Завдання Героїв

«Прибери це!» — гаркнув він.
  
Розділ дванадцятий
 
Гарет стояв на багатолюдному ринку. Одягнений у плащ, незважаючи на полуденне сонце, яке змушувало його пітніти, він намагався зробити все, щоб його не впізнали. Він завжди волів уникати цю частину Королівського Двору, це скупчення провулків, які смерділи простолюдинами. Навколо нього були люди, які торгувались одне з одним. Гарет стояв на розі, біля ятки і схилив голову, зображуючи інтерес до фруктів продавця. В декількох футах від нього, в кінці темного провулку знаходився Фірт, який власне і робив те, заради чого вони прийшли сюди.
Гарет стояв у межах чутності, повернутий спиною, щоб його не було видно. Фірт розповів йому про торговця, який мав продати флакон з отрутою. Гарет хотів щось сильне для свого задуму. Щось, що обов’язково спрацює. Тут не може бути випадковостей, адже на кону було його власне життя.
Навряд чи ця річ була однією з тих, про яку можна було попросити місцевого аптекаря. Він дав Фіртові завдання дослідити місцевий чорний ринок. Після довгих пошуків, Фірт привів його до цього неохайного чоловіка, з яким зараз і розмовляв в кінці провулку. Гарет наполіг, що буде поряд під час їх остаточних домовленостей. Він мав переконатись, що все пройде добре, Фірта не обмануть і не підсунуть йому підробку. Крім того, Гарет досі сумнівався у компетентності Фірта. Про деякі питання він мав піклуватися сам.
Вони чекали цього чоловіка протягом півгодини. Гарета штовхали зі всіх сторін на людному ринку. Він молився, щоб його не впізнали. Стоячи спиною до провулка, він думав — якщо хтось його і впізнає, він зможе просто зникнути з цього місця і тоді ніхто не дізнається правди.
«Де флакон?» — запитав Фірт кретина.
Гарет обернувся, намагаючись щоб його обличчя не побачили і поглянув з-під плаща. Чоловік, який стояв біля Фірта, був неохайний, занадто худий, з запалими щоками і величезними чорними очима. Він був схожий на щура. Він втупився у Фірта, не кліпаючи.
«Де гроші?» — відповів він.
Гарет сподівався, що Фірт добре впорається з цим завданням. Адже він, як правило, примудрявся все зіпсувати.
«Я дам тобі грошей, коли ти даси мені флакон», — стояв на своєму Фірт.
«Добре», — подумав вражений Гарет.
Запала мовчанка, а потім торговець видав:
«Дай мені половину грошей зараз, і я скажу тобі де знаходиться флакон».
«Де він?» — повторив Фірт, підвищуючи голос від здивування. — «Ти сказав, що я матиму його».
«Я справді казав, що ти матимеш його. Але я не казав, що маю намір принести флакон. Ти рахуєш мене за дурня? Шпигуни всюди. Я не знаю які твої наміри, але припускаю, що все це не просто так. Зрештою, навіщо тобі флакон з отрутою?»
Фірт замовк, і Гарет зрозумів, що його застукали.
Нарешті Гарет почув виразний шум монет. Він обернувся і побачив, як королівське золото сиплеться з мішечка у долоні торговця.
Гарет чекав декілька секунд, які здались йому вічністю. Він дуже хвилювався.
«Ти підеш до Чорного Лісу», — нарешті сказав торговець. — «Через три милі, поверни на дорогу, яка веде вгору. Далі, на вершині, знову поверни — вже наліво. Ти будеш йти через найтемніший ліс, який ти коли-небудь бачив і прийдеш на невелику галявину. Там буде дім відьми. Вона чекає тебе з потрібним флаконом».
Гарет знову поглянув через плащ і побачив, що Фірт вже хоче йти. Коли він розвернувся, торговець протягнув руку і вхопив його за сорочку.
«Гроші», — процідив торговець. — «Цього не достатньо».
Гарет побачив страх на обличчі у Фірта, і вже почав шкодувати, що довірив йому виконання цього завдання. Неохайний торговець відчув страх Фірта і тепер мав перевагу. Фірт був просто не створений для таких речей.
«Але я дав тобі рівно скільки, скільки ти просив», — запротестував Фірт, підвищуючи голос, від чого той почав звучати як у жінки. Здалося, що це зробило торговця ще хоробрішим.
На обличчі чоловіка з’явилась зла усмішка.
«А тепер я прошу більше».
Очі Фірта широко розплющилися від страху і невпевненості. Раптом, він повернувся і подивився прямо на Гарета.
Гарет відвернувся, сподіваючись що зробив це не занадто пізно і його не помітили. Як Фірт міг бути настільки дурним. Він молився, щоб Фірт не видав його.
Серце Гарета калатало, коли він чекав, що буде далі. Він з тривогою перебирав пальцями фрукти, роблячи вигляд, що йому це цікаво. У затяжній тиші Гарет прокручував у голові всі варіанти розвитку подій.
Будь ласка, не продовжуй цього, молився Гарет про себе. Будь ласка. Я зроблю все, що завгодно, я відмовлюсь від свого задуму.
Гарет відчув, як груба долоня бахнула його по спині. Він розвернувся, щоб подивитися хто це.
Великі, чорні, бездушні очі кретина дивились прямо в очі Гарету.
«Ти не говорив, що прийдеш з напарником», — процідив чоловік. — «Чи ти шпигун?»
Торговець простягнув руку, і, перш ніж Гарет встиг зреагувати, зняв з нього капюшон. Він уважно роздивився обличчя Гарета, і його очі широко розкрились від подиву.
«Королівський Принц», — мовив чоловік. — «Що ви тут робите?»
За секунду очі торговця звузились від усвідомлення ситуації. На його обличчі з’явилась задоволена посмішка, коли він склеїв весь сюжет головоломки. Він виявився набагато розумнішим, ніж сподівався Гарет.
«Я бачу», — сказав торговець. — «Цей флакон з отрутою для вас, чи не так? Він потрібний вам, щоб отруїти когось. Але кого? Ось питання…»
Гарету стало тривожно. Торговець був занадто кмітливим. Було надто пізно. Весь світ розпадався на шматки. Через те, що Фірт напартачив. Якщо цей чоловік видасть Гарета, його засудять до страти.
«Можливо, вашого батька?» — запитав чоловік, і його очі запалали, коли він зрозумів це. — «Так, ви хочете отруїти його, чи не так? Ви були зраджені. Своїм батьком. І тепер хочете вбити його».
З Гарета було досить. Не роздумуючи, він зробив крок вперед, вийняв невеликий кинджал з внутрішньої кишені плаща і встромив його в груди торговцеві. Той почав задихатись.
Гарет не хотів, щоб випадкові перехожі стали свідками цього. Тому він схопив чоловіка за туніку і підсунув до себе, все ближче і ближче, поки вони не стало так близько, що Гарет міг відчувати гнилий запах з рота торговця. Вільною рукою він затиснув йому рот, перш ніж той зміг закричати. Гарет відчував, як гаряча кров торговця сочиться крізь його пальці.
Фірт, який підійшов ближче, злякано викрикнув.
Гарет тримав торговця добрих шістдесят секунд, поки нарешті не відчув, як той обм’як і звалився йому на руки. Він дозволив його тілу впасти на землю.
Гарет огледівся, щоб подивитись чи не помітили його. На щастя, ні одна жива душа на цьому людному ринку, не звернула свою увагу на цей темний провулок. Гарет зняв плащ і кинув його на бездиханне тіло торговця.
«Мені так шкода, так шкода, так шкода», — Фірт був схожий на маленьку дівчинку, яка плакала і істерично трусилась, коли він підійшов до Гарета. — «Ти в порядку, ти в порядку?»
Гарет підійшов і вдарив його.
«Прикрий свого рота і зникни звідси», — гаркнув він.
Фірт розвернувся і поспішив геть.
Гарет вже збирався йти, але потім зупинився і повернувся назад. Залишалось ще одне, що він мав зробити: він нагнувся і вийняв мішечок монет з руки вбитого, засунувши його назад за свій пояс.
Цій людині гроші більше не знадобляться.
  
Розділ тринадцятий
 
Гарет швидко йшов по лісовій стежці. Фірт йшов поруч, насунувши каптур на очі, незважаючи на спеку. Він ледь розумів, як міг потрапити саме в ту ситуацію, якої так намагався уникнути. Він залишив сліди і труп. Хто знає, з ким ця людина могла говорити. Фірт мав бути більш обачним, маючи з ним справу. А зараз існувала зачіпка, яка могла привести до Гарета.
«Пробач мене», — сказав Фірт, намагаючись не відставати від нього.
Гарет проігнорував його і прискорив свій крок, палаючи від гніву.