Пігмаліон

ГІҐІНС. Сьогодні вона прийде до тебе з візитом.
ПАНІ ГІҐІНС. Не пригадую, щоб я її запрошувала.
ГІҐІНС. Не ти. Я сам її запросив. Якби ти знала, хто вона, то напевне б не запросила.
ПАНІ ГІҐІНС. Цікаво! І чому ж?
ГІҐІНС. Справа ось яка… Вона проста квіткарка. Я підібрав її коло базару.
ПАНІ ГІҐІНС. І запросив до мене в прийомний день?!
ГІҐІНС (підходить до матері та намагається її задобрити). Усе буде гаразд. Я навчив її правильно говорити і дав суворі вказівки, як поводитися. Їй велено торкатися лише двох тем: погоди та здоров’я. Тобто, «який чудовий сьогодні день» або «як ви себе почуваєте?». Жодних розмов на загальні теми. Це буде цілком безпечно.
ПАНІ ГІҐІНС. Безпечно?! Розмовляти про наше здоров’я?! Про наш організм?! Може, навіть про нашу зовнішність?! Генрі, як можна бути таким нерозважливим!
ГІҐІНС (нетерпляче). Треба ж їй про щось говорити! (Вчасно бере себе в руки й знову сідає). Та не хвилюйся ти! Все буде гаразд. Пікеринґ теж бере в цьому участь. Ми з ним заклалися, що за півроку я зможу вивести її у світ як герцогиню. Кілька місяців уже минули, і вона робить просто блискучі успіхи! Я точно виграю заклад! В неї добрий слух, навчати її куди легше, ніж моїх мільйонерів, адже я фактично переучую її заново, як навчають чужої мови. Англійською вона вже говорить майже як ти французькою.
ПАНІ ГІҐІНС. Обнадійлива обставина.
ГІҐІНС. І так, і ні…
ПАНІ ГІҐІНС. Про що ти?
ГІҐІНС. Вимову їй я вже поставив. Проте річ не лише в тому, як вона говорить, а й що вона говорить! І ось тут якраз…
 
Розмову уриває ПОКОЇВКА, яка доповідає про гостей.
 
ПОКОЇВКА. Пані й панна Айнсфорд Гіл. (Іде).
ГІҐІНС. А, чорти б їх узяли! (Підхоплюється, хапає зі столу свого капелюха й поспішає до виходу, але перш ніж він устигає вийти, мати вже рекомендує його гостям).
 
На порозі ті самі мати й дочка, що ховалися від дощу біля Ковент Ґардена. Мати — добре вихована спокійна жінка, проте відчувається, що вона в постійній напрузі, як всі люди з обмеженими статками. Дочка засвоїла ексцентричний світський тон: бідність схована за бравадою.
 
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (до ПАНІ ГІҐІНС). Добрий день. (Вони вітаються за руку).
ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ. Добрий день! (Вітаються).
ПАНІ ГІҐІНС (відрекомендовує ГІҐІНСА). Мій син Генрі.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Ваш знаменитий син! Пане професоре, я так чекала на це знайомство!
ГІҐІНС (похмуро, навіть не зворухнувшись, щоб підійти до неї). Дуже приємно. (Спирається на рояль і недбало киває).
ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ (довірливо й фамільярно підходить до нього). Добрий день!
ГІҐІНС (вирячившись на неї). А я вас уже бачив. Не уявляю собі, де й коли, але голос — точно чув! (Похмуро). Втім — яка різниця?! Чого ви стоїте? Сідайте!
ПАНІ ГІҐІНС. На жаль, маю признатися, що мій знаменитий син зовсім не вміє поводитись у товаристві. Будь ласка, не ображайтесь на нього.
ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ (весело). Що ви, що ви! (Сідає у чіпендейлівське крісло).
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (дещо розгублено). Так, так, звичайно. (Опускається на канапу ліворуч від дочки й праворуч від ПАНІ ГІҐІНС, яка розвернула до них своє крісло за письмовим столом).
ГІҐІНС. Я що, когось образив? Я ненавмисно.
 
Підходить до центрального вікна і, ставши спиною до присутніх, споглядає річку та квіти Бетерсі-парку з таким виразом обличчя, ніби перед ним вічна мерзлота. Вертається ПОКОЇВКА, за нею входить ПІКЕРИНҐ.
 
ПОКОЇВКА. Полковник Пікеринґ. (Іде).
ПІКЕРИНҐ. Доброго дня, пані Гіґінс!
ПАНІ ГІҐІНС. Дуже рада вас бачити, полковнику. Будь ласка, познайомтеся з моїми гостями: пані Айнсфорд Гіл, панна Айнсфорд Гіл. (Обмінюються поклонами. ПОЛКОВНИК ставить чіпендейлівського стільця між ПАНІ ГІҐІНС та ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ і сідає).
ПІКЕРИНҐ. Генрі вже розповів про мету нашого візиту?
ГІҐІНС (через плече). Та не дали, чорт забирай!
ПАНІ ГІҐІНС. Генрі, Генрі, прошу тебе!
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (вдавши, ніби підводиться на ноги). Може, ми невчасно?..
ПАНІ ГІҐІНС (встає і затримує гостю). Ну, що ви! Навпаки! Дуже добре, що ви прийшли! Ми якраз хотіли познайомити вас з однією нашою приятелькою.
ГІҐІНС (з ентузіазмом у голосі). А й справді, чорт забирай! Нам же потрібен хтось для проби — ви теж підходите.
 
Вертається ПОКОЇВКА, за нею йде ФРЕДІ.
 
ПОКОЇВКА. Пан Айнсфорд Гіл.
ГІҐІНС (мало не на повен голос). Ще одного принесло!
ФРЕДІ (тиснучи руку ПАНІ ГІҐІНС). Вітаювасс!
ПАНІ ГІҐІНС. Дуже рада вас бачити! (Знайомлячи). Полковник Пікеринґ.
ФРЕДІ (вклоняється). Вітаювасс!
ПАНІ ГІҐІНС. Ви, мабуть, не знайомі з моїм сином, професором Гіґінсом?
ФРЕДІ (підходить до ГІҐІНСА). Вітаювасс!
ГІҐІНС (дивлячись на ФРЕДІ так, ніби перед ним кишеньковий злодій). Побий мене грім! І вас я вже бачив! Але ж де?
ФРЕДІ. Щось не пригадую…
ГІҐІНС (відмовляється від спроби згадати). Зрештою — яка різниця?! Сідайте!
 
Тисне ФРЕДІ руку і мало не кидає його на канапу обличчям до вікна. Сам переходить на протилежний бік.
 
ГІҐІНС. Ну, ось ми й посідали… (Опускається на канапу біля ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ). І що ж будемо робити до Елізиного приходу? Може, в біса, поговоримо про щось?
ПАНІ ГІҐІНС. Генрі, на королівських прийомах ти, певно, душа товариства, але на менш урочистих подіях витримати тебе непросто.
ГІҐІНС. Правда? Шкода… (Раптом прояснівши). А втім, знаєте, мабуть справді непросто! (Заходиться гучним сміхом).
ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ (якій ГІҐІНС здається цілком прийнятною партією). Як я вас розумію! Я й сама не здатна до світських розмов. Ох, і чому люди так рідко бувають відвертими і говорять зовсім не те, що думають!
ГІҐІНС (знову набундючившись). І слава Богу!
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (підлаштувавшись під настрій дочки). Але ж чому?
ГІҐІНС. А тому! Те, що — як вони гадають — їм слід думати, вже огидне саме по собі. А те, що в них справді на думці — не доведи Боже нам почути! Ви гадаєте, комусь сподобається, якщо я розповім уголос про те, що справді думаю?
ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ (весело). Це буде щось дуже цинічне, так?
ГІҐІНС. Цинічне?! До чого тут, у біса, цинічне?! Просто це буде не те, що ми називаємо пристойним.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (серйозно). Я певна, що ви жартуєте, пане Гіґінс…
ГІҐІНС. Розумієте, усі ми тією чи іншою мірою дикуни. Теоретично, усі ми повинні бути вихованими й культурними — знатися на поезії, філософії, науці, мистецтві і таке інше. Але скажіть-но мені, чи багато з нас насправді розуміють, що це таке? (До ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ). От що, наприклад, ви знаєте про поезію? (До ПАННИ АЙНСФОРД ГІЛ). Чи ви про науку? (Показуючи на ФРЕДІ). Або ось він — що він тямить у мистецтві чи в науці, чи хай там у чому? Та й сам я, зрештою, — чи маю я, в біса, хоч якесь уявлення про філософію?!
ПАНІ ГІҐІНС (застережливо). Або про вміння поводитись у товаристві.
ПОКОЇВКА (розчинивши двері). Панна Дулітл. (Іде).
ГІҐІНС (поспішає до матері). Мамо, це вона! (Стає навшпиньки позаду матері й дає Елізі знак, що це — господиня дому).
 
ЕЛІЗА, вишукано вдягнена, справляє таке враження своєю красою, що при її появі усі встають. Керована сигналами ГІҐІНСА, із відтренованою граційністю вона підходить до його матері.
 
ЕЛІЗА (вимовляючи все педантично правильно, із музикою в інтонаціях). Доброго дня, пані Гіґінс. (Пильно стежить за кожним своїм звуком. Трохи сповільнює темп перед [ґ], вимовляючи «ГіҐінс», але переживання ці даремні — її вимова бездоганна). Пан Гіґінс передав мені ваше запрошення.