На краю Ойкумени

Пандіон зрозумів, чому в робочому будинку було так багато окремих хижок: вони роз'єднували людей. Після вечері було заборонено їм сходитися: вартові з стін пильно стежили за виконанням цього наказу — стріла або палиця ранком карала за непослух. Не в усіх людей вистачило сили й сміливості, щоб, користуючись темрявою, нечутно переповзати в хижки до інших. На це зважувався мало хто з товаришів Пандіона.
Найближчими друзями Пандіона стало троє. Перший, з них був Кідого — величезний негр, на зріст майже чотири лікті, що був родом з дуже далеких місць Африки, на південний захід від Айгюптосу. Добрий, веселий і палкий Кідого був теж вправним художником і скульптором. Його виразне обличчя з широким носом і товстими губами відразу привабило Пандіона розумом та енергією. Пандіон звик до того, що негри добре збудовані, але цей велетень відразу привернув увагу скульптора своїм пропорційним і красивим тілом. Враження незвичайної моці від дебелих, наче викуваних із заліза, м'язів, якось поєднувалося з легкістю і гнучкістю високої постаті Кідого. Величезні очі здавалися повними уваги і вражали своєю жвавістю на чорному обличчі.
Спочатку Пандіон і Кідого розуміли один одного за допомогою рисунків, наспіх зроблених на землі або на стіні загостреною паличкою. Потім молодий еллін і негр навчилися добре розуміти один одного, користуючись мішаниною слів мови Та-Кемту і легкої мови Кідого, що швидко запам'ятовувалась.
Безмісячними ночами, у вугільночорній пітьмі, що заповнювала шене, Пандіон і Кідого переповзали один до одного і, пошепки розмовляючи, черпали нові сили і мужність в обмірковуванні планів утечі.
Через місяць після того дня, як Пандіон вперше переступив поріг шене, в робочий будинок надвечір пригнали ще кількох нових рабів.
Новачки сиділи і лежали біля входу, безпорадно озираючись, з добре знайомим кожному бранцеві відбитком пригніченості та горя на змучених обличчях. Пандіон, щойно повернувшись з роботи, підійшов до одної з високих посудин, щоб набрати води, але раптом мало не випустив свого череп'яного кухля. Двоє з прибулих стиха говорили знайомою Пандіонові мовою етрусків. Етруски — цей таємничий, суворий, стародавній народ — часто з'являлися на берегах Енніади і славилися як чаклуни, що знають таємниці природи.
Весь затремтівши від спогадів про батьківщину, Пандіон заговорив з етрусками, і вони зрозуміли його.
На питання Пандіона про те, як вони потрапили сюди, обидва бранці похмуро відмовчувались і, здавалось, зовсім не зраділи цій зустрічі.
Обидва етруски були люди середнього зросту, дуже м'язисті, широкоплечі. Темне волосся бранців збилося від бруду і звисало нерівними пасмами з обох боків обличчя. Старшому з них на вигляд було років під сорок, другий, очевидно, був ровесником Пандіона.
Зразу впадала в око їх схожість — запалі щоки підкреслювали масивність вилиць, суворі карі очі виблискували непідкупною впертістю.
Спантеличений байдужістю етрусків, Пандіон відчув образу і швидко пішов у свою хижку. Кілька днів після цього Пандіон навмисно намагався не звертати уваги чанових бранців, хоч і помітив, що етруски стежать за ним.
Днів через десять після прибуття етрусків Пандіон з Кідого сиділи поруч у кінці низького столу за вечерею і їли стеблини папірусу. Обидва вони швидко з'їли свої порції і, як завжди, у них лишалось ще трохи часу, щоб поговорити, поки інші попоїдять. Сусідом Пандіона з другого боку був старший етруск. Несподівано він поклав юнакові на плече важку руку і глузливо глянув прямо у вічі Пандіонові, коли той обернувся.
— Поганий товариш визволення не здобуде, — поволі, з відтінком виклику промовив етруск, анітрохи не побоюючись, що його зрозуміють вартові: жителі Та-Кемту не знали мов своїх бранців, зневажаючи чужоземців.
Пандіон нетерпляче труснув плечем, не зрозумівши сказаного, але етруск міцно стиснув пальці, що вп'ялися, наче мідні кігті, у м'язи юнака.
— Ти зневажаєш їх даремно, — етруск кивнув у бік решти рабів, захоплених їжею. — Інші не гірші за тебе і теж бачать сни про волю…
— Ні, гірші! — гордовито перебив Пандіон. — Вони вже давно тут, а я ще не чув про втечі!
Етруск презирливо стиснув губи.
— Коли у молодих невистачає розуму, вони мусять вчитися у старших. Ти сильний і здоровий, як молодий кінь, у твоєму тілі залишається ще сила після дня важкої праці, нестача харчів ще не підкосила тебе. А в них уже нехватає сили — тільки в цьому твоя перевага і твоє щастя. Але пам'ятай, що втікати поодинці звідси не можна: ми повинні дізнатись про дорогу і пробиватися силою, а сила у нас одна — всім разом. Коли ти станеш товаришем для всіх, тоді твої мрії наблизяться до життя…
Вражений проникливістю етруска, що вгадав його таємні думки, Пандіон не знав, що відповісти, і мовчки схилив голову.
— Що він каже, що каже? — допитувався Кідого. Пандіон хотів пояснити, але наглядач застукав по столу, раби, які вже повечеряли, поступилися місцем іншій партії і розійшлися на спочинок.
Вночі Пандіон і Кідого довго обговорювали слова етруска. Вони повинні були визнати, що тільки-но прибулий краще за всіх розумів становище рабів. Справді, для успіху втечі їм, що носять тавро фараона, треба було точне знати шляхи виходу з цієї країни. Мало того, треба було пробитися крізь вороже населення, яке вважає, що доля «диких» людей полягає в праці на обраний богами народ.
Смуток огорнув обох друзів, але вони відчули довір'я до розумного етруска.
Минуло ще кілька днів, і в шене фараона стало четверо друзів. Вони поступово здобували все більший: авторитет серед решти рабів.
На старшого етруска, що мав грізне ім'я Каві — бога смерті, незабаром багато рабів почали дивитися як на старшого. Троє інших — другий етруск, на ймення Ремд, Кідого і Пандіон, — сильні, витривалі і сміливі юнаки, стали його вірними помічниками.
Мало-помалу серед п'ятисот рабів виявлялося все більше борців, готових віддати життя за щонайменшу змогу повернутися на далеку батьківщину. Так само поволі, і в інтересах заляканих, змучених та затурканих, відроджувалася впевненість у своїй силі, міцніла надія, що, об'єднавшись, вони зможуть протистояти організованій, могутності велетенської держави.
А дні все минали — пусті й безцільні, гіркі дні полону, сповнені тяжкої роботи, ненависної вже тому, що вона сприяла процвітанню жорстоких володарів життя тисяч рабів. Щодня, як сходило сонце, загони виснажених людей під охороною воїнів залишали шене й розходилися на різні роботи.
Жителі Айгюптосу, зневажаючи чужі народи, не обтяжували себе вивченням мов своїх бранців. Тому нових рабів використовували спочатку на найпростіших роботах; згодом, освоївши мову Та-Кемту, вони могли розуміти складні розпорядження, вчилися ремесел. До справжнього ймення бранців наглядачам не було ніякого діла, кожен раб мав кличку, дану за назвою його народу.
Так, Пандіона звали екуеша, [42] етруска — труша, Кідого та інші чорношкірі мусили озиватися на кличку нехсі — негр.
Перші два місяці перебування в шене Пандіон і сорок нових рабів поправляли зрошувальні канали в садах Аммона, [43] насипали розмиті торішньою повіддю греблі, розпушували землю навколо фруктових дерев, качали й носили воду на клумби з квітами.
Поступово наглядачі, помітивши витривалість, силу й кмітливість новачків, зібрали новий загін і послали його на будівельні роботи. Трапилось так, що всі четверо друзів і ще тридцять сильних рабів — вожаки всієї маси бранців у шене — виявилися разом. З переходом на будівельні роботи їх постійний зв'язок з рештою перервався — загін Пандіона тижнями ночував по інших шене.
Першою роботою Пандіона віддалік од садів фараона було розбирання стародавнього храму та гробниці на західному березі ріки, за півсотні стадій від шене. З наглядачем та п'ятьма воїнами на чолі бранці переправилися на барці через річку. Їх погнали на північ вздовж річки, до високих круч прямовисних скель, які утворювали тут величезний виступ. Стежка, поминувши оброблені поля, перейшла в забруковану дорогу; раптом перед Пандіоном розгорнулася картина, що назавжди відбилась у його пам'яті. Рабів зупинили на широкій площі, що спускалася до річки. Наглядач пішов, наказавши чекати його тут.