Елементарні частинки

  
12
   
СТАНДАРТНИЙ РЕЖИМ
 
 
Під час революцій ті, хто з такою дивною пихатістю присвоюють собі дешеву заслугу підбурювачів спокою, який викликав у їхніх сучасників вибух анархічних пристрастей, не помічають, що цим прикрим тріумфом вони в першу чергу зобов’язані ситуації, що склалася стихійно та була зумовлена певною сукупністю суспільних явиш.
 
Огюст Конт. Курс позитивної філософії.
 
Лекція 48
 
Середина сімдесятих у Франції була позначена скандальним успіхом «Привиду раю», «Механічного помаранча» та «Тих, що вальсують» — трьох надзвичайно різних фільмів, масовий попит на які, проте, мав стати доказом комерційної перспективи «культури молодих», яка переважно ґрунтувалася на сексі та насильстві і яка впродовж наступних десятиліть мала завоювати все більший ринок. Розбагатілі тридцятирічні шістдесятих зі свого боку дістали цілковите задоволення від «Еммануелі», що вийшла на екран у 1974–му й була насичена картинами приємного проводження часу, екзотичними краєвидами і фантазіями. На культурному тлі фільм Жуста Жекена, сам по собі лишаючись іудео–християнським, став маніфестом вступу світу до цивілізації розваг.
У більш широкому сенсі рух за свободу звичаїв у 1974 році досяг важливих успіхів. 20 березня в Парижі відкрився перший клуб «Вітатоп», який мав зіграти новаторську роль у становленні культу тілесної фізичної сили. 5 липня було прийнято закон про громадянське повноліття з вісімнадцяти років, 11–го числа того ж місяця — закон про розлучення за обопільною згодою: стаття про подружню зраду була вилучена з Кримінального кодексу. Нарешті, 28 листопада під тиском лівих було прийнято закон Вейля, який дозволяв аборти. Після бурхливих спорів більшість коментаторів назвали цей закон «історичним». Справді, християнська антропологія, яка в країнах Заходу довгий час була для більшості незаперечною, надавала незмірного значення життю будь–якої людини, починаючи з моменту зачаття до моменту смерті; це значення ґрунтувалося на тому факті, що християни вірили в існування душі всередині людського тіла — душі, безсмертної за своєю суттю, яка в майбутньому мала поєднатися з Богом. Під впливом прогресу біології в дев’ятнадцятому і двадцятому століттях поволі виникала антропологія матеріалістична, яка радикально відрізнялася від попередніх та була набагато поміркованішою в своїх моральних вимогах. З одного боку, зародку, маленькому згустку тканини, що перебував у стані невпинного поділу і диференціації клітин, статус індивідуальної автономної істоти може бути надано тільки за умов певного соціального консенсусу (відсутність генетичної вади, що призводить до неповноцінності, згода батьків). З другого боку, старий, будучи осередком органів, що невпинно розпадаються, може реалізувати своє право на виживання лише за умови достатньої узгодженості своїх органічних функцій — введення концепції людської гідності. Етичні проблеми, що виникають у житті людей двох різних віків (спочатку аборт; потім, через кілька десятиліть, евтаназія), мають відтепер ґрунтуватися на протилежності поглядів на світ, на таких непримиренних визначних чинниках, як дві антропології, вкрай антагоністичних за своєю суттю.
Агностицизм, на якому ґрунтуються всі принципи Французької республіки, мав полегшувати лицемірне, навіть дещо зловісне торжество матеріалістичної антропології. Питання про цінність людського життя, яке ніколи раніше не ставилося відкрито, одначе продовжувало пробивати собі стежку в людських умах; можна без жодного сумніву стверджувати, що частково воно стало причиною того депресивного, мало не мазохістського суспільного настрою, який поширився в західних країнах за останні кілька десятиріч.
Для Брюно, якому тільки–но виповнилося вісімнадцять, літо 1974–го стало найважливішим, навіть вирішальним життєвим етапом. Багато років по тому, коли він звернувся по допомогу до психіатра, він був змушений ще не раз у подробицях згадувати той час, змінюючи так чи інакше якісь деталі, — психіатр і справді, здавалося, надавав великого значення цим розповідям. Канонічна версія, яку любив подавати йому Брюно, була така:
Це трапилося наприкінці липня. Я на тиждень їздив до матері на Лазуровий берег. Там весь час хтось мешкав проїздом, було повно людей. Того літа вона крутила любов з якимось канадцем — здоровенним молодим типом з пикою справжнього дроворуба. Вранці напередодні від’їзду я прокинувся дуже рано. Сонце вже припікало. Я зайшов до них у кімнату, вони обоє спали. Секунду–дві я вагався, потім зірвав простирадло. Мати поворушилась, якусь мить я чекав, що вона розплющить очі; її стегна були трохи розсунуті. Я став навколішки, нахилився над нею. Простягнув руку, але не насмілився торкнутись. Я вийшов, щоб випорожнитись. Вона завжди підбирала кішок, в неї їх було багато і всі більш–менш дикі. Я підійшов до молодого чорного кота, який грівся на каменюці. Земля навколо будинку була кам’яниста, суцільна немилосердна біла галька. Кіт декілька разів скидав на мене оком, поглядаючи, як я мастурбую, але він заплющив очі раніше, ніж я кінчив. Тоді я нахилився й підібрав великий камінь. Череп кота розлетівся на друзки, мозок розприскався навколо. Я закидав труп галькою, потім повернувся в будинок; там ще ніхто не прокинувся. Того ранку мати відвезла мене до батька, він мешкав кілометрів за п’ятдесят. У машині вона вперше розповіла мені про Ді Меолу. «Він теж поїхав з Каліфорнії чотири роки тому, — сказала вона, — і купив великий маєток поблизу Авіньйона, на схилах Ванту. Влітку до нього приїздить молодь з усієї Європи, а також з Північної Америки». Вона думала, що я міг би з’їздити туди влітку, що це могло б відкрити мені нові обрії. Вчення Ді Меоли орієнтоване насамперед на брамінські традиції, але, за її словами, без фанатизму і нетерпимості. Воно рахується як з досягненнями кібернетики, НЛП [9], так і з прийомами дезомбіювання, які були розроблені в Езалені. Його головна мета — вивільнення особистості, розкриття її глибоких творчих можливостей. «Ми використовуємо не більше десяти відсотків наших нейронів!»
«До того ж, — додала Джейн (у ту мить вони їхали через сосновий ліс), — там ти зміг би поспілкуватися з твоїми ровесниками. За той час, що ти прожив у нас, у всіх склалося враження, що ти маєш проблеми сексуального характеру. Західний стиль життя, — додала вона, — привносить плутанину і перекручення в усе, що стосується сексу. У багатьох примітивних суспільствах посвячення в таємниці сексу проходило на порозі отроцтва, цілком природно, під контролем дорослих членів племені». Тут вона ще нагадала: «Я твоя мати». Але не захотіла додати, що 1969 року вона сама посвятила у секс Девіда, сина Ді Меоли. Тоді Девіду було тринадцять. Першого ж вечора вона роздяглася перед ним, щоб підбадьорити його під час його мастурбації. Наступного вечора вона сама пестила й ніжила його. Нарешті третього дня йому дозволили увійти в неї. Для Джейн то були дуже приємні спогади: хлопчиків член виявився досить міцним і здавався непохитним навіть після кількох вивержень; немає жодних сумнівів, що саме після цього випадку вона повністю перейшла на молодих хлопців. «Утім, — зауважила вона, — посвячення завжди відбувається поза колом прямих родичів». Брюно здригнувся й подумав: чи не прокинулася вона того ранку, коли він дивився на неї. Проте в зауваженні матері не було нічого незвичайного: адже існує табу на інцест у попелястих гусаків та мандрилів. Це науково доведений факт. Машина наближалася до Сент–Максима.
Прийшовши до батька, — провадив далі Брюно, — я одразу зрозумів, що він не дуже добре почувається. Того літа він зміг узяти лише два тижні відпустки. Здається, тоді в нього були проблеми з грошима: вперше справи йшли вкрай кепсько. Згодом він пояснив мені чому. Він проґавив раптовий попит на силіконові груди. Він вирішив, що то була миттєва примха моди, яка не вийде за межі американського ринку. Чистий ідіотизм. Ще ніколи моді, що прийшла зі Сполучених Штатів, не вдавалося за кілька років полонити всю Західну Європу, ніколи. А один з його молодих компаньйонів скористався з нагоди, відкрив власний бізнес і почав виготовляти силіконові бюсти, переманивши в нього більшість клієнтів.