Втрачений символ

Однак наступної весни Ленґдон помітив того самого першокурсника в перших рядах п'яти сотень студентів, що набилися в гарвардський Сандерс-театр — стару й лунку аудиторію зі скрипучими дерев'яними лавами.
— Усім доброго ранку, — вигукнув Ленґдон із широкої кафедри. Він увімкнув проектор — і поза ним виникло зображення. — Поки ви вмощуєтеся зручніше — скажіть мені, будь ласка, чи багато з вас упізнають будівлі на оцьому зображенні?
— Капітолій Сполучених Штатів! — загули в унісон десятки голосів. — Місто Вашинґтон, округ Колумбія.
— Саме так. Купол цієї споруди має залізну арматуру вагою дев'ять мільйонів фунтів [9]. 1850 року це досягнення винахідливої архітектурної думки не мало аналогів.
— Фантастика! — вигукнув хтось.
Ленґдон закотив очі під лоба, відчувши сильне бажання, щоб це слово заборонили вживати спеціальним законом.
— Гаразд, кому з вас доводилося бувати у Вашинґтоні?
У різних кінцях аудиторії піднялося кілька рук.
— Так мало? — з удаваним здивуванням спитав Ленґдон. — А хто з вас побував у Парижі, Римі, Мадриді чи Лондоні?
Майже всі присутні в аудиторії підняли руки.
Як і завжди. Це один з обрядів посвячення в студенти в Америці: злітати на літо в Європу з квитком «Єврорейл», а вже потім зануритися у сувору реальність життя.
— Виявляється, що переважна більшість з вас встигли побувати у Європі, але й досі не відвідали столиці власної країни. Як ви гадаєте, чому так сталося?
— Тому що в Європі немає вікових обмежень на споживання алкоголю! — вигукнув якийсь розумник з гальорки.
Ленґдон посміхнувся.
— Можна подумати, що вікові обмеження здатні зупинити вас тут, в Америці.
Аудиторія вибухнула сміхом.
Був перший день занять, і тому студенти всідалися та вгамовувалися довше, ніж зазвичай. Вони довго вовтузилися та скрипіли дерев'яними лавами. Ленґдонові подобалося читати лекції в цьому залі, бо він легко міг визначити ступінь зацікавленості студентів за інтенсивністю, з якою вони скрипіли дерев'яними сидіннями.
— А якщо серйозно, — продовжив він, — то Вашинґтон дійсно має певні зразки найкращої у світі архітектури, мистецтва та символізму. Чому ж ми воліємо їхати за кордон, а не відвідати спершу столицю власної країни?
— Древні штуковини шикарніші, — хтось відповів.
— А під древніми штуковинами ви, напевне, маєте на увазі замки, склепи, храми і таке інше? — поцікавився професор.
Студенти як за помахом руки закивали на знак згоди.
— Ну що ж, прекрасно. А що, як я скажу вам, що Вашинґтон має все вищезгадане? Замки, склепи, піраміди, храми... Там усе це є.
Скрипіння лавок дещо стихло.
— Любі друзі, — мовив Ленґдон, стишивши голос, і наблизився до краю кафедри. — Впродовж наступної години ви дізнаєтеся, що наша країна буквально переповнена таємницями та прихованою історією. І так само, як і у Європі, ці таємниці приховані на видноті.
Скрипіння завмерло, і запала мертва тиша.
«Попалися, любенькі!»
Ленґдон послабив світло й увімкнув другий слайд.
— Хто скаже мені — що тут робить Джордж Вашинґтон?
На слайді була відома фреска із зображенням Джорджа Вашинґтона. Він стояв при повних регаліях перед якимось химерним пристроєм — гігантською дерев'яною триногою, що тримала канатно-блокову систему з підвішеним до неї масивним кам'яним блоком. Довкола нього скупчилося кілька добре вдягнених спостерігачів.
— Мабуть, піднімає отой камінь? — висловив хтось здогадку.
Ленґдон не сказав нічого, воліючи, щоб якийсь студент — якщо можливо — сам вніс поправку.
— Взагалі-то, — припустив іще один студент, — як на мене, Вашинґтон не піднімає, а опускає оцю брилу. На ньому — масонський костюм. Я вже бачив колись зображення масонів, які закладають наріжний камінь. І на тих церемоніях завжди використовується ота тринога, щоб опустити перший камінь.
— Чудово! — сказав Ленґдон. — Дійсно, на цій фресці зображено засновника нашої країни. Він за допомогою триноги та канатно-блокової системи закладає наріжний камінь нашого Капітолію. Ця подія сталася між одинадцятою п'ятнадцять та дванадцятою тридцять, вісімнадцятого вересня тисяча сімсот дев'яносто третього року. — Ленґдон замовк і пильно поглянув на аудиторію. — Чи хтось скаже мені про особливе значення тієї дати і того часу?
Тиша.
— А що ви скажете на таке: саме той час визначили наперед троє відомих масонів: Джордж Вашинґтон, Бенджамін Франклін і П'єр Лянфан, перший архітектор округу Колумбія.
Знову тиша.
— Усе дуже просто. Наріжний камінь закладали в той день і в той час саме тому, що, поряд з іншими міркуваннями, сприятлива Caput Draconis, тобто Голова Дракона, перебувала у сузір'ї Діви.
Усі студенти здивовано перезирнулися.
— Стривайте, — мовив хтось. — Це ви... про астрологію?
— Саме так. Хоча я маю на увазі астрологію, відмінну від тієї, яку ми знаємо в наші дні.
Хтось підняв руку.
— Ви хочете сказати, що наші батьки-засновники вірили в астрологію?
Ленґдон іронічно посміхнувся.
— Гарне запитання. А що ви скажете на те, що в місті Вашинґтон, округ Колумбія, є більше астрологічних символів на спорудах, аніж у будь-якому іншому місті світу, — знаків зодіаку, зоряних карт, наріжних каменів, закладених відповідно до точних астрологічних дат? Половина творців нашої конституції були масонами, отже, вони вірили в тісне переплетення долі людини та зірок, тож під час проектування і творення свого нового світу приділяли велику увагу розташуванню зірок на небесах.
— Але вся ця штука, ну, те, що наріжний камінь заклали саме тоді, коли Голова Дракона була в сузір'ї Діви, — кому це потрібно? Чи не все одно? А може, все це просто випадковий збіг?
— Вражає ще один збіг: наріжні камені споруд, які утворюють Федеральний трикутник — Капітолій, Білий дім та монумент Вашинґтона, — закладалися в різні роки, але за точнісінько такої самої астрологічної конфігурації — Голова Дракона перебувала у сузір'ї Діви.
Ленґдон помітив, що мало не всі студенти в аудиторії дивляться на нього з зацікавленістю широко розкритими очима. А дехто з них вже схилився над зошитами й блокнотами, роблячи в них нотатки.
Якийсь студент на гальорці підняв руку.
— А навіщо вони це робили?
Ленґдон тихо розсміявся.
— Відповідь на це є в моєму матеріалі, якого вистачить на цілий семестр. Якщо вам цікаво, можете прослухати мій курс з містики. Чесно кажучи, мені здається, що ви, хлопці й дівчата, суто емоційно ще не готові почути відповідь на це запитання.
— Та годі вам! — вигукнув той самий студент. — А ви спробуйте. Влаштуйте нам іспит!
Ленґдон удав, ніби замислився над цією пропозицією, а потім так само удавано скрушно похитав головою.
— На жаль, я не можу цього зробити. Дехто з вас — лише першокурсники. Боюся, що це негативно вплине на вашу психіку.
— Розкажіть, розкажіть! — загукали всі.
Професор знизав плечима.
— Мабуть, вам слід вступити до масонів «Східної Зірки» і про все дізнатися з першоджерела.
— А ми не зможемо туди потрапити! — заперечив молодик. — Ці масони — вони як надтаємне товариство!
— Надтаємне? Та невже? — Ленґдон пригадав великий масонський перстень, котрий його друг Пітер Соломон гордо носив на правій руці. — У такому разі чому ж масони не ховаючись носять масонські персні, кліпси чи запонки? Чому масонські будівлі так чітко позначені? Чому про час їхніх зустрічей пишуть газети? — Ленґдон посміхнувся, дивлячись на спантеличені обличчя. — Друзі мої, масони — не таємне товариство. Масони — товариство, що має таємниці.
— Це одне й те саме, — хтось пробурмотів.
— Та невже? — виклично запитав професор. — А як на вашу думку, компанія «Кока-Кола» — це таємне товариство?
— Ага, так вони вам і скажуть.
— Ото ж бо. Для того щоб дізнатися про найпотаємніші секрети «Кока-Коли», вам потрібно знайти роботу в цій компанії, пропрацювати в ній багато років, довести свою відповідальність і вміння зберігати таємниці й зрештою піднятися до вищих ешелонів компанії, де з вами — можливо — поділяться цією інформацією. Після чого ви присягнетеся її не розголошувати.