Один в океані

Є ще й другий тип суден — це ті, що підтримують зв'язок з берегом через певні проміжки часу: через 6,12, а інколи навіть і через 24 години. З моменту прийняття останнього сигналу минає багато часу, і судно встигає відпливати на значну відстань. Тоді важко встановити, де сталася катастрофа, і знайти всіх, кому пощастило врятуватись. Такі аварії найчастіше трапляються з кораблями-«бродягами» — великими траулерами, вантажними пароплавами і рибальськими суднами.
Потерпілим саме з цих суден я й хотів подати своїм експериментом дійову, справжню допомогу.
Що робиться зараз для їх врятування? Я був приголомшений, коли довідався, що цих людей заздалегідь вважають за мерців. Найбільше, що роблять у найсприятливіших умовах, — це організовують розшуки нещасних протягом десяти днів. Практично розшуки нічого не дають, бо на морі неможливо знайти сліди потерпілих. Через десять днів, за якимись «нормами» нашої цивілізації, розшуки припиняються. В усіх випадках вважають, що після десяти днів марно сподіватися знайти живими людей, яким пощастило врятуватися із затонулого корабля. Це пояснюють тим, що нібито ні людина, ні спорядження в таких умовах не можуть довго витримати.
Треба було повернути в серця цих нещасних надію на порятунок. Тисячі вдів щороку— ось причина, заради якої варто було ризикнути однією людиною.
* * *
Я заходився збирати повну бібліографію з таких питань:
а) корабельні катастрофи в минулому та їх вивчення;
б) підтримка життя потерпілих після катастрофи;
в) риби та їх будова;
г) способи ловлі риб;
д) сприятливі вітри та течії.
Одночасно я почав проводити на собі лабораторні досліди з живлення, виходячи з анормальних умов. Треба було вивчити все. Протягом шести місяців я вивчав будову риб, досліджував хімічний склад морської води, а також усі види планктону  [1] . Я повинен був покласти в основу дослідження той факт, що рятувальний човен лише теоретично має потрібне спорядження і що в дійсності всі необхідні речі зникають у ту хвилину, коли вони справді стають потрібними.
* * *
Першого ж дня я знайшов наукове підтвердження своєї думки в свіжому номері «Бюлетеня друзів Океанографічного музею». Це було повідомлення, яке зробив в Академії наук 17 листопада 1888 року князь Альберт І, засновник Океанографічного музею.
«З наведених фактів ясно, — було сказано в ньому, — що екіпаж судна, залишений без запасів харчів у північній Атлантиці або десь в інших морях з помірною чи теплою водою, може не загинути від виснаження, якщо матиме хоча б частину такого спорядження:
1) одну або кілька дрібних сіток, розміром від одного до двох метрів, з двадцятиметровим тросом, щоб ловити морську фауну і зціджувати саргассові водорості;
2) кілька міцних шнурів, завдовжки п'ятдесят метрів, з латунними поводками на кінці, розміром 3 браси  [2] кожен, з великим товстим гачком і штучною принадою для тунців;
3) невеличкий остень, щоб бити морських окунів, і кілька блискучих гачків, на які окуні йдуть навіть тоді, коли на них і не наживлено приманку;
4) гарпун для великих морських тварин, що супроводжують уламки корабля.
Ці речі за сприятливих умов допоможуть потерпілим проіснувати, доки прийде допомога.
Тепер треба було визначити кількість необхідної їжі в таких умовах і показати, що в усіх випадках море забезпечить нею потерпілого.
Які продукти можна завжди дістати з моря? Морську воду, рибу і планктон.
Я потрапив у становище людини, якій дають будівельний матеріал в обмеженій кількості й кажуть: «Спорудіть з цього будинок!» І я спорудив.
Насамперед людині потрібна вода; адже всім відомо, що вона є важливішою за їжу. Якщо людина десять днів не питиме ні краплі води, то вона неминуче загине. Коли ж питиме воду і нічого не їстиме, то може прожити близько тридцяти днів.
Де ж узяти прісну воду? Незабаром я прийшов до висновку, що її постачатиме мені в потрібній кількості риба. Аналіз риб свідчить, що від 50 до 80 % ваги риби припадає на воду; саме цей риб'ячий сік і повинен позбавити мене спраги, адже він прісний.
Вам, мабуть, доводилося куштувати морську рибу, яку господарка забула посолити? Риба ця, здається, зовсім не має смаку. І справді, хімічний аналіз довів, що м'ясо риби має в собі менше солі, ніж м'ясо ссавців. Якщо я зможу добути риб'ячий сік, то мені цілком вистачить трьох кілограмів риби на добу. От тільки як його добути? Ця проблема виходила вже за межі лабораторії.
А що, коли не пощастить зловити рибу? Саме так і буває з усіма потерпілими протягом перших трьох-чотирьох днів після корабельної аварії. Якщо вони не питимуть, то смерть настане вже на десятий день від обезводнювання організму. І навіть коли люди після довгої перерви одержуватимуть потім достатню кількість води, це не вирішить справи; організм ніколи не повернеться до свого попереднього стану. Тому в перші дні, коли не щастить на рибу, а організм усе-таки треба забезпечити потрібною кількістю вологи, можна пити морську воду.
Морська вода криє в собі небезпеку, це знає кожен: надмірне вживання її може викликати смерть від нефриту. Що ж тоді робити? Рішення приходить після ознайомлення з формулою морської води: найважливіший елемент її становить хлористий натрій. Відтепер я вживатиму свій щоденний раціон солі в морській воді, випиваючи 800–900 грамів солоної рідини. Але таке становище може тривати не більше як п'ять днів, бо інакше мені загрожуватиме нефрит.
Ну, з водою, здавалося, все вирішено.
Тепер я міг усю свою увагу зосередити на їжі в повному розумінні цього слова. Насамперед треба було знайти стільки їжі в сирому вигляді і з таким вмістом білків, жирів та вуглеводів, який би забезпечив організм потрібною кількістю калорій.
Таблиці складу поживних речовин у м'ясі риб свідчать, що білків або азотистих речовин вони мають багато, навіть більше, ніж жирів.
Однак для мене виникла складна проблема, по-справжньому велика проблема для лікарів-дієтологів — вуглеводи та цукор. їх можна дістати безпосередньо з їжі, вони утворюються також у самому організмі. На жаль, зовнішнє джерело постачання було бідне. Де в біса у морі знайду я цукор? Правда, його містить у собі рослинний планктон. Але чи зможе людина засвоїти такі вуглеводи?
Відомо, що печінка риб має властивість виробляти глюкозу і глікоген, та коли я їстиму тільки печінку, мені загрожуватиме жахлива хвороба, яку викликає надмірна кількість вітамінів А і Д — двох необхідних, але небезпечних речовин. Що ж, тоді я сам вироблятиму потрібні вуглеводи з інших речовин.
Цей синтез цілком можливий і проходить нормально, коли людина вживає м'ясо чи жири, але для цього потрібна значна кількість води. Я потрапив у якесь чудернацьке зачароване коло: адже щоб дістати воду, мені потрібно чимало м'ясної їжі! І лише експеримент на людині міг вирішити це проблемне питання. В той же час один цікавий приклад підтримав мою надію — життя ескімосів, які протягом шести місяців полярної ночі їдять лише м'ясо та жири. Вони п'ють тільки солонувату воду з розтопленого льоду, а проте не скаржаться на серйозні шлункові захворювання.
Є ще й інші речовини, потрібні організму людини, хоч і в надзвичайно малих кількостях: це відомі всім вітаміни. Навіть у найменших дозах вони позитивно впливають на організм, і, навпаки, їх відсутність призводить до тяжких захворювань, поганого засвоєння їжі і так званого авітамінозу. Надмір їх теж небажаний, бо викликає інші важкі хвороби, так звані гіпервітамінози. Чотири з таких вітамінів абсолютно необхідні людині, без них вона не може обійтися навіть протягом короткого часу. Це вітаміни А, В, С і Д. Що ж до інших вітамінів, то нестача їх менш помітна.