний перетнути, поки його не зруйнував Річард.
Дженсен думала, що в гробниці так само може бути Річард. Натан, Енн і Том вже давно вирушили на його пошуки.
У тому випадку, якщо вони послідували за ним, і повідомили йому про підземне сховище книг, то можливо це він приїхав, щоб побачити древню бібліотеку власні очі, або він повернувся, щоб знайти небудь особливе.
Дженсен пристрасно бажала побачити брата знову. Ця думка змусила її затріпотіти від радості.
Хоча вона розуміла, що це може бути і хто-небудь інший, хто здатний заподіяти зло їм усім. Це припущення утримувало її від пориву кинутися в підземеллі.
Їй сильно хотілося побачити Річарда, але життя в бігах народило в ній загострене почуття обережності, так що вона нерухомо припала до землі і пильно спостерігала за будь-яким знаком, який підказав би, хто був внизу.
Вдалині, в безмовній темряві, часто кричали пересмішники, намагаючись перевершити один одного в нескінченному суперечці. Дженсен розуміла, що краще було б залишитися в укритті і почекати, поки хто-небудь не вийде з гробниці, але вона тривожилась, що люди повернуться з пошуків і ненавмисно виявлять їх. Так що вона вирішила, що оскільки вона спостерігає за виходом з підземелля, то буде краще послати Лауру знайти решту загону і попередити їх про невідомого самозванця.
Але перш ніж Дженсен встигла підповзти до Лаури і дати їй розпорядження, молода жінка раптово почала просуватися вперед. Мабуть, вона вирішила, що її чоловік може бути в підземеллі. Дженсен рвонула вперед і схопила жінку за щиколотку, але та звільнилася від захоплення.
— Лаура! Стій! — Прошипіла Дженсен.
Лаура проігнорувала наказ, швидко і легко пробираючись крізь суху траву. Дженсен негайно ж послідувала за нею, в тому ж напрямку між стародавніми похованнями, позначаючи розкиданий кругом нерівний грунт.
Суха трава виробляла занадто багато шуму. Лаура ж не особливо піклувалася про тишу. Дженсен була навчена ховатися від переслідувань своєю матір'ю, а Лаура нічого не знала про такі речі.
Недалеко попереду Лаура почала задихатися в сильному страху.
Дженсен підвела голову в спробі побачити що-небудь поблизу, але в темряві було важко щось розгледіти. Вона знала, що там може бути дюжина солдатів, але якщо вони залишаться нерухомими буде важко, якщо не неможливо, побачити їх.
Лаура раптом піднялася на коліна, і видала тривалий крик, наповнений таким жахом, від якого Дженсен покрилася мурашками. Дикий крик розірвав нічну тишу. Пересмішники стихли.
У тихій ночі такий крик міг рознестися на велику відстань. Більше ні про що не турбуючись, Дженсен схопилася на ноги і помчала до жінки. Охоплена жахливим стражданням, Лаура затиснула в кулак волосся і, відкинувши назад голову, безвихідно кричала.
Перед нею лежало тіло її чоловіка. Навіть незважаючи на темряву Дженсен розгледіла обличчя, і стало зрозуміло, хто це був. Дженсен витягла ніж із срібною ручкою з піхов на талії.
Як тільки вона це зробила, з темряви з'явився великий чоловік з мечем, загрозливого розміру. Ймовірно, він і був одним з тих, хто вбив чоловіка Лаури. Потім він припав до землі десь поблизу, щоб побачити всіх, хто міг наблизитися до підземного сховища книг.
Перш ніж Дженсен добігла на допомогу Лаурі, чоловік заніс меч. Темний обрис леза перерізав Лаурі горло, майже обезголовивши її. Краплі теплої крові потрапили на обличчя Дженсен.
Жах, що охопив її, поступився місцем спалаху гніву. Вона чекала жахливого страху або навіть паніки, але це був приплив гарячої люті, що вивергався крізь неї. Це був гнів, раніше запалений тими, хто так давно з'явився з нізвідки і так нелюдяно вбив її матір.
До того, як клинок встиг закінчити смертельний розріз, Дженсен вже накинулася на солдата.
Вона встромила ніж прямо в його грудну клітку. І перш, ніж він встиг здригнутися від здивування, Дженсен висмикнула ніж, сильно стиснула в кулаці, і завдала швидких ударів в шию три рази поспіль. Тільки коли його подих з бульканням припинилося, вона змогла зупинитися.
У тиші Дженсен намагалася впоратися зі своїм диханням. Вона боролася, не дозволяючи собі стати паралізованою від випробуваного потрясіння. Найвірогідніше там були й інші охоронці. Вона точно знала, що в підземеллі хтось був. Дженсен відійшла від місця, де була вбита Лаура.