Втрачений символ

З телевізора почулося приглушене радісне ревіння, і охоронець крутнувся на стільці вчасно, щоб побачити, як в зоні захисту суперників танцює гравець «Червоношкірих», піднявши палець догори.
— От чорт, таки пропустив, — невдоволено пробурчав охоронець і знову повернувся до віконця. — Гаразд, — мовив він, поквапливо повертаючи шоферові посвідчення. — У вас все в порядку.
Лімузин проїхав у браму, а охоронець повернувся до свого телевізора, сподіваючись, що покажуть повтор.
Під'їжджаючи до Центру, Малах не міг стримати посмішки. Проникнення до секретного музею Пітера Соломона виявилося справою надзвичайно легкою. А ще Малаха тішила думка про те, що вже вдруге за останню добу йому вдалося потрапити до одного з Соломонових приватних приміщень. Минулої ночі він зробив такий самий візит до його будинку.
Хоча Пітер Соломон і мав розкішний приміський маєток на Потомаці, більшість часу він проводив у місті, у фешенебельній квартирі в привілегійованому районі Дорчестер-Армз. Його будинок, як і більшість помешкань супербагатіїв, являв собою справжню фортецю. Високі мури. Брами з охоронцями. Списки відвідувачів. Підземна стоянка під охороною.
Минулої ночі Малах під'їхав у цьому самому лімузині до пропускного пункту будівлі, зняв свою водійську кепку з голеної голови і заявив:
— Зі мною — лікар Абадон. Він гість Пітера Соломона. — Малах промовив цю фразу так, наче оголошував про прибуття герцога Йоркського.
Охоронець поглянув у журнал, а потім перевірив посвідчення Абадона.
— Так, містер Соломон дійсно чекає на лікаря Абадона. — Він натиснув на кнопку, і брама розчинилася. — Містер Соломон у горішній кімнаті. Скажіть гостеві, нехай скористається останнім ліфтом праворуч. Він іде аж до останнього поверху.
— Дякую. — Малах насунув кепку і поїхав далі.
Спускаючись до підземного гаража серпантином, він озирнувся — чи немає тут камер стеження. Немає. Вочевидь, що люди, які тут мешкали, були не з тих, хто залазить у чужі авто чи любить, коли за ними стежать.
Малах припаркувався у темному кутку біля ліфтів, опустив перегородку між пасажирським та водійським відділеннями і прослизнув у отвір в задню частину лімузина. Там він зняв свою водійську кепку і натягнув на голову світловолосу перуку. Розправивши куртку і краватку, він поглянув у дзеркало — чи не розмазався грим на обличчі. Малах не збирався ризикувати. Тільки не сьогодні.
«Надто довго я цього чекав».
За кілька секунд Малах уже входив до ліфта. Подорож угору була тихою та плавною. Коли розчинилися дверцята, він опинився в затишному фойє. Господар уже чекав на нього.
— Ласкаво просимо, лікарю Абадон.
Малах поглянув у такі знайому сірі очі — і серце його скажено закалатало.
— Містере Соломон, я вдячний, що ви мене прийняли.
— Будь ласка, звіть мене Пітер. — Чоловіки потисли руки. І в цей момент Малах побачив на руці Соломона масонський перстень... То була саме та рука, що колись націлила на Малаха пістолет. З далекого минулого прошепотів голос: «Якщо ви натиснете на курок, я невпинно переслідуватиму вас завжди».
— Будь ласка, заходьте, — сказав Соломон, проводячи Малаха до ошатної вітальні, з широких вікон якої відкривався неймовірний вид на Вашинґтон.
— Чай вже настоюється чи то мені здалося? — спитав Малах, входячи до кімнати.
Соломон радо посміхнувся, втішений цією фразою.
— Мої батьки завжди пригощали гостей чаєм. І я підтримую цю традицію. — Він завів Малаха до вітальні, де перед каміном вже стояв чайний сервіз. — 3 вершками та цукром?
— Чорний, будь ласка.
І знову Соломон радо посміхнувся.
— А ви пурист. — Він налив їм обом по чашці чорного чаю. — Ви сказали, що хочете обговорити зі мною дещо дражливе й делікатне, про що можна поговорити лише тет-а-тет.
— Дякую, що знайшли для мене час.
— Ми з вами тепер брати-масони. Нас пов'язують узи. Скажіть, чим я зможу вам допомогти?
— По-перше, я хотів би подякувати вам за честь, яку ви мені виявили, підвищивши до тридцять третього ступеня кілька тижнів тому. Це має для мене велике значення.
— Я дуже радий, але знайте, що ці рішення приймаються не лише мною. Вони приймаються голосуванням верховної ради.
— Звісно. — Малах підозрював, що Пітер Соломон голосував проти нього, але серед масонів, як і скрізь, останнє слово було за грошима. Отримавши тридцять другий ступінь у своїй ложі, Малах довго не чекав — зробив багатомільйонну пожертву від імені Великої масонської ложі. Як Малах і сподівався, цього акту безкорисливої щедрості, здійсненого з власної ініціативи, виявилося достатньо, щоб невдовзі він отримав запрошення здобути елітарний тридцять третій ступінь.
«Однак мені й досі не відкрили жодної таємниці».
Попри старі як світ чутки — «Все відкривається на тридцять третьому ступені» — Малаху не сказали нічого нового, нічого, що мало б стосунок до його пошуку. Та він і не сподівався, що йому щось скажуть. Внутрішнє коло франкмасонів складалося з ще вужчих кіл, до яких Малах потрапив би тільки через багато років — якщо потрапив узагалі. Та йому було байдуже. Його ініціація вже відіграла свою роль. У Храмовій залі того дня трапилося дещо унікальне, і це забезпечило Малахові владу над ними усіма. «Я більше не гратиму за вашими правилами».
— А вам не здається, — мовив Малах, відсьорбнувши чаю, — що ми з вами вже зустрічалися багато років тому.
Соломон здивовано поглянув на нього.
— Справді? Я й не пам'ятаю.
— То було досить давно. — «І звуть мене не Кристофер Абадон».
— Вибачте, будь ласка. Я старію, і нема цьому ради. Нагадайте мені, як ми познайомилися?
Малах востаннє посміхнувся чоловікові, якого ненавидів понад усе на світі.
— Мені дуже шкода, що ви не пам'ятаєте.
Швидким вкрадливим рухом Малах витягнув з кишені маленький пристрій і, випроставши руку, вдавив його в груди співрозмовника. Спалахнула блакитна блискавка, почулося шипіння шокера і зболений вигук: то мільйон вольт електричного струму пронизали тіло Пітера Соломона. Його очі розширилися, він кволо осунувся у своєму кріслі і завмер. А Малах уже бовванів над ним, пускаючи слину, як той лев, що ось-ось порве на шматки свою поранену жертву.
Соломон натужно дихав, хапаючи ротом повітря.
Малах побачив страх у очах жертви. «Цікаво, чи багатьом людям доводилося бачити, як переполохано зіщулюється великий Пітер Соломон?» — подумав він. Кілька довгих секунд Малах насолоджувався цією сценою. Він сьорбнув чаю і почекав, поки чоловік прийде до тями і переведе дух.
Соломон сіпнувся і спробував заговорити.
— Н-н-навіщо? — вирвалося нарешті у нього.
— А як ви гадаєте? — суворо спитав Малах.
На обличчі Соломона з'явився вираз щирого спантеличення.
— Вам... потрібні гроші?
«Гроші?» — Малах розреготався і ще раз відсьорбнув чаю.
— Я пожертвував масонам мільйони доларів; мені не потрібне багатство. — «Я прийшов за мудрістю, а він мені гроші пропонує».
— Тоді... що вам потрібно?
— Ви володієте секретом. І сьогодні ви зі мною ним поділитеся.
Соломон насилу підвів голову, щоб поглянути у вічі Малаху.
— Я... не розумію, про що ви говорите.
— He треба брехати! — скрикнув Малах, ставши за кілька дюймів від ураженого чоловіка. — Я знаю, що він схований тут, у Вашинґтоні.
Соломон виклично поглянув на нього своїми сірими очима.
— І гадки не маю, про що йдеться!
Малах знову відпив чаю і поставив чашку на тацю.
— Ці самі слова ви сказали мені десять років тому, тієї ночі, коли загинула ваша матір.
Очі Соломона блискавично розширилися.
— Це ви...
— Вона не мусила померти. Якби ви дали мені те, що я вимагав...
Обличчя літнього чоловіка спотворила жахлива гримаса: він упізнав... і не повірив своїм очам.
— Я попереджав вас, — мовив Малах, — що, коли ви натиснете на курок, я переслідуватиму вас завжди.
— Але ж ви...
Малах не дав йому договорити. Він кинувся вперед і знову вдавив шокер у груди Соломону. Знову зблиснуло блакитне світло, і Соломон обм'як, застигнувши у кріслі.