Клуб Боягузів
Максим штовхнув Дениса в бік. Коли той повернув голову, мовчки кивнув у бік хати. Дорослі захопилися розмовою, тема виховання дітей, їхнього навчання та безпеки цікавила навіть бабу Галю. Тому всім уже було не до героїв дня.
Ніхто не звернув уваги, коли вони піднялися з-за столу і зникли в хаті.
Глава 15
Шах і мат
Білан навіть не постукав, як належить культурній людині, котра заходить у кімнату до дівчини. І не відчинив двері — сильно штовхнув їх. Черненко ще ніколи не бачив приятеля таким розлюченим. Навіть Клава відчула ці хвилі люті: рвучко підвелася і сіла на ліжку.
— Зачини двері, — не повертаючись, звелів Максим. Іншим разом Денис почав би гарикатися, з'ясовуючи, чого всякі тут командують. Але тепер щось підказало йому — чіпати приятеля краще не слід. Причинив двері і сперся на них спиною, чекаючи, що ж буде далі.
— Ви чого? — в запитанні Клави звучала неприхована тривога.
— Нічого, — процідив Максим крізь зуби. — Просто я дуже не люблю, коли мене тримають за ідіота. Пробачити це можу, перетерпіти теж. Але — не люблю. Та ще більше не терплю, коли разом зі мною ідіотами роблять купу нормальних людей. У тому числі — рідного батька. Він же давно в Америці, правда?
— Що з того? — тепер у голосі Клави чувся виклик.
— Нічого особливого. Крім того, що викрадач не міг діяти від його імені чи прикриватися ним, переводячи на Короля всі стрілки. Перше — твій вітчим у нормальних стосунках із твоїм батьком, навіть картини його для офісу купує. Друге — за океаном художник Король, очевидно, не бідує, отже, банкір Коцюба ніколи не повірить у те, що викрадачем доньки є її рідний батько. З цього випливає: викрадач, ким би він не був, просто не міг використовувати фігуру Короля як димову завісу для твого вітчима. Отже, ти не могла чути, як твій викрадач вимагає гроші в мільйонера від імені твого тата. Значить, ти збрехала. Для чого?
— Справді, для чого їй це? — запитав здивовано Денис. — Без того все закручено.
— Мовчиш? — Білан далі дивився на Клаву, потім повернувся до Черненка. — Для того, аби заплутати цю історію ще більше. Так у ній буде менше бажання розібратися. Бо всі бачать очевидне — на Клаву полюють. Причому затято. В неї навіть свідки є, ми з тобою, — він знову повернувся до дівчини. — Ти ж цього домагалася, скажи?
— Нічого я тобі не скажу! — Клава не говорила — випльовувала слова.
— І не треба. Я сам тобі скажу, як усе було. Очевидних доказів у мене нема, це правда. Я лише здогадуюсь по те, що в тебе весь час був при собі мобільний телефон. Інакше як твій партнер на синій «Шкоді» так швидко дізнавався, де ти є і де треба розігрувати черговий акт вистави? Хто він такий і чому взявся тобі допомогти, я теж не знаю і навряд чи дізнаюся. Та припускаю — хтось із звільнених працівників твого вітчима, який хотів йому просто насолити. Телефон ти викинула, і можеш списати цю втрату на партнера. Але я недарма помітив, як схожі ці ігрища на складну шахову комбінацію. Ти ж граєш в шахи, та ще й дуже добре.
— Ну-ну, — Клава спробувала посміхнутися Денисові, ніби закликаючи його в свідки Максимової дурості. Та Черненко не зреагував, потроху починаючи розуміти хід думок свого приятеля.
— Гну, — огризнувся Максим. — Ти хочеш будь-що поїхати за кордон на навчання. Твій вітчим має можливості відправити тебе, як твоїх друзів та подружок виряджають з України їхні багаті батьки. Але в нього свої погляди на все це. Він не розуміє, чому здібні діти повинні вчитися десь інде, тільки не тут. Ти не розумієш, чому всі їдуть до престижних закордонних коледжів, а тобі доводиться лишатися тут. Тому починаєш гру. З попередньою домовленістю із партнером ти зникаєш з дому. Він дзвонить Коцюбі і вимагає викупу. Причому цілком осудну суму, він не жадібний. Шах. Потім ти, сьогодні зранку імітуєш, втечу. А твій партнер імітує переслідування. Ще шах. На цьому етапі тобі потрібні свідки, і ти їх знаходиш. Але ось біда — будь-хто, дорослий чи підліток, в цій ситуації відразу захоче тебе врятувати, дзвонити в міліцію і батькам. Проте міліція вам не потрібна, а Коцюбу ставити до відома ще зарано: твої благородні рятівники мусять у повній мірі відчути небезпеку, в якій ти опинилася. Аби потім було що в фарбах та подробицях розповісти мільйонерові. Тому вигадана зворушлива історія про ваші родинні проблеми: рідний батько конфліктує з вітчимом, викрадач цим користується, аби прикрити себе, а ти не хочеш неприємностей для рідного тата, нещасного художника. Поки тебе терзають сумніви, викрадач, мов фантом, з'являється тут і намагається знову вкрасти жертву. Іще шах, тепер уже — нам із Черненком. Тоді ти приймаєш рішення будь-що повернутися додому, але береш нас у свідки. А з нас, у свою чергу, береш чесне слово, що ми не будемо піднімати в розмові з вітчимом ваші складні родинні проблеми. Яких насправді не існує — ти їх вигадала. Ну а фінальний акорд — третя спроба викрадення і погоня. Шах, вітчим здався, ти поїдеш за кордон.
— Не з вами ж, придурками та невдахами, в цій країні жити! — вирвалося в Клави, в її очах тепер світилася неприхована ненависть. — А те, що ти тут зараз молов, ніхто ніколи не доведе!
— Бачив? — Білан знову закликав Черненка в свідки.
— Гадюка! — той стиснув кулаки. — Я ж тебе...
— Що ти мене? — тепер Клава глузувала. — Наб'єш? З дівчатами битимешся, чемпіоне?
— Не хочеться навіть бабратися, — буркнув Денис.
— Битися не битися, але це нічого не змінить. Клавка права, — сказав Максим, далі дивлячись на Дениса. — Доказів у нас катма. Те, що ми з нею шахісти і можемо мислити однаково, ще нічого не означає. Мобільного її ми не знайдемо. Але все одно, — він знову повернуся до дівчини, — ми хто завгодно, навіть невдахи, якщо хочеш. Тільки не придурки. Знаєш, чому? Бо номер синьої «Шкоди» твого партнера я все ж роздивився. Встиг. У мене як у шахіста чудова пам'ять на цифри.
Клава змінилася на лиці. Денис здивовано роззявив рота. Максим став у позу переможця.
— Я нікому нічого поки що не сказав. Нагоди не було. Тим більше, я не точно пам'ятаю одну цифру. Але що таке цифра? Будуть підставляти від нуля до дев'яти — вирахують. А разом з нею — і твого напарника. Сказати, як далі партія повернеться? Тобі мат, королево! — витримавши потрібну в таких випадках паузу, Білан закінчив: — Спробуй лиш виїхати за кордон — і я скажу твоєму чудовому вітчиму, що побачив уві сні номер синьої «Шкоди». Ти мусиш перехотіти залишати країну, якій потрібні здібні учні. А скажеш ти це вітчиму тут, зараз, і не пізніше як за півгодини. Все, готуй патріотичну промову!
На цій ноті Максим Білан, а за ним — Денис Черненко вийшли, залишивши Клаву Король наодинці зі своїм програшем.
— Ну ти молоток, чувак! — Денис не приховував свого захвату. — Класно ти її! Ось так мене розвести! Не вийде, ха-ха! Слухай, а коли ти встиг номери змалювати?
— А я їх і не встиг змалювати, — посміхнувся Максим.
— Оп-па! Отже...
— Нехай вона думає, що це правда. Я брешу так само, як вона. І мою брехню теж неможливо довести. Та поки вона вірить, що її тримають на гачку, свого не доб'ється. Хіба це не перемога?
м. Київ,
липень 2008 р.