Адепт
Володимир Єшкілєв, Олег Гуцуляк
АDЕПТ,
або свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен. Роман знаків
Екзегетичний пролог
Тексти виринають із забуття із шляхетною скромністю непоспішливих мандрівників Сущого. У нерозібраній монастирській бібліотеці Ви знімаєте з полиці грубезний том візантійської Септуаґінти [1], зодягнутий у чорну солунську палітурку, і бачите у глибині книжкової гробниці шафрановий колір сторінки небаченого сучасністю рукопису.
Ви розгладжуєте її, відокремлюєте її від інших пергаментних складових тисячолітньої істоти; а істота ця, життя якої і є відокремлення, дивиться на Вас червоними літерами вступних стовпців — ось початок таїнства Екзегези, дослідження знайденого, відкритого, воскреслого Тексту.
Томас Стернз Еліот [2], наближаючись до глибинних знакосполучень, що впорядкували Всесвіт, поєднав слова так:
Обтанцюймо кактус коломКактус колом кактус коломОбтанцюймо кактус коломО п'ятій годині ранку.Це один із можливих образів Таїнства.
Між двома стрибками свідомості Ви раптово опиняєтеся сам на сам із Текстом посеред напіврозбудженої пустелі і скачете, скачете, рятуючись від передсвітанкового холоду завжди юної Вічності, яка у всевладді своєму не владна зігріти Вас безсмертям…
Ви гортаєте сторінки Вашого Тексту, і Таїнство триває. Істота-Текст розгортається у Вашій уяві, як троянда, кожна пелюстка якої, насичена Вашим нетерпінням і фантазією, вібрує від насолоди зіткнення померлого буття автора і живого буття читача.
І змикаються Ґадамерові [3] «кола розуміння».
І від зіткнення епох у таємному просторі, там, де Текст має хвіст і голову, а на площинах його тлумача нанесено безліч знаків, важкість століть перетворюється в єдність людини і Тексту, єдність, з якої народжуються об'ємні речі Сущого: переклади і коментарі, вільні переклади і вільні коментарі, дуже вільні переклади і коментарі, нестримані та дикі, немов степові лошиці…
Наш Текст, умовно названий на початку «Свідоцтвом Олексія Склавина про Сходження до Трьох Імен», знайшов чернець із Нового Афону Савватій, який з благословення Московського Патріарха Пімена [4] і з дозволу Константинопольського Архієпископа, Вселенського Патріарха Афінагора Першого у 1978 році від Різдва Христового оглядав бібліотечки монастирів Константинопольської Патріархії.
Дуже поважні вчені аргументовано довели, що знайдений рукопис є підробкою, фальсифікацією двохсотлітньої давності, незаконним створінням у звірятнику літописів та історичних свідоцтв. Але мінливість усіх стверджених і спростованих істин навалюється на XX століття такою всеперемагаючою ордою відносності, що висновки поважних учених не повинні цікавити закоханих у Таїнство.
Текст є, він існує, живе. Ви заглядаєте у глиб його Знаків і згадуєте (або забуваєте; або згадуєте і забуваєте водночас) пересторогу строкатого сфінкса Ніцше: «Коли ти дивишся у прірву — прірва теж дивиться у тебе».
???
…Мої жінки завжди ревнували мене до Бога (хай простить Він, Єдиний, цим дивним створінням). Бога шукав я все життя — в різні роки називаючи його різними іменами. Тепер, уже сповнений грецької премудрості, припадаючи до чистого джерела Святих Отців, знаю я свою помилку і не вважаю за потрібне обмежити Бога тими малими словами. Він завжди буде більшим за все, про що можу помислити; і кордони мої, що їх давні елліни називали «орос», Він долає сам Своїм буттям.
Але не завжди бував я таким розумним і навіть при схилі мого життя, під благодатним покровом авви Леонтія, тут, у Константинополі, думав я знайти Його сховище. І на Літургії, слухаючи спів Ірмосу Дев'ятого про Богородицю, що вмістила у лоно своє невмістимого Христа, я, раб Божий Олексій Склавин, ще пестив грішну думку про Пошук Недаремний.
Але ось настав він — час довгої сповіді. Авва Леонтій дав мені пергамент і своє благословення, брати-студити роблять за мене чорні радощі монастирського послуху — щоб я, недостойний, залишив для монастирського скрипторію [5] нерадісну повість днів моїх. Моє Свідоцтво.
Пустельник, чоловік святого життя Марін, який сімнадцять років боровся з єретиками-манихеями [6] по той бік Хему [7], сказав мені вчора, що діяв я в Пошуку своєму за законом свободи, котрий згадується як закон наш у посланні Св. апостола Якова. Думав знайти Єдиного, але Промислом Божим сподобився розуміння Його Істини. Можливо, Марін правий. Пошук сам по собі — це ще не велика чеснота. Ось у Єгипті, де також проходив шлях мій, десять тисяч аскетів немандруючих шукають спасіння на стовпах, у печерах, серед спраги, змій і розбійників. Але мій шлях був таки шляхом земним і кожне нове ім'я Бога Живого я відкривав і зрікався його ж у нових землях, при початках іншої мудрості. Чи не сказав святий Варнава Перський: «Блаженні мандруючі, бо їм відкриється правда, принесена з доріг». Там, на північних, гіперборейських теренах, де живе мій рід, там, де тече Бористен Великий, що його на призабутій мові моїх родовичів зовуть Дніпром, там, де народжуються снігові бурі, що лякають Константинополь у місяці януарії, — там осяяло мене перше з Імен Єдиного. І почав я пошук. Три індикти [8] пройшли легіонами своїх днів через ойкумену з того часу. Відійшли у простір і вічність мої друзі та кохані, щезли з земних обширів держави та племена, що я їх бачив. І ось, у чотирнадцятий рік правління боголюбивого Імператора Лева Філософа [9] і кесаря Олександра, у сьомий рік передстояння Блаженнішого патріарха Антонія [10], починаю я свою працю. І воскреснуть у знаках малих від альфи до омеги ті, що померли тілесно, і те, що зникло назавжди, безповоротно і безнадійно за волею Божою. Нехай добра людина, чернець або сінкелл [11], який побачить ці знаки, у молитвах до Бога згадає згаданих і мене, того, що згадує. І вибачать нам помилки наші, бо тільки суєта не помиляється ніколи, бо сама по собі — суть збочення і помилка.
У славетних літописців розділи йдуть за роками або ж мають число. Не всі роки лишаються у пам'яті моїй і не всі події зможу я окреслити знаками часу. До Чисел сущого в мене ставлення шанобливе: Числа, як Ангели Єдиного, стоять охоронцями над світом подій. Тож кожен розділ буду я називати тим Ім'ям Єдиного, в яке заглиблювалось у часи оповіданого моє грішне мислення. Ще, може, рік тому не став би я ускладнювати пергамент поганськими іменами ідолів. Але мудрість підказує, що все існуюче створено во славу Божу. З тим і почну, молячись у кротості й тузі.
Ім'я найперше: Даждьбог [12]
У часи найпершого з відшуканих Імен Єдиного моє власне ім'я було Ратибор. Таке собі варварське ім'я, яке не хоче сумирно та чемно одягнути еллінські картаті шати — альфа, омега — і лягти на еллінський пергамент. Літери для цього імені ще не створені, хоча я чув, що у Болгарії вчені ченці пишуть Слово Боже слов'янськими рисами. Це ім'я зодягнуте не в дзвінкий константинопольський одяг — звуки цього імені огортає м'яка шкіра та лляна тканина моєї Вітчизни — грубе, цупке полотно гіперборейців; а ім'я означає «воїн»…
1
Септуаґінта — в перекладі з грецької — «Сімдесятьох». Грецький переклад єврейської Біблії (Сефірот), виконаний у III ст. на о. Фарос на протязі 72 днів 72-ома ізольованими один від одного перекладачами під проводом Аристея. Апостоли користувались для цитування Старого Завіту саме Септуаґінтою (300 цитат з 350, що містяться у Новому Завіті).
2
Томас Стернз Еліот (1888—1965) — англоамериканський поет, драматург, критик. Лауреат Нобелівської премії з літератури (1948 рік) «за відкриття нових шляхів у сучасній поетиці».
3
Ґадамер Ґанс Ґеорґ (народ. у 1900 р.) — німецький філософ, учень Мартіна Ґайдеггера, засновник сучасної філософської герменевтики. «Кола розуміння» — специфічне поняття у філософії Ґадамера, яке передбачає, що «розуміння» можливе лише при замкненості тлумача-герменевтика одночасно як на ситуацію, сучасну авторові текста, що передбачається «зрозуміти», так і на ситуацію, сучасну самому тлумачеві.
4
Пімен — Патріарх Московський і всієї Русі у 1971—1990 pp.
5
Скрипторій — приміщення монастирської бібліотеки, де переписувались книги.
6
Манихеї — прибічники і послідовники пророка Мані (III ст.). У Візантії та Болгарії були відомі також як «богуміли».
7
Хем — гірський хребет на Балканах, який у IX ст. був природним кордоном між Візантією та Болгарією.
8
Індикт — візантійський вимір часу. Дорівнював 15 рокам.
9
Лев VI Філософ — імператор Візантії у 886—911 pp.
10
Антоній II Кавлеа — Патріарх Константинопольський у 893—901 pp.
11
Сінкелл — «радник» (грецьк.) Титул чиновника в імператорській або патріаршій канцеляріях у Візантії.
12
Даждьбог (або Дажьбог) — одне з імен верховного божества у поганському пантеоні слов'ян. Деякі дослідники вважають Даждьбога персоніфікацією первісного божественного принципу (на зразок «атману» індійських аріїв). У стародавніх текстах збереглась самоназва слов'ян — протоукраїнців — «Даждьбожі онуки».