Короп по-чорнобильськи
- Останній раз попереджаю: кидайте свої жартики.
- Які жартики, високий суд? Мене спитали, з чого я живу, чим заробляю, то я й кажу: кручусь.
- І з цього вашого крутіння живете?
- Аякже!
Тоді суддя, який так і не зрозумів, про що йдеться, починає уточнювати:
- Свідок, поясніть, от якби я крутився так, як ви, то я б собі на життя заробив?
Свідок відповідає миттю:
- Ви б не заробили нічого! Але якби я крутився коло пана судді, то і я би жив, і вашій честі дещо б перепало.
* * *До малесенької крамнички на околиці Василькова залітає пристав і кричить із порогу:
- Розенштейн! Ти чого податки не платиш? До суду на тебе подали!
- Ой, пане пристав, - заламує руки Розенштейн, - щоб ви знали, так я тримаю крамничку для забудьків.
- А це як?
- А це як хтось їде із Василькова і щось забуде купити, то купує у мене. А потім забуває віддати гроші.
- Та ви ж на додачу ще й забули викупити патент!
- Патент? Пане пристав, про що йдеться? Подивіться, у мене в крамниці, крім голих полиць, нічого немає!
- То чого ж ви тут сидите?
- А з чого я маю жити?
* * *За царських часів євреям-ремісникам дозоляли пристави. За радянських - фінінспектори дихнути не давали. Та ото ж: помирає старий бердичівський закрійник. Покликав дружину і каже:
- Саро, виконай моє останнє прохання. Організуй так, щоб коли я помру, мене спалили в крематорії, попіл поклади до коробки, напиши на ній: “Отепер ви маєте з мене все!” - і віддай фінінспектору.
* * *Бердичівський єврей, що має зиск із обміну валют, радиться з приятелем:
- Ти знаєш, маю думку купити німецькі марки.
Розмова точиться у розпал Першої Світової війни, тому приятель відповідає:
- Не раджу. Німці програють, не сьогодні-завтра курс марки впаде.
Міняло не послухав, купив і прогорів. За якийсь час знову приходить радитися:
- У мене таке враження, що пора купувати російські рублі.
- Йолопе, які рублі! В Петрограді царя скинули. Не сьогодні-завтра твоїми рублями підтиратися будуть.
Недовірливий спекулянт купує рублі і втрачає на цьому все. Але знову йде радитися:
- Слухай, ну скажи, нарешті, що я маю робити?
- Поцілуй мене в пуп!
- А чому в пуп?
- Та тому, що ти все одно навпаки зробиш.
* * *Київський комерсант Ізя Розенблюм, котрий називав себе “галантерейним королем”, збанкрутів. Судові виконавці описали і винесли з магазину і кабінету всі товари та меблі. Ось-ось мають прийти зі станції аби забрати телефон. Раптом дзвінок:
- Це відділення банку Ротшильда?
- Ні.
- То я помилився?
- Ой, ще й як помилилися!
* * *Мандрівні комівояжери в усі віки вважались особливою породою двоногих, що має з людиною суто зовнішню схожість. Це швидше бульдоги в людській подобі, бо як вчепляться, то не одірвеш.
До хазяїна бакалійної лавки з’являється мандрівний агент і пропонує купити бочку червоного вина.
- Дякую, - відповідає хазяїн, - але я й свого червоного не маю куди діти.
- А у мене знижка!
- Не треба! Навіть зі знижкою.
- Слухайте, зараз я вам наллю на пробу - і ви таки точно візьмете.
- Ще одне слово - і я вас скину зі сходів!
Оскільки набридливий агент не прислухався до застереження, то за мить політ таки відбувся. Невдаха полежав трохи, встав, обтрусився, знову зайшов до бакалії і сказав:
- Щодо червоного вина, то ми це питання закрили. А як стосовно бочки білого?…
* * *Ще одна оповість із життя київського заводчика Бродського. Одного дня він викликає до кабінету молодого, але здібного працівника і наказує:
- Маю пакет акцій однієї фірми. Сьогодні там загальні збори акціонерів. Сходіть замість мене. Початок о 12-й. Думаю, десь о 14-й ви зможете мені доповісти, як там ситуація.
Вже о 12.20 на стіл перед Бродським лягає телеграма-блискавка з наступним текстом: “Негайно продавайте всі до одної!”. Ще за дві години посланець, не поспішаючи, повертається на роботу, де на нього вже чекає нетерплячий патрон:
- Юначе, я підвищую вас у посаді і збільшую зарплату. Бо ви врятували мене від чималих втрат. Але поясніть, як ви дізналися про банкрутство цієї фірми за півтори години до того, як про це довідалися на біржі?
- Елементарно! Голова ради директорів розпочав свою промову зі слів: “На жаль, пані і панове…” Далі я вже не слухав, бо рвонув на телеграф.
* * *По дорозі додому мільйонер Бродський зазирає до синагоги, де прогресивно налаштований рабин проводить аукціон продажу права читати по суботах розділ із П’ятикнижжя.
Бродський заходить до зали якраз на словах:
- Шановний реб Кон дає двадцять рублів. Двадцять рублів раз.
Бродський негайно:
- Сто рублів!
Громада замовкає, а вражений рабин таки подає голос:
- Реб Бродський, ви ж навіть не знаєте, про що йдеться.
- А мені начхати. Зате я знаю Кона. Якщо він пропонує двадцять рублів, то товар коштує як мінімум у п’ять разів дорожче.
* * *Після святкової служби в синагозі Кон демонстративно вручає якомусь бідному єврею сто рубльову асигнацію зі словами:
- То Бог послав, я лише передаю!
Присутній при цьому Бродський миттю реагує:
- І скільки ви злупили з Бога комісійних?
* * *Наступна оповістка за радянських часів була надзвичайно популярною. Як це буває, називалися різні адреси: москвичі казали, що це було у них. Ленінградці з ними не погоджувалися. Але насправді батьківщина анекдоту - наш рідний Київ.
Сидить у парку навпроти Університету старий єврей і каже своєму онукові-студентові:
- Раніше все було краще. От наприклад: на розі Хрещатика і Прорізної…
- Де?
- Хрещатика і вулиці імені Яші Нухмана, котрий Свердлов… так от, там на розі стояла бочка з чорною ікрою. І тьотя Фаня продавала ікру ложкою. І скільки ж вона тобі на п’ять копійок тої ікри покладе!
А на Євбазі…
- Де?
- На нинішній площі Перемоги, кепеле! Так от, там стояла бочка з червоною ікрою. І тьотя Роза продавала з неї ікру ложкою. І скільки ж вона тобі на п’ять копійок тої ікри покладе! Так ото, дитино, вчись, може ти мені потім скажеш: кому ті бочки заважали, що їх прибрали?
А ось іще один типово єврейський анекдот, котрий потребує вступного коментарю.
У священних книгах євреїв написано: “Не можна їсти ягнячого м’яса, зготовленого з молоком його матері”. Віруючі юдеї потрактували цей запис у такий спосіб, що тримають вдома окремий посуд та начиння для приготування м’ясних та молочних продуктів.
А тепер - оповість. Такий собі Айзек, містечковий єврей-невдаха, не зміг спромогтися ні на що інше, окрім сплодити чотирьох дітей, яких треба було годувати. Тож з відчаю вирішив податись у бандити. Розуму особливого не мав, але сили було вдосталь.
Перед тим, як податися вночі до лісу, через який зазвичай їздили на базар багаті торгівці, Айзек наказав дружині розбудити його над ранок і загорнути в ганчірку найгостріший і найбільший ніж.
За дві години повернувся, клянучи все на світі.