Втрачений символ

Але сьогодні світ здається інакшим.
Поки він чекав, його шлунок бурчав. Дводенний піст, якого він дотримувався, спричинив істотний дискомфорт, але мав украй важливе значення для підготовки. Такою була древня традиція. Невдовзі всі фізичні незручності стануть незначущими.
Стоячи на зимовому холоді, Малах захихикав, помітивши, що доля, виявивши чималу здатність до іронії, привела його прямісінько до входу в маленьку церковку. То був крихітний прихисток, що вгніздився між стоматологічною клінікою «Стерлінг дентал» і міні-маркетом.
Він називався «Дім Господньої слави».
Малах подивився у вікно, крізь яке було видно частину доктрини, проголошуваної цією церквою: МИ ВІРИМО, ЩО НА ІСУСА ХРИСТА ЗІЙШОВ ДУХ СВЯТИЙ, І ЩО НАРОДИВСЯ ВІН ВІД ДІВИ МАРІЇ, І ЩО ВІН Є ОДНОЧАСНО ЗВИЧАЙНОЮ ЛЮДИНОЮ І БОГОМ.
Малах посміхнувся. «Так, Ісус дійсно є одночасно і людиною, і Богом, але непорочне зачаття не є передумовою божественності. Це трапляється зовсім не так».
Дзвінок стільникового телефону прорізав холодне нічне повітря і пришвидшив його пульс. Телефон, що зараз дзвонив, був власним телефоном Малаха — простий дешевий пристрій, який він придбав учора. Дисплей підтвердив, що це був саме той дзвінок, на який він чекав.
«Місцевий виклик», — подумав він, поглянувши через Сілвер-Гілл-роуд на розпливчасті, залиті місячним сяйвом обриси зигзагоподібного даху, що бовванів над верхівками дерев. Малах розкрив телефон і натиснув кнопку.
— Лікар Абадон слухає, — сказав він нарочито низьким голосом.
— Це Кетрін, — відповів жіночий голос. — Нарешті я отримала звістку від свого брата.
— О, яке полегшення! Як він?
— Зараз він їде до моєї лабораторії, — відповіла Кетрін. — Навіть запропонував, щоб ви до нас приєдналися.
— Прошу? — Малах вдав, що вагається. — Де? У вашій... лабораторії?
— Напевне, брат вам без міри довіряє. Зазвичай він сюди нікого не запрошує.
— Мабуть, він гадає, що мій візит сприятиме нашим дискусіям, але я почуваюся як незваний гість.
— Якщо мій брат вас запрошує, то ви бажаний гість. До того ж він каже, що має багато сказати нам обом, і мені хотілося б добратися до суті того, що відбувається.
— Ну що ж, добре. А де конкретно розташована ваша лабораторія?
— У Центрі техпідтримки Смітсонівського музею. Ви знаєте, де це?
— Ні, — відповів Малах, споглядаючи через стоянку комплекс. — Взагалі-то, зараз я у своєму авто, а воно оснащене навігаційною системою. Скажіть мені адресу.
— Сорок два-десять, Сілвер-Гілл-роуд.
— Гаразд, не переривайте зв'язок, я введу її в пам'ять. — Малах зробив кількасекундну паузу, а потім сказав: — О, добра новина — схоже, що я ближче до вас, аніж гадав. Джі-пі-ес каже, що до вас лишилося десять хвилин їзди.
— Прекрасно. Я зателефоную охоронцям на брамі і скажу, щоб вони вас пропустили.
— Дякую.
— До скорого побачення.
Малах поклав у кишеню свій дешевий телефон і знову поглянув на Центр техобслуговування. «Чи не занадто неввічливо я вчинив, запросивши сам себе?» Посміхнувшись, він витягнув айфон Пітера Соломона, щоб помилуватися СМС-кою, яку послав Кетрін кілька хвилин тому.
Отримав твої повідомлення. Все нормально. Був дуже зайнятий сьогодні. Забув про призначену зустріч з лікарем Абадоном. Вибач, що не розповів раніше. Це довга історія. Зараз їду до лабораторії. Якщо можна, то нехай лікар Абадон заїде до нас в лабораторію. Я повністю йому довіряю і маю багато сказати вам обом. Пітер.
Недивно, що відповідь Кетрін не забарилася.
Пітере, вітаю з тим, що навчився надсилати повідомлення! Рада, що з тобою все гаразд. Поговорила з лікарем А., він теж буде в лабораторії. До скорого побачення! К.
Стискаючи в руці Соломонів айфон, Малах присів біля лімузина і підсунув його під переднє колесо. Цей пристрій добре прислужився Малаху... але настав час зробити так, щоб його не вистежили. Він сів за кермо, увімкнув передачу і з черепашачою швидкістю поповз уперед, аж поки не почувся різкий тріск — то вибухнув айфон.
Малах знову заїхав на стоянку і знову подивився на віддалений силует Центру. Десять хвилин. Здоровенна комора Пітера Соломона містила в собі понад тридцять мільйонів безцінних скарбів, та Малах приїхав сюди для того, щоб знищити лише два найцінніших.
Усі результати дослідів Кетрін Соломон.
І саму Кетрін Соломон.
  
РОЗДІЛ 26
 
— Професоре Ленґдон, — озвалася Сато. — У вас такий вигляд, наче ви щойно узріли примару. Ви нормально почуваєтеся?
Ленґдон поправив на плечі сумку і прикрив її зверху рукою, наче намагаючись надійніше захистити кубічну скриньку, що там лежала. Його обличчя пополотніло.
— Я... я просто боюся за Пітера.
Сато нахилила голову і скоса поглянула на нього.
Раптом Ленґдон відчув, що присутність Сато тут, в Капітолії, має якийсь стосунок до того маленького пакуночка, що ввірив йому Соломон. Пітер попередив Ленґдона: «Впливові люди хочуть викрасти цю скриньку. В лихих руках її вміст може стати небезпечним». Ленґдон ніяк не міг збагнути — навіщо ЦРУ ця маленька скринька з талісманом... навіщо їм взагалі знати, що то за талісман?
Порядок із хаосу?
Сато підступила ближче, обмацуючи Ленґдона чіпкими чорними очима.
— Мені здалося, що у вас раптом сяйнула думка.
Ленґдон відчув, що спітнів.
— Та ні, не зовсім.
— Ви щось пригадали?
— Я... просто, — Ленґдон завагався, не знаючи, що сказати. Він не збирався розповідати про пакунок, що лежав у нього в сумці, однак якщо Сато повезе його до ЦРУ, то його майже напевне обшукають на вході. — Власне... — збрехав він, — у мене виникла ще одна ідея стосовно чисел на Пітеровій руці.
Вираз обличчя Сато не змінився.
— Невже? — І вона поглянула на Андерсона, який ходив зустрічати слідчу групу, що нарешті прибула, і саме повертався.
Ленґдон ковтнув слину і присів біля руки, похапцем міркуючи, що б їм такого сказати. «Ти ж викладач, Роберте, — імпровізуй!» Він іще раз поглянув на крихітні символи, сподіваючись, що ось-ось прийде натхнення.
«Нічого. Суцільна порожнеча».
Жвава та образна пам'ять Ленґдона швидко проглянула його розлогу розумову енциклопедію символів, але спромоглася знайти лише один підходящий варіант. Він уже раніше спадав професорові на думку, але потім видався маловірогідним. Однак тепер він мав виграти час, щоб добре все обдумати.
— Власне, — почав він, — першою ознакою того, що знавець символів пішов хибним шляхом, розшифровуючи символи чи коди, є те, що він починає тлумачити символи за допомогою різних символічних мов. Наприклад, коли я сказав, що цей текст є римським чи арабським, то це був хибний аналіз, бо я вдався до використання різних систем символів. Те саме стосується римських та арабських цифр.
Сато склала на грудях руки і скептично вигнула брови, немовби кажучи: «Ну-ну, продовжуй».
— Загалом, передача інформації здійснюється однією мовою, а не кількома одразу, тому першим завданням знавця символів у роботі з будь-яким текстом полягає в тому, щоб знайти єдину цілісну систему символів, яку можна застосувати до всього тексту.
— А ви зараз бачите цю єдину систему?
— Ну, бачу... і не бачу. — Знання Ленґдона про ротаційну симетрію амбіграм навчило його, що інколи значення символів криється в множинних кутах. З цієї точки зору він і справді вбачав можливість тлумачити всі сім символів однією мовою. — Якщо здійснити з рукою невеличку маніпуляцію, то ця мова набуде цілісності. — Хоч як би химерно й зловісно це не здавалося, але маніпуляцію, яку збирався здійснити Ленґдон, вже запропонував раніше поневолювач Пітера, процитувавши древній вислів герметиків: «Що угорі, те і внизу».