Тиша морська

  
Леся Українка
 
 
Тиша морська
 
В час гарячий полудневий
Виглядаю у віконце:
Ясне небо, ясне море,
Ясні хмарки, ясне сонце.
Певно, се країна світла
Та злотистої блакиті,
Певно, тут не чули зроду,
Що бува негода в світі!
Тиша в морі… ледве-ледве
Колихає море хвилі;
Не колишуться од вітру
На човнах вітрила білі.
З тихим плескотом на берег
Рине хвилечка перлиста;
Править хтось малим човенцем,
В’ється стежечка злотиста.
Править хтось малим човенцем,
Стиха весла підіймає, 
І здається, що з весельця 
Щире золото спадає.
Як би я тепер хотіла
У мале човенце сісти 
І далеко на схід сонця 
Золотим шляхом поплисти!
Попливла б я на схід сонця,
А від сходу до заходу,
Тим шляхом, що проложило
Ясне сонце через воду.
Не страшні для мене вітри,
Ні підводнії каміння, -
Я про них би й не згадала
В краю вічного проміння.
This file was created
with BookDesigner program
 [email protected]
18.07.2008