Темна вода

— Вибачте, але знову повторюся: яка в усьому цьому моя роль?
— Уже зовсім близько, Віталію. Нормально база почала працювати півтора місяці тому, коли я полагодив усі бюрократичні і фінансові справи. А десь через тиждень зник перший рибалка. Приїхав мужик із родиною, сів увечері в човна, переплив річку, перебрався до тихої води — і все. Його тільки через три дні знайшли, далеко вниз течія знесла. Аби труп за сухе дерево по дорозі не зачепився — довго б іще шукали. Куди подівся човен і все, що в ньому було — досі невідомо.
— Таке трапляється на рибалці. Нещасний випадок.
— Правильно. Родині від цього не легше, але ж криміналу справді нема. Тільки через тиждень в тих же місцях другий рибалка зникає. Цього швидше знаходять, а човен раніше виплив, просто до пляжу його рано піднесло течією. Перекинутий догори дном. Човен не новий. У того, першого чоловіка не човник, кажуть, був — ляля. Новенький, друзі на день народження подарували. Це вам така деталь.
— Ви до того ведете, що новий човен міг хтось знайти і не віддати?
— Давайте не будемо зараз розпорошувати увагу. Маємо два нещасних випадки за два тижні. Причому — приблизно в одному і тому самому місці. Обидві жертви не повернулися з рибної ловлі. Вже поповзли погані чутки. Минає вісім днів — знову потопленик. Цього разу рибалка з місцевих, козубський дядько. Теж любив завжди на тихій річці рибки половити. Так само знайшли вниз по течії. Правда, човен у нього дерев’яний, старий, на березі валявся. Вудки — поруч. І останній випадок — тиждень тому з рибалки не повернувся ще один чоловік із Козубів. Жінка на базар поїхала, повернулася — нікого вдома нема. Нічого поганого не подумала, знала — чоловік по рибу зібрався. Коли ночувати не прийшов — зірвалася і до дільничного побігла. Бо після трьох нещасних випадків відмовляла свого рибалку в ті місця плавати, тільки він не особливо її слухав. Дільничний теж уже знав про те прокляте місце, подзвонив у район. Спочатку його послали, потім опергрупу прислали і заодно — рятувальників із підрозділу МНС. Під ранок тіло виловили — заплуталося в корчах на мілині акурат під самими Козубами, там Десна крутий поворот робить.
— Ви, бачу, знаєте досить багато подробиць, яких цивільній людині не положено знати.
— Цілком справедливе зауваження. Але почалися якісь дивні розмови про прокляте місце. Люди почали боятися. На черговий заїзд багато хто відмовився, довелося повертати гроші. Мені доповіли, що люди навіть у воду заходять із острахом.
— А чого ж страшного на пляжі? Ніхто не тоне наче за дивних обставин...
— Ось-ось, тепер почнемо про дивні обставини. Тільки спочатку я коротеньку історію розкажу. Один мій приятель-бізнесмен купив собі невеличкий старий готель у Криму. Відремонтував, зробив там майже Європу, ціни поставив максимально помірні. Почали до нього люди з грішми приїздити, серед них — банкіри, народні депутати, артисти. В тому числі — російські „зірки”. Рік він так протримався, а потім наче хто поробив: почалися крадіжки в номерах, постояльці їжею з готельного ресторанчику труяться, коротше — нажив собі готель дурної слави. Так десь пару місяців тривало, і раптом на гарячому ловлять одну покоївку. Номери обчищала, зараза. Буквально через пару днів хлопця на кухні зацапали — якоїсь гидоти в перші страви підсипав. Причому обидва особливо не ховалися. Таке враження, ніби вони самі хотіли, щоб їх зловили. Хто і як про це пронюхав — не знаю, тільки преса і телебачення наче сказилися. Інформація сенсаційна: працівники елітного готелю обкрадають і труять жильців. Куди далі працювати з такою репутацією? Знаєте, що ще прикро? Надовго посадити обох не вдалося. Знайшовся в кожного спритний адвокат, отримали винуватці по мінімуму. А мій приятель виходу іншого не бачив, як продати справу. Причому — за половину ціни. Фактично він тоді розорився...
— А тепер як? — чомусь вирвалося в Мельника.
— Нічого. Попиячив із місяць, полежав у приватній наркологічній клініці, вийшов із запою, почав усе спочатку. І згодом дізнався: покоївка і той хлопець із кухні працювали на замовлення того, кому він готель продав. Він тоді навіть не задумався, як це так швидко покупець намалювався. За незручності, пов’язані з тюрмою, замовник заплатив їм пристойну компенсацію. Адвокат, до речі, так само його людина. Дуже хотілося вигідний бізнес до рук прибрати. Тепер готельчик квітне. Ті ж самі злочинці там працюють, причому — дуже сумлінно.
Мельник роздушив у попільничці недопалок. Все почуте від цього моменту потроху починало його цікавити. Правда ,він досі не розумів, для чого Заруба запросив саме його, але деякі висновки вже народилися  в голові.
— Ви підозрюєте, що хтось хоче так само зашкодити розвитку вашого перспективного бізнесу, через те лякає відпочиваючих, місцевих жителів і навіть вбиває рибалок?
— Десь так воно виглядає.
— Теоретично, з великою натяжкою, я можу це припустити. Тільки всі чотири трупи — не кримінальні. Без ознак насильницької смерті. І жодної кримінальної справи, як ви кажете, не заведено.
— Правильно, — кивнув Заруба. — Але раз я вкладаю грубі гроші в розвиток перспективної, як на мене, справи, я можу витратитися і на організацію безпеки власного бізнесу. Не буду казати, що скільки коштує. Просто в мене є певні зв’язки в високих київських кабінетах, які в купі з фінансовими затратами допомогли мені вирішити деякі питання. А саме — домігся ексгумації всіх чотирьох трупів, отримав дозвіл на розтин та замовив ряд інших експертиз, які проводяться у випадку, коли кримінал явний. Причому все це робили в Києві на висококласному дорогому обладнанні кращі криміналісти.
— Широко у вас усе поставлено.
— А як же! Я хочу знати, з чим я маю справу і чого мені боятися в найближчому майбутньому. До речі, жодному з чотирьох розтин не робили на прохання рідних. До того ж поховані всі відносно недавно. Тому вміст шлунку кожного можна було досить дбайливо дослідити.
— Що ви хотіли дізнатися?
— Кожен із них наковтався води. Мені цікаво, де саме це з ними сталося. Власне, я мусив визначити з максимальною точністю, де саме на берегах Десни знаходиться оте саме прокляте місце, на якому рибалок чекає неминуча смерть.
— Ви так красиво говорите, прямо як у кіно чи книжках.
— Дякую. Іноді мене справді заносить. Колись я хотів стати артистом, навіть ходив у драмгурток. Тільки часи потім настали не мистецькі. Перебудова, Горбачов, розвал Союзу, бардак, гроші знецінювалися. Мистецтвом не заробиш.
— Ви збиралися на цьому заробляти? — брови Мельника стрибнули вгору.
— А, — Заруба махнув рукою. — Кажу ж — молодий та дурний був. Усі ми колись такими були. Правда, дехто виріс, а з дурістю не попрощався. Колись іншим разом про це поговоримо. Я вже майже наближаюся до суті, — він на мить замовк, збираючись із думками. — Значить, ось які я отримав результати. Перше: в кожного з потерпілих шиї помічені сліди, так ніби їх душили за горло. При цьому висновок експертів — чоловіки одночасно захлиналися водою і при цьому задихалися від механічної асфіксії. Їх усіх тримали під водою за шию доти, доки вода остаточно не наповнить їхні легені. Навіть якби місцева міліція щось запідозрила, все одно до подібних висновків вона б не дійшла. Умов для проведення подібної експертизи в області немає. Ніхто б не заводився із відправкою трупів до Києва — дорого. До того ж, повторюся, явного криміналу нема. Друге: хімічний аналіз води, яка знаходилася в легенях усіх чотирьох потоплеників. Фахівці робили кілька заборів води в різних місцях, аж поки не знайшли зразки, які ідентичні знайденим. Ясно, трупи провели в деснянській воді багато часу, вода могла затікати всередину вже після смерті. Але деякі частинки залишилися, і спеціалісти, порівнявши зразки, прийшли до єдиного висновку. Я не буду втомлювати вас зараз різними науковими термінами з царини хімії та біології, бо сам, коли чесно, не в усьому розбираюся. Скажу тільки одне: всі четверо потонули, чи, краще сказати, були потоплені в одному місці. Воно тут називається Тихий Затон. Чули щось?