Затемнення

Він насупився.
— Забула, що хтось подарував тобі квиток на літак?
— М-м-м, — пробурмотіла я нерозбірливо і відвернулася до раковини.
— Едварде, ти тут сказав, що «у них скоро спливає термін дії»? — вів далі Чарлі. — Скільки ж квитків твої батьки їй подарували?
— Один для неї… і один для мене.
Тарілка, яку я впустила цього разу, приземлилася в раковину і не здійняла великого шуму. Я чітко почула, як батько гучно пирхнув. Кров, розігріта роздратуванням і досадою, прилила мені до обличчя. Навіщо Едвард це робить? Охоплена панікою, я втупилася в бульбашки у раковині.
— Не може бути й мови! — несподівано Чарлі розлютився і перейшов на крик.
— Чому? — запитав Едвард голосом, забарвленим у невинне здивування. — Ви ж самі щойно сказали, що для неї це гарна нагода побачити матір.
Чарлі на нього не зважав.
— З ним ти нікуди не поїдеш, юна леді! — заволав він. Я розвернулася — його палець показував на мене.
Несподівано мене охопив гнів — інстинктивна реакція на його тон.
— Я не дитина, тату. І я більше не під арештом, забув?
— Ні, під арештом. З цієї хвилини.
— За що?!
— Тому що я так сказав.
— Чи мені тобі нагадувати, Чарлі, що за законом я повнолітня?
— Це мій дім, і ти виконуватимеш мої правила!
Мій погляд став твердим мов лід.
— Он як! Мені виїздити звідси просто зараз — чи даси кілька днів, щоб зібрати речі?
Обличчя Чарлі стало яскраво-червоним. Мені одразу зробилося страшно, що я розіграла цю карту з виїздом. Я глибоко вдихнула і постаралася сказати якомога спокійніше:
— Я б сумирно відбула своє покарання, якби зробила щось погане, тату, але я не збираюся миритися з твоїми забобонами.
Він щось пробурмотав, але не спромігся ні на що доладне.
— Тепер я знаю, що ти знаєш, що у мене є всі права побачити маму на вихідних. Якби я поїхала з Алісою чи з Анжелою, ти б точно не заперечував.
— Вони дівчата, — пробурчав він і кивнув.
— Ти б хвилювався, якби я взяла з собою Джейкоба?
Я згадала це ім’я лише тому, що знала про татову прихильність до Джейкоба, але швидко про це пожалкувала; Едвардові зуби виразно клацнули.
Батько збирався на силі, щоб відповісти.
— Так, — мовив він непереконливим голосом. — Це б мене хвилювало.
— Ти не вмієш брехати, тату.
— Белло…
— Я ж не збираюся до Лас-Вегаса, щоб виступати в шоу чи деінде. Я хочу побачити маму, — нагадала я йому. — Вона має такі ж батьківські права на мене, як і ти.
Він кинув на мене спопеляючий погляд.
— Ти щось маєш проти маминої здатності мене доглядати?
Чарлі відступив перед загрозою, що ховалася в моєму запитанні.
— Для тебе було б краще, якби я не згадувала це при ній, — мовила я.
— Краще не згадуй, — сказав він. — Те, що відбувається, мене не радує, Белло.
— Тобі немає чого засмучуватися.
Він закотив очі, але я бачила — буря минула.
Я обернулася, щоб витягти корок із раковини.
— Отже, домашнє завдання я зробила, вечерю приготувала, посуд помила, і я не під арештом. Я йду гуляти. До пів на одинадцяту повернуся.
— Куди ти йдеш? — батькове обличчя, яке майже повернуло собі нормальний колір, знову злегка почервоніло.
— Точно не знаю, — відповіла я. — Але буду в радіусі десятьох миль. Гаразд?
Він пробурчав щось не дуже схоже на схвалення і вийшов із кухні. Як і можна було очікувати, після перемоги в сутичці я почувалася винною.
— Ми йдемо гуляти? — запитав Едвард тихим, але радісним голосом.
Я обернулась і сердито поглянула на нього.
— Так. Я хочу поговорити з тобою віч-на-віч.
Але він майже ніяк на це не відреагував.
Я дочекалася моменту, коли ми сіли в машину і нам ніхто не заважав.
— Що то було? — запитала я з натиском.
— Я знаю, що ти хочеш побачити матір, Белло, — ти говорила про неї уві сні. Точніше, непокоїлася.
— Справді?
Він кивнув.
— Але ти так боялася сказати про це Чарлі, що я вирішив тебе підштовхнути.
— Підштовхнути? Та ти кинув мене акулам на поталу!
Він закотив очі під лоба.
— Сумніваюся, що тобі бодай трохи загрожувала небезпека.
— Але ж я казала, що не хочу воювати з Чарлі.
— А хто казав, що ти повинна?
Я набурмосилася:
— Але я не можу стриматися, коли він починає мною розпоряджатися — мої підліткові інстинкти беруть гору.
Едвард хихикнув.
— Ну, це вже не моя вина.
Я поглянула на нього, міркуючи. Здавалося, він не помічав. Його обличчя безтурботно вдивлялося в лобову шибку. Щось тут не так, але я не могла взяти до тями, що саме. А може, то моя уява знову розігралася, як сьогодні за обідом?
— Чи не тому ти так несподівано спонукаєш мене побачити Флориду, що Біллі влаштовує вечірку?
Було видно, як його підборіддя напружилося.
— Зовсім ні. Нема різниці, будеш ти на тому кінці світу або на цьому, на вечірку ти не підеш.
Це було схоже на попередню сцену з Чарлі — зі мною поводилися, як із неслухняною дитиною. Я стиснула зуби, щоб не заверещати. Мені не хотілося воювати і з Едвардом також.
Едвард зітхнув, а потім запитав знову теплим оксамитовим голосом:
— То які у нас плани на вечір?
— Давай поїдемо до тебе. Я не бачила Есме цілу вічність.
Він усміхнувся.
— Вона зрадіє. Особливо коли почує, куди ми збираємося на вихідні.
Я застогнала, зазнавши поразки.
Ми повернулися раніше, ніж я обіцяла. Було не дивно, що світло досі горіло у вікнах мого будинку, коли ми приїхали, — я знала, що Чарлі чекатиме на мене, аби ще трохи покричати.
— Краще не заходь, — сказала я. — Не нагнітатимемо ситуації.
— Його думки відносно спокійні, — піддражнив мене Едвард. Вираз його обличчя змусив мене замислитися, чи не проґавила я черговий жарт. Куточки Едвардових вуст тремтіли, переборюючи усмішку.
— Бувай, — пробурмотіла я похмуро. Він засміявся та поцілував мене в маківку.
— Я прийду, коли Чарлі хропітиме.
Телевізор горлав на всю котушку. Я одразу ж спробувала прошмигнути повз.
— Підійди-но сюди, Белло, — покликав Чарлі, зводячи нанівець мій план.
Дуже неохоче я подолала п’ять кроків, які нас розділяли.
— В чому річ, тату?
— Гарно провела час? — запитав він. Здавалося, що йому ніяково. Перш ніж відповісти, я постаралася відшукати в його словах підтекст.
— Так, — мовила я нерішуче.
— Що ви робили?
Я знизала плечима:
— Ми були з Алісою та Джаспером. Едвард обіграв Алісу в шахи, а потім грали ми з Джаспером. Він мене розгромив.
Я усміхнулася. Було так кумедно спостерігати, як Едвард з Алісою грають у шахи. Вони сиділи майже нерухомо, дивлячись на шахову дошку: Аліса передбачала його ходи, а Едвард зчитував із думок її. Майже вся партія була проведена подумки; не встигли вони і по два пішаки походити, як Аліса поклала свого короля і здалася. Це все тривало щонайбільше три хвилини.
Чарлі вимкнув звук — незвичний хід.
— Послухай, я маю з тобою поговорити.
Він насупився і мав дуже зніяковілий вигляд.
Я мовчки сиділа в очікуванні. На мить він зустрівся зі мною поглядом, а потім потупив очі в підлогу. А тоді замовк.
— Про що, тату?
Він глибоко вдихнула.
— Я не дуже знаюся на таких речах. Не уявляю, з чого почати. Я чекала.
— Ну, гаразд, Белло. Так от, — він підвівся з крісла і почав крокувати туди-сюди кімнатою, дивлячись собі під ноги. — Здається, у вас із Едвардом серйозні стосунки, і є деякі речі, з якими треба бути обережними. Я знаю, Белло, що ти вже доросла, але ти досі дуже молода, і є багато важливих речей, які треба знати, коли ти… ну, коли ти розпочинаєш фізичні стосунки з…
— О ні, будь ласка, тільки не це! — скочивши на ноги, почала я благати. — Будь ласка, Чарлі, скажи, що ти не збираєшся говорити зі мною про секс.
Він утупився в підлогу.
— Я твій батько. У мене є обов’язки. Не забувай, що мені так само незручно, як і тобі.