Пентакль: Збірка

— Тримай!
Чорт відкрив кришку, пововтузився, уставляючи дискету.
— Зараз! Економ-пакет готовий, відлік піде з моменту повернення… А до Галини в сауну ми такого басаврюка направимо!..
Вони розсміялися, і чорт натиснув на Enter.
Нічого не сталося.
— Обдурити, обдурити хочеш!.. — злобливо сичав рогатий, вертячи в пазурах дискету. — Нас не обдуриш! Ти що, відформатував її? Зіпсував?
— Кров, — незворушно нагадав Клим. —
У разі найменшого порушення контракт розривається автоматично. Не знищувати, не втрачати, не доповнювати змісту. Правильно? Але ж я поки ще тут?
— Чорт! — вилаявся чорт.
— Отже, — Клим почав загинати пальці, не гірше, ніж нечистий пазурі, — повернення мого ти забезпечити не зміг. Раз! Твого економ-пакета я не одержу. Два! З одним форс-мажором ти ще можеш апелювати в пекельний арбітраж, а з двома як? Думаєш, я документи читати не вмію?
— До самого Люципера піду, — невпевнено промурмотів рогатий. — Ти кров’ю розписувався, у контракті дата зазначена.
Зареготав Клим не гірше пана сотенного писаря.
— До Галини в сауну ти підеш, голова порожня! Яка дата? Яка через два з половиною століття? Ой, рятуйте, ой, страшно мені, бідному!
— Не погуби! — завив нечистий.
— Котися у своє пекло, вража пико! — зі смаком виговорив козак Климко. — Та не просто котися, чума рогата, а котися ти…
11
— Дивися веселіше, Климку! — підбадьорив дядько Гнат, підштовхуючи того до дверей. — Хоч і сам боюся, зізнатися. Суворий, суворий пан сотник. Ну та Бог не видасть!.. Іди!
Що робити! Штовхнув Клим важкі двері, ввійшов у світлицю, голову схилив.
— День добрий, пане сотнику!
– І тобі добрий, хлопче! Заходь!..
Подивився Клим, очі протер…
— Чи не впізнав? — засміявся Химерний Професор. — А я усе думаю, коли ти до нас примандруєш?
— Таж в контракті що було записано? — розвів руками Клим. — Дискету не знищувати, не втрачати і не доповнювати змісту. Але про обмін нічого не говорилося! От я її й виміняв у мостового — на таку ж. Ох, і просився він, бідкався навіть. Де, мовляв, я Verbatium у цих краях знайду? Знайшов!
На сотниковому столі красувався чорнильний прилад розміром з добрий кавун, поруч стояла зелена скляниця, закупорена дерев’яною затичкою. Усередині корчився чорт — скляниця була йому явно замала.
— Терпи, вража сило! — погрозив йому пальцем сотник Химерний. — Не то сріблом почастую!.. Ну що, Климе, запишу тебе в сотню. Незабаром похід, а там видно буде. Інше тут життя, не загадаєш далеко. Живуть козаки від бою до бою, ніколи не знаєш, з ким увечері танцювати прийдеться: з дівчиною своєю чи з Чужою Молодицею.
Клим кивнув. Так, життя інше. Чорт у скляниці, Чужа Молодиця за плечима…
А усе ж недаремне!
Любов до вітчизни де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат.
— Знаєте що, професоре? Давайте перед походом у нашому селі осики уздовж вулиці посадимо. Красиве дерево!