Повії теж виходять заміж

Ліпше, коли багато. Повна машина.
- Зараз почне про шкарпетки, – подумала Неля і не помилилася…
- Шкарпетки я завжди купую на різдвяному ярмарку. Купую блоки по п'ять пар. 60 крон за кожен блок! Я плачу непогану ціну, чи не так? – Юрен пишається своїми сорочками і шкарпетками.
- В мене в домі ще дві спальні. Одна ось поряд. Інша поверхом вище. Яка тобі більше подобається? Can you say definitely? This or that?
Вечеряти він повіз її за місто.
- Що ти хочеш? – запитав він її. – Нічого не хочеш? Тобі те, що й мені? ОК. Я люблю м'ясні рулети: яловичину начиняють м'ясом гуски. На салат раджу взяти креветки. До них добре йде італійське «Шардоне». 
Їхній перший ресторан, очевидно, не був занадто розкішним. Напої наливав сам Юрен. Офіціант лише носив страви. На столі горіла свічка у срібному канделябрі.
- Тобі подобається?
- Так, – відповіла Неля. – Нарешті я почув від тебе чітку відповідь. Definite answer. Ти щаслива?
Неля зітхнула.
- Щастя – це таке складне почуття…
- Але, я думаю, через три дні ти будеш зовсім щаслива.
Протягом трьох днів він возив її по маленьких містечках Зеландії. Залишали авто, блукали вузькими вуличками серед вивісок з перекресленим O. Їздили у старовинне містечко Кеге.
То була чарівна казка. Здавалося, якби кожен із цих будиночків був у цьому місті лише один, варто було б їхати на нього дивитись. А тут цілі вулички таких споруд. Дивним дисонансом виглядали сучасні вітрини із сучасним крамом.
- Ти в магазини тут не дивись. Тут усе дуже дороге. За покупками ми в суботу поїдемо на ярмарок.
Обідали в ресторанах. У келихах переливалися заморські вина.
- В Данії немає свого виноробства. Зате в нас є вина з усього світу. Навіть з Австралії, – гордо розповідав Юрен. А food stuffs у нас свої. В Данії все найкраще. І молоко, і м'ясо, і риба. У Східній Європі Юрен мав аґентство з нерухомості. Працював на себе. Робив гроші для себе. Звичайно, легше працювати на когось. Менше відповідальності. Але грошей теж менше. Правда?
- Я не знаю. Я завжди жила в іншому світі.
- Так, у вас все було по-іншому. Але тепер і у вашій країні дозволили робити гроші. Ви теж скоро будете щасливими.
Правда, ваш уряд абсолютно про вас не дбає. У вас за гуманітарну допомогу на кордоні вимагали 30 відсотків податку! Такого нема в жодній країні! У нас зовсім інша справа.
- А відомий західний філософ Мішель Фуко назвав ваше суспільство комфортабельним концтабором. Писав, що зберігати оптимізм у ньому можуть тільки ті, хто роблять гроші. Тільки вони не бачать абсурдності цього світу.
- Ну то значить треба робити гроші.
Вечорами Юрен показував їй сімейні альбоми. Вона вже знала в обличчя і бабусю з боку батька, і бабусю зі Швеції.
Показав і листи, які отримав від інших жінок. 
– Подивись, що вони написали, – обурювався Юрен. – Писали, що хочуть створити зі мною сім'ю. Хіба можна так прямо? А ось твої листи, – Юрен дістав пластикову папку, де знайомі конверти лежали разом з оплаченими рахунками за телефонні переговори з Києвом та чеком про сплату вартості авіаквитка Київ-Копенгаген-Київ.
До Копенгагена він її повезти відмовився.
- Ти хіба не бачила, що там коїться на автостоянках? Ти бачила, що було в Каструпі? А в столиці ще гірше. Я не зможу там залишити своє авто.
- А може туди ходить якийсь громадський транспорт? Електричка чи рейсовий автобус?
Юрен не зрозумів, вона намагалась пояснити. Нарешті до нього дійшло.
- Автобусами їздять тільки ті, в кого нема машини! Навіщо я повезу тебе автобусом, якщо в мене вольво останньої моделі?.. 
Ти образилась? В столиці дуже важко! Там живе жінка, яку я любив багато років. Коли я їздив до неї, то лишав машину на її подвір'ї. Вона і зараз би нічого не мала проти, але я більше не хочу. Вона дуже освічена. Як і ти. Вона працює в Національній бібліотеці. Її теж запрошують на європейські конференції. Вона робить доповіді різними мовами. Ми любили одне одного багато років. Але вона не захотіла вийти за мене заміж. Вона ні за кого не хоче заміж.
Вона теж знає і К'єркеґора, і Мішеля Фуко. І теж не проти поговорити про абсурд. Але як на мене, абсурд – це кохати і не хотіти сім'ї. Ти не переживай, що ми не поїдемо в Копенгаген. Ти дуже хотіла побачити русалочку? Ну хочеш поїдемо в Гельсінгор?
- В Гельсінки? – здивовано перепитала Неля.
- Ні, в Гельсінгор. Ну там де Гамлет, принц Данський.
- В Ельсинор?
- Так! – Юрен зрадів, що його нарешті зрозуміли.
Вранці вони поїхали в Ельсинор. Теж казково гарне старовинне місто. Зійшли на вежу, довго дивились згори.
Точніше удалечінь захоплено дивилась вона. А він – на неї.
- Можна я тебе поцілую? – запитав він. 
Це було несподівано. Минулої ночі вона тільки-но подумала, що, напевно, поїде, як і приїхала.
- Ти хочеш дуже конкретної відповіді?
- Зараз мені досить відсутності заборони.
Вони поцілувалися. Закружляла вежа, пам'ятник архітектури ХVІІ століття, поплив увесь Ельсинор, резиденція данських королів. Де, в чому вона, та таємниця, та межа, коли цілунок є просто дотиком вуст чоловіка і жінки, а коли від нього тьмариться світ? Десь там, у потойбічному світі, який тут відчувається так сильно, зникла гримаса з обличчя божевільної Офелії. Віяв теплий квітневий вітер, було тихо і тепло.
Вони обідали в ресторанчику в самому серці Ельсинора, не зводячи одне з одного здивованих очей.
- Ти щаслива? – запитав він стандартно.
- Не знаю.
- Чому не знаєш?
- Щастя – це дуже складне почуття.
- А я щасливий. І мені прикро, що ти не знаєш. Чому ти не любиш точних відповідей?
- Я звикла до вічних запитань. На які, за визначенням, точних відповідей нема. В чому сенс життя, наприклад.
- Sens of life? To make love, money and children. You are very special woman. Я одразу відчув, що на тебе можна витратити тисячу доларів.
Неля дивилася йому у вічі і знала, що він говорить від щирого серця.
Увечері Неля, як завжди, пішла до своєї кімнати. Юрен постукав і вона сказала: «Come in!» Ніч була дуже вітряна, було чутно, як шуміло море. Юрен обережно торкався різних частин її тіла і просив їх називати російською та українською.
А сам називав їх своєю. Неля чомусь подумала, що в світі вже давно існує особлива англійська мова, яка нікому не рідна, яка несе в собі відбитки рідних мов тих, хто нею говорить. Англійською теж можна висловити почуття…