Короп по-чорнобильськи

* * *
Наступна історія серед хелмських оповісток чи не найлегендарніша. Більше того, її й досі розповідають по всьому світі, приписуючи славу хелмських мудрагелів своїм землякам. Істину встановити легко - досить лише запитати: а де ж вона, шановні, ота гора, про яку йдеться? Щось ми у вашому містечку її не бачили.
А от якраз у Хелмі гора була. Усім горам гора. Та, власне, й сама назва містечка від цього походить: колись давно, ще по старослов’янському його іменували Холм. То вже потім переінакшили.
Так от - мали через ту гору певну незручність, особливо восени та взимку. Як сонце за неї сяде, так в одній половині містечка темно, а в другій можна світло ще не палити. Для християн, наприклад, це не має ніякого значення. А от для євреїв, чий звичай велить у певні свята запалювати свічки саме з настанням темряви, як ви розумієте, то проблема фундаментальна.
Отож, хелмський кагал не раз і не два розмірковував, що ж їм з тією горою робити, аж доки меламеда Зайнвела не осінило:
- Поважані євреї, я придумав! Давайте всі разом попхнемо цю гору куди-небудь убік, аби вона нам не затуляла сонця.
Пропозиція була настільки ж проста, наскільки геніальна, що весь кагал одразу побіг втілювати її в життя. Штовхали, штовхали, штовхали, аж доки не змокли. Зупинилися, познімали лапсердаки, акуратно поскладали їх докупи, перепочили трохи і продовжували пхати оту кляту гору.
Тим часом якісь абсолютно сторонні урвителі (не з місцевих) тихенько підкралися і поцупили всю купу одягу.
Ще за якийсь час Зайнвел випадково озирнувся і радісно закричав:
- Євреї, вже! Кінчай роботу! Ми ту гору так далеко запхали, що звідси й лапсердаків наших не видно.
* * *
Але пережила і сам єврейський Хелм, і його мудреців інша історія: під вищезгаданою горою текла річка, а через річку, як водиться, колись проклали місток. Із часом дошки настилу підгнили і почали ламатися. Спочатку люди просто спотикались і падали. А згодом почали через ті дірки провалюватися. У воду. Дехто навіть тонув. А декого вдавалося вчасно витягти.
Після довгих розмов про те, що треба щось із тим містком робити, ребе зібрав кагал і звелів усім думати. Думали, думали, думали - і нарешті вирішили: по той бік містка виділити ділянку під новий цвинтар для утоплеників, а по цей - побудувати лікарню для тих, кого пощастило врятувати.
Кажуть, що коли в ізраїльському кнесеті хтось із депутатів вигукує: “У нас парламент чи хелмський кагал, ми закони приймаємо чи місток через річку будуємо?”, то нікому не треба спеціально пояснювати, про що йдеться.
* * *
У хелмському хедері все той же Зайнвел екзаменує маленького Хаїма, котрий вперто плутає всі чотири сторони світу.
- Дивись сюди, Хаїм, що це?
- Стіна.
- То для тебе стіна, а взагалі це - північ. Запам’ятав?
- Так, то північ.
- А що у тебе праворуч?
Хаїм знову забув, що і де. Інші діти підказують, хлопчик повторює:
- Си… са… схід!
Вчитель радіє:
- А що у тебе ліворуч?
- Вза… вза… захід!
- Чудово! А що у тебе ззаду?
Хаїм раптом вибухає плачем:
- А ззаду у мене Моня Гецель і він мене голкою в дупу коле!…
* * *
Вже згаданий нами польський фольклорист Горацій Сафрін в молоді роки вирішив перевірити, чи насправді хелмські євреї такі, як про них розповідають? Пізно ввечері він приїхав до містечка, влаштувався у маленькому готельчику (колишній постоялий двір) і миттю заснув.
Серед ночі його розбудив шалений стукіт у двері і крик портьє:
- Пане, пане шановний! Вставайте!
- Що сталося?
- Вашого чемодана зі станції привезли.
- А щоб вас шляк трафив! Не знаєте, що робити? Я хочу спати.
Рівно через годину портьє знову забарабанив у двері до Сафріна. Той спросоння ледь не заробив інфаркт:
- Ну, що там знову?
- Я прийшов вибачитися. То, виявляється, був не ваш чемодан.
А ви кажете - жарти…
* * *
Після Першої Світової війни, коли Хелм остаточно перейшов до Польщі, місто дещо цивілізувалося. По-перше, з’явився маленький, але дуже популярний серед місцевих чоловіків бордель. По-друге, у горезвісній лазні нарешті зробили окремий номер з ванною.
Рабин Зісель із дружиною приходить у визначений час до лазні і з’ясовує, що замовлений ним номер вже зайнятий. Ким? Уявіть собі - зіркою отого самого борделю. Ребе із властивою йому сумирністю наміряється чекати, але його дружина здіймає ґвалт:
- Що це таке? Що за порядки? Чому я, порядна одружена жінка мушу поступатись якійсь курві?
На що розпорядник реагує миттю:
- Прошу пані, зрозумійте, на вас чекає тільки наш достойний ребе, а на оту, як ви зволили сказати, курву - половина міста.
* * *
Із річечки, що тече через Хелм, витягають утопленика. Природно, одразу збирається гурт цікавих. За якийсь час із криком прибігає місцева єврейка:
- Ой, пустіть, ой, пустіть! Це точно мій Хаїм, я знаю!
Їй слушно зауважують:
- По-перше, ви його ще не бачили. А по-друге, утопленик пролежав у воді кілька днів, тож із опізнанням будуть проблеми. У вашого чоловіка були якісь особливі прикмети?
- Аякже! Він заїкався!
* * *
Рабин Зісель вранці походжає Холмським базаром. Назустріч йому місцевий гендляр овочами, обливаючись потом і поминаючи всіх ближніх та дальніх родичів, пхає перед собою возика, добряче завантаженого мішками з товаром. Рабин запитує:
- Чоловіче, чого ти цього воза пхаєш, а не тягнеш спереду? Так було би легше.
- Бо я гендляр, а не кінь!
* * *
Двоє хелмських євреїв шпацирують луками за містом. Раптом набігають хмари і починається дощ.
У одного з євреїв під пахвою парасолька, але він чомусь не поспішає її відкривати. Відтак його супутник каже:
- Ти що, не бачиш? Дощ іде. Відкривай парасолю.
- То ні до чого. Вона дірява, як решето.
- А чого ж ти її з собою тягаєш?
- Бо я не такий мудрий, як наш ребе. Звідки мені знати: буде дощ, чи ні?
* * *
Хелмський рабин нарешті вибрався підлікуватися до санаторію в Карлсбаді. І треба ж: у цей же час помирає його сестра. Лікар радить пані рабиновій дати телеграму чоловікові, але з обережним змістом, бо крім хворого шлунку у достойного ребе ще й слабке серце.
В результаті з Хелму до Карлсбаду летить депеша: “Твоя сестра Аделя вхопила нежить. Похорон у четвер”.
* * *
Котрийсь із хелмських євреїв вибирається до Варшави і там вперше в житті купує квиток до філармонії на концерт квартету скрипалів. Хвилин 15 уважно слухає віртуозну гру музикантів, а потім нахиляється до сусіда і шепоче йому на вухо:
- Ні, я розумію: скрипаль теж людина і йому з чогось жити треба. Але навіщо він тягає з собою аж трьох дармоїдів?
* * *
Якось одного хелмського єврея запитали:
- Що б ти зробив, якби знайшов на тротуарі гаман, а в ньому тисячу дукатів?
Той відповів, не роздумуючи:
- Якби я знав достеменно, що то загубив мільйонер Бродський - нізащо б не віддав. А от якби я дізнався, що це власність нашого бідного шамеса Абрама, котрий такий бідний, що йому ще жодного разу не вдалося досита наїстися - повернув би, не роздумуючи!