Завдання Героїв

Тор помчав до будинку, а через нього до сараю, де зберігалася зброя. Він знайшов три мечі своїх братів, кожен з яких був витвором мистецтва, увінчаний рукояткою зі щирого срібла. Це були цінні подарунки, на які батько трудився роками. Він узяв усі три, як завжди здивований їхньою вагою, і вибіг з ними назад.
Він підбіг до своїх братів, видав кожному по мечу та розвернувся до батька.
«А відполірувати?» — спитав Дрейк.
Батько повернувся та несхвально поглянув на Тора, але Тор заговорив першим.
«Батьку, будь ласка. Мені треба з тобою поговорити!»
«Я сказав тобі відполірувати».
«Будь ласка, батьку!»
Батько озирнувся, роздумуючи. Напевне, він побачив серйозність обличчя Тора, бо все-таки відповів: «Що?»
«Я хочу, щоб мене розглянули. З іншими. До Легіону».
Його брати зайшлися сміхом, а його обличчя почервоніло.
Але батько не сміявся. Навпаки, він став ще похмуріше.
«Ти впевнений?» — спитав він.
Тор впевнено ствердно кивнув головою.
«Мені чотирнадцять. Я маю право».
«Чотирнадцять — це мінімум», — зневажливо кинув Дрейк через плече. — «Якщо вони візьмуть тебе, ти будеш наймолодшим. Ти думаєш вони віддадуть перевагу тобі переді мною, який на п’ять років старший?»
«Який же ти нахабний», — сказав Дарс. — «Ти завжди таким був».
Тор повернувся до них. «Я не вас питаю», — заперечив він.
Він повернувся назад до батька, який все ще хмурився.
«Батьку, будь ласка», — благав він. — «Дай мені шанс. Це все, що я прошу. Я знаю, що я молодий, але я покажу себе, з часом».
Батько похитав головою.
«Хлопче, ти не солдат. Ти не такий, як твої брати. Ти пастух. Твоє життя тут. Зі мною. Ти виконуватимеш свої обов’язки і виконуватимеш їх добре. Не замріюйся. Прийми своє життя і навчися його любити».
Тор відчув, як розривається його серце, а життя руйнується прямо на очах.
«Ні», — подумав він. — «Цього не може бути».
«Але, батьку…»
«Мовчати!» — батьків крик прорізав повітря. — «Досить з тебе. Вони вже йдуть. Відійди з дороги і думай над своєю поведінкою, допоки вони тут».
Батько підійшов і однією рукою відштовхнув Тора у бік, наче він був небажаним предметом. Його міцна долоня обпекла груди Тора.
Здійнявся великий гуркіт, і селяни повибігали зі своїх домівок і вишикувалися уздовж вулиць. Зростаюча хмара диму віщувала колону, і скоро вона приїхала — дюжина кінних екіпажів, що гуркотіла подібно до великого грому.
Вони увійшли у місто несподівано та зупинились біля будинку Тора. Коні гарцювали на місці та фиркали. Хмара пилу довго висіла в повітрі, і Тор з хвилюванням намагався розгледіти їхні обладунки та зброю. Він ніколи не був так близько до Срібла, і його серце важко билося.
Солдат з головного коня спішився. Ось він, справжнісінький член Срібла, захищений блискучою кольчугою, з довгим мечем на поясі. Виглядало, що він вже розміняв четвертий десяток, справжній чоловік, з щетиною на обличчі, шрамами на щоці та зламаним під час битви носом. Це був найміцніший чоловік, якого Тор коли-небудь бачив, удвічі ширший за інших. Вираз його обличчя говорив, що він тут головний.
Солдат зістрибнув на брудну дорогу, його шпори брязкнули, і він наблизився до шеренги хлопців.
Десятки хлопців стояли по стійці смирно, сповнені надії. Вступ до Срібла означав життя честі, битв, визнання, слави, не кажучи вже про землі, титули та багатства. Він означав найкращу наречену, найкращі землі та життя у славі. Він означав честь для всієї родини. І вступ до Легіону був першим кроком.
Тор вивчав поглядом великі золоті екіпажі, він знав що лиш вони здатні вмістити багато рекрутів. Це було велике королівство, і вони мали відвідати багато містечок. Він глитнув, розуміючи, що його шанси навіть менші, ніж він думав до цього. Він мав перемогти усіх інших хлопців, багато з яких були добрими бійцями, а також своїх власних братів. Раптом він відчув свою слабкість.
Тор заледве дихав, коли дивився як солдат мовчки ходить, оглядаючи ряди претендентів. Він почав з дальнього кінця вулиці, а потім рухався по колу. Звичайно, Тор знав усіх інших хлопців. Він також знав, що деякі з них насправді не хотіли, щоб їх вибрали, хоча цього хотіли їхні родини. Вони боялися, що з них не вийде гарних солдатів.
Приниження спалювало Тора зсередини. Він відчував, що має таке само право бути обраним, як і будь хто з них. Лише той факт, що його брати були старші, більші та сильніші за нього не означав, що він не повинен мати права стояти і бути обраним. Він ненавидів свого батька, і мало не виліз із власної шкіри, коли солдат наблизився.
Солдат вперше спинився перед його братами. Він оглянув їх з голови до п’ят і, здається, був вражений. Він підійшов, схопив одну з їхніх піхов та смикнув її, наче хотів перевірити наскільки міцно вона трималася.
Він посміхнувся.
«Ти ще не використовував свій меч у битві, чи не так?» — спитав він Дрейка.
Вперше у своєму житті Тор побачив як Дрейк нервує. Дрейк глитнув.
«Ні, мій сеньйоре. Але я використовував його багато разів на практиці, і я сподіваюсь…»
«На практиці!»
Солдат зайшовся сміхом і розвернувся до інших солдатів, які теж реготали.
Дрейк почервонів як буряк. Вперше Тор бачив Дрейка ображеним, зазвичай це він ображав інших.
«Добре, тоді я обов’язково передам нашим ворогам, щоб вони боялися тебе — того, хто застосовував свій меч на практиці!»
Солдатська юрба знов здійнялася реготом.
Солдат звернувся до інших братів Тора.
«Три хлопчики з одного лотка», — промовив він, потираючи щетину на підборідді. — «Це може стати у нагоді. Ви усі гарного розміру. Хоча, неперевірені. Вам потрібно буде багато тренуватися, якщо ви пройдете відбір».
Він зупинився.
«Думаю, ми знайдемо місце».
Він кивнув у сторону заднього фургону.
«Ідіть туди, і швидко. Поки я не змінив свою думку».
Торові брати побігли до фургону, сяючи від щастя. Тор помітив, що його батько теж дуже радий.
Але він був дуже засмучений.
Солдат розвернувся та попрямував до іншого дому. Тор не міг більше стримуватися.
«Сер!» — вигукнув він.
Його батько суворо подивився на нього, та Тора це більше не хвилювало.
Солдат зупинився та повільно повернувся до Тора.
Тор зробив два кроки вперед, його серце билося, і він виставив свої груди уперед, наскільки міг.
«Ви не розглянули мене, сер» — сказав він.
Ошелешений солдат дивився на Тора, наче це був невдалий жарт.
«Хіба?» — спитав він та зареготав.
Його люди теж зайшлися сміхом. Але Тор не здавався. Це була його мить. Зараз або ніколи.
«Я хочу вступити до Легіону!» — заявив Тор.
Солдат підійшов до Тора.
«А ти знаєш?..»
Здається, він тішився.
«Тобі, хоча б, чотирнадцять років виповнилося?»
«Так, сер. Два тижні тому».
«Два тижні тому!»
Солдат засміявся, засміялись і його люди позаду.
«В такому випадку наші вороги, напевне, повинні тремтіти від одного твого вигляду».
Тор палав від приниження. Він мав щось зробити. Він не міг дозволити, щоб на цьому все закінчилося. Солдат розвернувся, щоб піти, але Тор просто не міг дозволити цьому статися.
Тор зробив крок уперед і прокричав: «Сер! Ви робите помилку!»
Над юрбою піднявся жахливий гомін, а солдат знов зупинився та почав розвертатися.
Тепер він був сердитим.
«Іди додому, дурню» — сказав Торів батько, штовхаючи його за плече.
«Не піду!» — зойкнув Тор, скидаючи батькову руку порухом плеча.
Солдат підійшов до Тора, а його батько відступив.
«Тобі відоме покарання за образу Срібла?» — спитав солдат.
Серце Тора виривалося з грудей, але відступати було пізно.
«Будь ласка, пробачте його, сер», — вступився за нього батько. — «Він ще маленька дитина, і…»
«Я не з тобою говорю», — відрізав солдат. Його спопеляючий погляд змусив Торового батька відвернутися.
Солдат знов звернувся до Тора.