Архе

перед Зовнішнім. Команді точки як графічній формі існування можна
протиставити смерть того, хто за точкою спостерігає. Тільки смерть може
внести у це безглузде визначення міри уявності точки конкретну межу. Адже
вмирають всі, а смерть ірраціональна. Тому команду точки можна окреслити так: за означенням «здоровому глуздові» властива впевненість у судженнях, але, попри все, він вагається. Я ж тепер не впевнений ні в чому - саме тому я
більше не вагаюсь. Моя впевненість іншого ґатунку. Вона - це тунель за межі
світу команд. Це не-точковість.
Пряма. Найзагадковіша з команд, оскільки є, на мою думку, найдавнішою. Пряма
першою пішла на абордаж людського сприйняття. Пряма розбиває хаос
першопростору на співплощини, на «тут» і «там». Пряма - це сутність
розділеності, осердя ілюзій, корінь агресора. Пряма породжує «глибину»
(відстань) - так обман за обманом у нас відбирають простір, чи то пак, уявлення про нього. Пряма - це стик безмежно великих співплощин по неіснуючій
межі. Але людина чомусь бере до уваги слово «стик», при цьому умудряється
забувати про слово «неіснуючий». Пряма - це найглибша рана, яку будь-коли
наносили людській свідомості. Мало хто виживає після такого удару.
Перетин прямих. Вертикаль-горизонталь. Він вселяє в людей нічим не
підкріплену надію на те, що існує така річ, як Вертикаль. Звідси, наскільки
видно, беруться усі базові режими соцгалюцинацій: принцип ієрархії як руху
від точки перетину. Вертикаль-горизонталь нав'язливо мусує ідею про те, що
світ довкола нас структурований. Але знову ж таки: він (світ) видається
структурованим тільки тоді, коли
67
приймається за чисту монету ідея про те, що прямі в принципі здатні
перетнутися. Абсурд! Декарт - це новітній пилат, що розіп'яв реальність на
хресті координат.
Коло. Це те, що викликає в мене істерику. Мені лячно бодай уявити, який
нервовий зрив пережила перша людина, котра здогадалася замкнути пряму в коло.
Це психоз за задумом. Довкола колеса у свій час навмисне нагніталася
атмосфера сакрального - саме для підкорення тих умів, котрі шукали Невиразиме
у знаках. Показово, що сама концепція «сакрального» досі живе у соціально-
обумовленій, «невпевненій» свідомості. «Здоровий глузд» є внутрішньо
властивою, замкнутою на собі функцією відторгнення соціумом не орієнтованих
на точку описових команд. Соціум - це фашизм у найбрутальнішій його формі,
«здоровий глузд» - внутрішній диктатор, якому життєво необхідно перебувати в
компанії собі подібних. Гніт кола довкола точки як зерна раціонального робить
людину рабом не стільки зовнішнім, як внутрішнім. Впишіть у коло точку, і ви
все зрозумієте.
Вона піднялася і потупотіла до лазнички. На півдорозі відчула, як у горло б'є
кислотна юха, негайно впала на коліна і, спазм за спазмом, притискаючись до
підлоги, виригала їдку кашу-малашу, пінисту від слини. Ще трохи покашляла над
калюжею, сплюнула залишки блювотиння, лайнулася і, не підводячись, відкинула
з очей пасмо волосся.
Стало легше, але йшла обертом голова. Витирати калюжу не було бажання, але
зробити довелося б рано чи пізно. Очистивши підлогу, Терезка вже почувалася
краще. Вона потягнулася за новим аркушиком і прочитала ще кілька абзаців: Трикутник. Ілюзія. Одна з наймайстерніших ілюзій, розвінчаних анти-центром
Архе-8. Рівносторонній трикутник настільки спокусливий до інтерпретацій, що
закрадається підозра, чи не володіють трикутники якоюсь герметичною
(геотеричною) формою самоусвідомлення. Може
68
здатися, що це рецептори, які за кількістю нагромадження себе у смисловому
полі здатні робити висновки про стан свідомості. Хоча насправді висновок -
чергова описова фікція, результат гніту «здорового глузду». Просто «висновки»
подаються у поле впливів Архе як нові команди. PR-демони вклали в команду
трикутника таку наказову силу, що людство укотре побачило в цьому проблиск
сакрального. В результаті - намагання підлаштувати під нього одну з гомологій
Абсолюту - «Святу Трійцю». Не більше, ніж онтологічна спроба намацати зв'язки
з точкою. Насправді ж трикутник не значить нічого. Нехай ця команда
залишиться не-зрозумілою. Бо команда - це знак. А я пообіцяв собі не
тлумачити знаки, бо тлумачення - це і є команда трикутника.
Квадрат. Принцип відносності, на якому так полюбляє спекулювати соціум.
Квадрат - це базова цеглина керунку тлумачень команд Вірусу. Ключовим є
момент, коли людина пробує помислити себе відносно команди: всередині чи
зназовні квадрата. Гадаю, квадрати кодують моделі поведінки типу «if-then-else».
Фігура Т - гіпотетичний ключ до розщеплення системи. Насправді - можливість
її розширення через подальший опис її ж деструкції. Перпендикулярність -
спосіб змінити масований напрям команд, коли вичерпує себе попередній, перемикання на інший пучок причин-наслідків. Цікаво, що поєднання двох Т
-фігур дає найзагадковіший знак Кирилиці, Літеру, яка виявляє себе тісно
прив'язаною до непізнаваного, незбагненного, нескінченного та решти
парадоксальних, заперечливих не-форм, характерних для слов'ян. Мова йде про
Літеру Н
Вона відчула, як довкола взявся мерехтінням простір. Повільно прослідкувала
поглядом арабески тріщин підлоги. Все опливало. Очі облущувались. Вона
вгрузала в підлогу, як у густий мармелад.
КВАДРАТ ТРИКУТНИК ЛІНІЇ ТОЧКИ
69
1
Голова крутанулась, як у центрифузі. Терезка навіть не помітила, як опинилася
на підлозі. Протяг з вікна надув фіранку і здув зі столу папір.
Закипів баняк, і крізь відчинене вікно влетіло ще три сонечка. Цим невеличким
авіашоу й закінчився день, коли Терезка закрапала очі.
Настала осінь.
Терезка бачить Дереша
Спочатку я подумав: це буде повість.
Я приготував більш-менш удалу відповідь на той випадок, якщо хто закине
вторинність. «Історія кохання чи вбивства, - сказав би я, - завжди така сама.
Змінюються лицедії та декорації, а Природний театр - незмінний».
Коли я особисто зустрів Терезку, бажання пояснювати чи виправдовуватися стало
неактуальним. Ми зустрілися, і я збагнув, що то вже далеко не література, а, радше, різновид магії - Психургія чи Некромантія, чи інше слово з великої
літери, котре в наш атомний вік пора писати з малої. Якщо поети звикли
вправлятися в тому, що називають молодшою сестрою магії, то мені поталанило
познайомитися з їх люблячим праотцем - Книгою Мертвих.
Коли я зустрівся з Терезкою віч-на-віч у визначений мною час, я зрозумів -
йти нікуди.
Я вже в Безконечності.
Про це писали Борхес (якого в романі «Культ» я по простоті душевній назвав
іспанцем) і Умберто Еко (якого я, незважаючи на викривальні репліки критиків, не читав17).
17 Вже під час остаточного редагування роману до моїх рук таки потрапив
«Маятник Фуко». Що ж - критики мали рацію: ідеї Умберто Еко в адаптованому
вигляді я зустрічав у Джанні Родарі. Про що не наважився писати Родарі, те
чітко озвучив Н.Носов у своїй космоопері «Незнайко на Місяці».
Про існування цього феномену знали чимало: для прикладу - Курт Воннегут, Джон
Фаулз чи той же Стівен Кінг. Очевидно, це відомо ще багатьом-багатьом іншим.
Я теж не раз мав нагоду пересвідчитись, що це - не вигадки: познайомився, наприклад, з Юрком Банзаєм, зустрів Дарцю Борхес, знав, що Фєдя з «Поклоніння
ящірці» і Фєдя з Пустомит - на переконання одного з читачів (його звати
Хімік) - ті ж самі люди, і так далі. Побачивши, що неопублікований роман
«Industrial» почав збуватися теж, я злякався по-справжньому.
А потім заспокоївся і подумав: чому б не написати про майбутнє щось
продумане?
З
Коли був готовий чорновий варіант розділу «Терезка і тощо», я вже знав, що