Право на істину

— Що, що? — перепитав Корнелій.
— Вона кругла і блискуча. Має четверо очей, котрі незмигно дивляться і, певно, довкруж усе
бачать.
— Либонь, ще не проспався як слід, — підняв на глузи Флавія центуріон.
— Клянусь Юпітером! Неподалік від нас — срібляста куля. Руками обхопити її — багато людей
треба.
— І вона чимось загрожує?
— Та ні, поводиться поки що миролюбно.
— Карфагенцям не варт довіряти, — озвався Марк. — Ходімо, на місці швидше зміркуємо.
Неподалік верболозу, на пагорбі, звідки відкривалась панорама битви, лежала срібляста
куля. До місця битви — далеченько, тож не дивно, що її досі ніхто не помітив.
— Карфагенський вивідувач… — прошепотів старий легіонер. — Я на цих речах добре знаюся.
— Виходить, ти раніше зустрічав таке? — насмішкувато запитав Флавій.
— Тихіше! — прошепотів Марк. — Погляньте-но: її око повертається в наш бік.
Справді, куля трохи повернулася і одним із чотирьох очей втупилась у трійку римлян.
— Спробуймо осліпити її, — запропонував войовничий Корнелій.
Центуріон згідливо кивнув. Легіонери різко підхопилися, майже одночасно метнули списи
прямісінько в око загадкової кулі і вмить знову припали до землі. Дзенькіт примусив їх
здригнутися. Підвівши голови, побачили: кулю оповила біла хмарка. Коли ж розвіялась, кулі вже не
було.
Розвідники вдоволено підхопилися на ноги.
— Оце поцілили! — пирскнув Корнелій.
— Що за веселощі? — збоку хтось несподівано грубо обірвав сміх.
Захоплені перемогою над підступним ворогом, вивідувачі не помітили, як поряд зупинився
поранений вершник — ліва рука його нерухомо звисала.
— Тікайте, поки не пізно. Ми оточені. Карфагенці кліщами обхопили нас із флангів, —
прохрипів поранений.
 Час дії: 10 вересня 1940 року. Пополудні.
 Місце дії: одне з відділень контррозвідки Королівських
військово-повітряних сил на Ебарі-стріт у Лондоні.
Капітан Баррет — офіцер “Сікрет інтелідженс сервіс” — приймав справи свого попередника
майора Уездома, котрий загинув три дні тому на станції метро Белгейм під час нальоту
бомбардувальників “Люфтваффе”.
Новий начальник відділу по боротьбі з диверсантами, на думку підлеглих, був фаталістом,
оскільки залишався в своєму кабінеті навіть під час найзапекліших бомбардувань.
Щойно прозвучав відбій чергової повітряної тривоги. Капітан мимохіть підвів голову від
паперів і сумовито поглянув на заклеєні вузькими паперовими смужками шибки, крізь які виднілися
клуби чорного диму й відблиски пожеж.
Насправді ж Баррет не був фаталістом. Міцний, трохи вайлуватий чолов’яга, він на власній
шкурі встиг відчути дихання кістлявої ще під Дюнкерком, перебуваючи в складі англійського
експедиційного корпусу у Франції. Страх притаманний кожній людині, і даремно підлеглі гадають, що
він нічого не боїться. А залишається він у своєму кабінеті під час нальотів тільки за браком
часу: Баррет волів якнайшвидше покінчити з найбільш заплутаними справами.
Особливо непокоїла капітана таємнича знахідка на околиці Лондона. На шести аркушах
машинописного тексту з грифом “Цілком таємно” йшлося про дивний апарат, знайдений на Олд-стріт
під час розбирання завалів. У розпорядженні контррозвідки було ще п’ять фотознімків, на яких
проглядалася груда металу, дроту, кабелів, розбитих радіоламп — все, що залишилося від
алюмінієвої кулі діаметром близько чотирьох метрів. Для чого був призначений апарат, спеціалісти
“Сікрет інтелідженс сервіс” і досі не могли з’ясувати. Капітан схилявся до думки: куля —
своєрідний радіомаяк, аби наводити німецькі бомбардувальники.
Лейтенант Моует, котрий очолював групу експертів, похмуро жартував: “Запізнілий десант
марсіан, описаний Гербертом Уелсом”. Але всі добре усвідомлювали: за таємничою знахідкою міг
приховуватися черговий підступ німецької розвідки. Гітлерівські диверсанти і шпигуни нахабніли з
кожним днем. Найперша умова вторгнення на Британські острови, яку абвер ставив перед собою, —
цілковите знищення англійської авіації. Отож офіційний звіт про таємничу знахідку перебував у
контррозвідці Королівських ВПС:
“24 серпня 1940 року під час розбирання завалів першого нальоту німецької авіації на
Олд-стріт неподалік будинку номер 103 було відкопано сильно пошкоджений металевий об’єкт
невідомої конструкції. Це — деформована алюмінієва куля, начинена електричною та електронною
апаратурою. Сильні пошкодження апарата не дали змоги його ідентифікувати на місці і встановити
приналежність. Про знахідку негайно повідомлено представників “Сікрет інтелідженс сервіс”.
В управлінні також погоджувалися з гіпотезою, що кулястий предмет — радіомаяк німецької
бомбардувальної авіації. Зрештою, Баррету це було на руку — роботи і так вистачало. Проте його
непокоїв один незбагненний факт. Розчищаючи Олд-стріт, пожежники поблизу апарата натрапили на
труп молодика. Документів при ньому не виявилося, лише обгорілі аркуші якогось рукопису. Перше,
що спадало на думку, — вбитим був німецький диверсант. Однак лише ідіот, вирушаючи на
відповідальне завдання, одягнувся б за модою середини двадцятих років. Навіщо знадобився цей
маскарад?
Зазумерив телефон. Баррет підняв трубку. Почувши голос Моуета, швидко спитав:
— Що нового, лейтенанте?
— Сер, під час сьогоднішнього нальоту дві фугаски влучили в нашу лабораторію. Люди, на
щастя, не потерпіли — встигли сховатись у бомбосховищі. Але апарат… На місці лабораторії — купа
битої цегли.
 Час дії: 25 травня 198… року. В столиці з’єднаного королівства —
тепла весна. Великий Бен відлічив одинадцяту ранку.
 Місце дії: Королівський коледж у Лондоні. Великий конференц-зал.
Пленарне засідання ювілейного симпозіуму з питань релятивістської астрофізики і космології. За
кафедрою — професор Шігеру Фучіда з Японії.
— …Про що б ми не сперечалися, слід пам’ятати: попри всі досягнення сучасної науки,
відкрито лише мізерну кількість законів природи. Потрібні досконаліші теорії і моделі, щоб глибше
проникнути в таємниці матерії.
Представник Країни ранкового сонця закінчив свою доповідь. Схилившись у традиційному
поклоні, японець залишив кафедру. Його місце зайняв посланець Країни Рад.
— Цілком поділяю думку колеги, — розпочав визнаний спеціаліст з теорії поля доктор
фізико-математичних наук Дмитро Миколайович Кравченко. — Навколишній світ створено так, щоб
людство гармонувало з природою. Для пояснення основних закономірностей світобудови бракує
універсальної теорії. Переконаний: створення єдиної теорії поля — реальна справа.
— Ця теорія була створена ще в двадцяті роки, — пролунала з аудиторії безцеремонна
заява.
Всі, як один, обернулися на голос опонента. Здивовані погляди вчених мужів перетнулися на
худорлявій моложавій людині років тридцяти п’яти. На тонких вустах — іронічна посмішка.
Скидалося, він хизується ефектом своєї репліки.
Ніхто з присутніх не знав його. Як же розцінити несподівану, якщо не нахабну заяву?
Сер Чарлз Боунс, професор фізики Кембріджського університету, не поминув нагоди
зіронізувати:
— І хто ж автор тієї теорії?
— Сер Олівер Хевісайд, — прозвучала відповідь. — Усі результати щодо створення єдиної
теорії поля — в підготовленому Хевісайдом до друку четвертому томі “Теорії електромагнетизму”.
У залі запала тиша. Надто приголомшливим було пояснення. Вчені чекали, що скаже
головуючий, але той мовчав.
Тоді Дмитро Миколайович взяв ініціативу в свої руки.
— Незважаючи на всю екстравагантність заяви нашого гостя, в ній є дещиця істини. Однак
повірити в щойно сказане можна лише в тому випадку, коли будуть конкретні докази зробленого
Олівером Хевісайдом відкриття. Якби ж то! На превеликий жаль, донині ніхто не відає долі
основного рукопису знаменитого англійського фізика — четвертого тому “Теорії електромагнетизму”,
над яким Хевісайд працював останні двадцять років свого життя. Ще в 1890 році, за п’ятнадцять
років до Ейнштейна, він установив фундаментальну залежність між масою і швидкістю світла: Е =
м·с2. Саме Хевісайд створив мову сучасного зв’язку — ввів в обіг такі терміни, як “індукція”,
“імпеданс”. Не виключено: вчений зумів вивести “Світове Рівняння”, над яким кращі уми людства
б’ються майже століття. Наскільки відомо, в зниклому рукописі — наслідок його багаторічної праці
по створенню єдиної теорії поля, що об’єднує в струнку логічну систему електрику, магнетизм і
гравітацію. Та треба ж такому статися! Наступного дня по його смерті в будинок небіжчика проник
грабіжник і прихопив з собою оригінал безцінного рукопису. Копія теж загубилася в якогось
американського видавця…