Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Кара як і раніше не піднімала очей.
— Але чи будеш ти коли-небудь дійсно нам довіряти?
— Ви вже сповна довели свою вірність і Річарду, і мені. Ти не Денна і не відповідаєш за її вчинки. — Келен пальцем стерла запечену кров зі щоки Кари.
— Кара, якби я не довіряла тобі, вам всім, то хіба дозволила б Берліні з Раїною, двом Морд-Сіт, залишатися зараз з Річардом?
Кара знову глянула на ейдж Денни.
— Під час битви з Захисниками пастви я бачила, як ти билася за Магістра Рала. Морд-Сіт краще за інших розуміють, що іноді доводиться бути безжальним. Ти не Морд-Сіт, але я бачила, що ти теж це розумієш. Ти гідний захисник Магістра Рала. І ти — єдина жінка з усіх, що я знаю, яка гідна носити ейдж. Можливо що для тебе це не предмет гордості, але в моїх очах носити ейдж — велика честь. Тому що його основне призначення — захищати нашого господаря.
Келен посміхнулася, і ця посмішка була щирою. Тепер вона розуміла Кару значно краще, ніж раніше. Цікаво, якою вона була до того, як її схопили і зробили з неї Морд-Сіт? Річард розповідав, що навчання самих Морд-Сіт таке жахливе, що не зрівняється ні з якими муками, які випали на його долю.
— Для мене носити ейдж — теж велика честь, тому що його мені дав Річард. Я — його захисник, так само як і ви. Так що ми деяким чином сестри по ейджах.
Кара кивнула і посміхнулася.
— Чи означає це, що ти розмаїтості заради будеш виконувати наші накази? — Поцікавилася Келен.
— Я завжди виконую накази.
Криво посміхнувшись, Келен похитала головою.
Кара кивком вказала на лежачогого на підлозі Марліна:
— Як я і обіцяла, він відповість на твої питання, Мати-сповідниця. Я не стану застосовувати до нього мої навички більше, ніж необхідно.
Келен стиснула лікоть Кари на знак співчуття і жалю про її сплюндрованому життю.
— Спасибі, Кара.
Келен знову повернулася до Марліна:
— Спробуємо ще разок. Які у тебе були плани? — Марлін злякано подивився на неї. Кара тицьнула його носком чобота.
— Відповідай правду, або мій ейдж пошукає в тебе на тілі найм'якші і чутливі містечка. Зрозумів?
— Так.
Кара виразно помахала ейджем у Марліна перед носом:
— Так, пані Кара.
Неприкрита загроза в її голосі, здавалося, звела нанівець всі її обіцянки.
Навіть Келен злякалася.
З розширеними від жаху очима Марлін судорожно проковтнув.
— Так, пані Кара.
— Ось так краще. А тепер відповідай на питання Матері-сповідниці.
— Я вже розповів вам про мої плани: вбити Річарда Рала і вас.
— Коли Джеган дав тобі такий наказ?
— Близько двох тижнів тому.
Що ж, цілком може бути. Джеган мав загинути у Палаці Пророків, коли Річард його зруйнував. У всякому разі, вони на це сподівалися. Ймовірно, він віддав наказ перед смертю.
— Що ще? — Запитала Келен.
— Більше нічого. Я повинен був використати свій чарівний дар, щоб проникнути сюди і вбити вас обох. Це все. Кара вдарила його ногою по зламаному ребру.
— Не смій нам брехати!
Келен тихенько відсторонила її і опустилася поруч з Марліном на коліна.
— Марлін, не приймай мою огиду до тортур за відсутність рішучості. Якщо ти не розповіси мені все, що я хочу знати, — прошепотіла вона, — то я відправлюся на тривалу прогулянку, потім піду вечеряти, а тебе залишу тут наодинці з Карою. Вона божевільна, але я все одно тебе з нею залишу. А якщо, коли я повернуся, ти як і раніше будеш думати, ніби можеш щось від мене приховати, то я скористаюся своєю магією. Ти навіть уявити собі не можеш, наскільки це гірше, ніж все, що з тобою зробить Кара. Вона вміє лише користуватися твоєю магією та своїм розумом, а я можу знищити і те, і інше. Ти цього хочеш?
Притискаючи долоню до зламаного ребра, Марлін затряс головою.
— Будь ласка, — благав він, заливаючись сльозами, — не треба! Я відповім на всі питання… Але я дійсно нічого не знаю. Імператор Джеган приходить до мене уві сні і говорить, що потрібно робити. І я знаю, що мене чекає в разі невдачі.
Я виконую наказ. — Він схлипнув. — Імператор наказав мені… наказав прийти сюди і вбити вас обох. Наказав знайти мундир і зброю і вбити вас. Він змушує чарівників і чаклунок виконувати його накази.
Келен встала. Він була спантеличена словами Марліна. Той, здавалося, знову перетворився на хлопчиська. У головоломці бракувало якогось шматочка, але вона ніяк не могла збагнути, якого саме. На перший погляд, нічого дивного — Джеган підіслав вбивцю, але все ж тут щось не в'яжеться. Келен присіла на краєчок столу і потерла виски.
— Що з тобою? — Підійшовши до неї, заклопотано запитала Кара.
Келен махнула рукою:
— Від хвилювання голова розболілася, тільки і всього.
— Попроси Магістра Рала, щоб він поцілував тебе, і все пройде.
Келен неголосно хмикнула.
— Так, це напевно допоможе. — Вона труснула головою, немов відганяючи настирливі думки. — Нісенітниця якась…
— Соноходець підсилає до ворогів вбивцю — де ж тут нісенітниця?
— Поміркуй сама. — Келен через плече глянула на Марліна. Від його очей, навіть тепер, коли в них плескався жах і він дивився в сторону, у неї по спині біг холодок. Повернувшись до Кари, вона знизила голос. — Джеган напевно розумів, що одна людина, будь він тричі чарівник, не впорається з цим завданням. Річард відразу відчує того, хто володіє чарівним даром. Крім того, тут багато інших людей, які будуть тільки раді вбити чужинця.
— І все ж, раз він володіє чарівним даром, цей план міг спрацювати. Джегану наплювати, якщо його людина при цьому загине. У його розпорядженні людей скільки завгодно.
У Келен розбігалися думки. Вона відчайдушно намагалася збагнути, що ж саме так її турбує.
— Навіть якщо б йому вдалося за допомогою магії вбити кількох солдатів, їх тут все одно занадто багато. З Річардом не змогла впоратися ціла армія мрісвізів. Він відразу відчуває чарівника з магічним даром і заздалегідь вважає його небезпечним. Він не вміє керувати своєю магією, приблизно так само, як ти не розумієш, як управляти магією Марліна, і вмієш з її допомогою тільки заподіювати біль. Все, що може Річард, це інстинктивно захищатися. Тому він постійно насторожі. Так що це все ж нісенітниця. Джеган далеко не дурний. За цим ховається щось ще. У нього є якийсь план, і ми не можемо зрозуміти його цілком.
Кара заклала руки за спину і глибоко зітхнула.
— Марлін, — повернулася вона до чарівника, — в чому полягає план Джегана?
— Щоб я вбив Річарда Рала і Мати-сповідницю.
— А ще? — Вступила Келен. — Що ще входить в його план?
Очі Марліна розширилися.
— Я не знаю. Клянуся! Я розповів усе, що він мені наказав. Я повинен був роздобути солдатський мундир і зброю, щоб змішатися з натовпом, а потім вбити вас обох.
Келен провела долонею по обличчю.
— Ми задаємо неправильні запитання.
— Не знаю, що ще можна зробити. Він зізнався у найгіршому. Розповів нам про свою мету. Що тут ще може бути?
— Не знаю, але щось продовжує мене турбувати. — Келен розчаровано зітхнула. — Можливо, Річард зуміє у всьому розібратися. Зрештою, він адже Шукач Істини. Він зрозуміє, що це означає. Річард зуміє поставити правильні питання, щоб…
Келен раптово підняла голову, і очі її стали круглими. Вона зробила крок до Марлін.
— Марлін, а не наказував Джеган тобі повідомити, хто ти і навіщо з'явився сюди?
— Так. Я повинен був відразу оголосити про мету свого приходу, як тільки потраплю в палац.
Келен завмерла. Потім, схопивши Кару за руку, вона підтягла Морд-Сіт ближче і зашепотіла їй на вухо, не зводячи очей з Марліна:
— Може, нам не варто розповідати Річарду про це? Це занадто небезпечно.
— Магія Марліна належить тепер мені. Він безпорадний. Келен майже не слухала Кару; вона дивилася в простір.
— Треба посадити його в надійне місце. Ця кімната не годиться.
Вона нервово провела рукою по волоссю.
— Ця кімната не менш надійна, ніж будь-яка інша, — насупилася Кара. Звідси йому не вийти. Тут він нікому не загрожує.