Короп по-чорнобильськи

Через свій великий розум Герман Маркович офіційно представляв інтереси адвокатської гільдії перед владою. Себто - київським генерал-губернатором. Звідси й прізвисько. Проте, в історію Барац увійшов завдяки своїй феноменальній неуважності, про яку розповідали легенди далеко за межами російської імперії.
Світило київської адвокатури ніяк не міг запам’ятати власної домашньої адреси. Тому, прямуючи додому, звірявся із записом у книжечці. Та якогось дня він настільки замріявся про своє, що, зобачивши табличку на власних дверях: «Герман Маркович Барац, присяжний повірений, приймає з третьої до п’ятої», витяг годинник, глянув і сказав вголос:
- Чотирнадцята. Отже, Бараца ще немає вдома. Доведеться годинку погуляти.
Звідси в київському фольклорі з’явився ще один жарт: Барац шукає Бараца і ніяк знайти не може. 
Чомусь так склалося, що найсумирнішою фігурою в містечку був меламед - себто викладач хедеру. Склалося і склалося, а чому - і самі євреї не знали. В усякому разі, коли зчинялася суперечка між представниками різних містечок стосовно інтелектуального рівня мешканців, то як останній аргумент звучала фраза: «І взагалі, індик нашого ребе розумніший від вашого меламеда».
Учень у хедері запитує у меламеда:
- Вчителю, а що таке гіпопотам?
- Це така божевільна риба.
- А чого ж вона живе на суші?
- Тому й божевільна, що там живе.
* * *
Недаремно кажуть: яка хата, такий тин, який батько, такий син. Додамо від себе: які діти, такий і вчитель. Чи як комусь подобається, навпаки. Євреям щастило на меламедів, а меламедам щастило на учнів.
До містечкового хедеру призначають нового меламеда. На першому ж уроці дітки радісно повідомляють вчителю:
- А у нас Піня такий дурний, такий дурний, що дурніших не буває! Он він у кутку сидить.
Меламед здивовано перепитує:
- А з чого це ви взяли, що він дурний? Дитина як дитина.
- Ой, та ви ж нічого не знаєте! Якщо йому запропонувати п’ятак і гривеник - на вибір - то він обов’язково бере п’ятака.
- А чому саме п’ятака?
- Бо п’ятак більший гривеника. Ми ж казали - дурний! Хочете подивитися?
Меламед погоджується, дітки простягають Піні п’ятак і гривеник, хлопчик, не вагаючись, забирає п’ятака. Сміх, вереск, радість.
Після уроків меламед залишає Піню і запитує:
- Піню, ти що - не розумієш, що хоча п’ятак за розміром удвічі більший гривеника, але купити на нього можна вдвічі менше?
- Розумію, вчителю. Я ж не дурний.
- А чого ж ти береш п’ятак?
- Бо як я візьму гривеник, то ці дурні більше не будуть гратися зі мною в “Піню-йолопа” і я на них більше ні копійки не зароблю.
* * *
Меламед намагається пояснити дітлахам, що перед сном треба обов’язково подумки звернутися до Бога. А ще краще - помолитися вголос. Але починає розмову здалеку:
- Мойша, що ти робиш перед сном?
- Зуби чищу. І ноги мию.
- Гарна дитинка, гарна. Але це не зовсім те. Абрамчик, а ти що робиш перед сном?
- Пригадую, чи не забув я чогось із уроків вивчити.
- Старанна дитинка, старанна. Але й це не зовсім те.
Опитавши половину класу, мела мед переконується, що треба зайти з іншого боку:
- Скажіть мені, діти, а що ваші батьки роблять перед сном?
Маленький Бодя першим піднімає руку:
- Вчителю, ви про це добре знаєте і я про це добре знаю. Але хіба це слушне запитання для третього класу хедеру?
Існує обґрунтована підозра, що саме отой ерудит Бодя став прообразом героя найпопулярнішої серії радянських анекдотів - Вовочки. Ось вам для прикладу:
На уроці математики у хедері меламед запитує у маленького Боді:
- Бодю, а нагадай мені, як звучить формулювання теореми Піфагора.
- Вчителю, ви що, забули такі елементарні речі? Ви мене дивуєте.
* * *
Ще один типовий діалог на уроці тієї ж математики:
- Льово, припустимо, я позичив у твого батька сто рублів. А через три місяці повернув сімдесят. Скільки я йому ще буду винен?
- Сто рублів, учителю!
- Льово, ти що, не знаєш математики?
- Я то знаю, а от ви, вчителю, не знаєте мого тата.
* * *
- Шльомо, як ти поясниш приказку “Не все золото, що блищить”?
- А це, вчителю, дірка в штанях.
* * *
Містечковий багатій привів до хедера свого синочка. За тиждень з’явився і поцікавився у меламеда, як успіхи спадкоємця.
- Все гаразд. Я загадав йому вивчити напам’ять поминальну молитву.
- Та ви що - здуріли? Я ж не збираюся помирати.
- Ой, шановний! Щоб ви так довго жили, як ваш Ізя вчитиме ту молитву.
* * *
У дореволюційному Бердичеві було десять синагог і при кожній, як водиться, хедер. Плюс шістдесят сім молитовних будинків, з яких принаймні половина теж перебивалася навчанням діточок. І от місцевий єврей віддає синочка до хедеру, а вже за кілька днів малого виганяють. Дістав!
Батько веде сина до іншої школи. Картина повторюється. Невдовзі дитина вилітає з останнього, десятого хедеру при синагозі, а ті, що при молитовних будинках, навіть брати його не хочуть.
Тато в розпачі. Моню треба вчити, але де? З відчаю наважується віддати дитинку до католицької школи при місцевому костьолі. Проходить день, два, три… десять-двадцять, зі школи ніяких скарг, Моня півдня сидить за підручниками і приносить додому самі лише відмінні оцінки.
Зрештою батько не витримує і цікавиться:
- Моню, а що там з тобою роблять оті католики, що ти так добре вчишся?
- Нічого особливого, тату. Просто першого ж дня один дядько, котрий там за головного, завів мене до кімнатки, а там на стіні висить дерев’яний хрест, на якому якийсь дядько розіп’ятий. Отой начальник мені каже: “Це Ісус Христос. Він теж був євреєм!”.
І я зрозумів, що тут не повидригуєшся.
* * *
Після революції в Радянській Україні закрили практично всі хедери при синагогах, як і недільні школи у православних церквах. Натомість радянська влада повідкривала єврейські школи. Разом із учнями туди втрапили і меламеди старої дати. Зрозуміло, що виконувати незвичні для них установки нової влади, наприклад, з естетичного виховання, було не так просто.
Вчитель єврейської школи показує учням репродукцію з картини “Народження Венери” і, червоніючи, запитує:
- Льово, що тобі у цій картині видається найкрасивішим?
- Дупа, вчителю!
- Хуліган! Завтра прийдеш із батьком! Йося! А тобі що тут найбільше подобається?
- Цицьки, вчителю.
- Хам, лобуряка! Завтра батька приведеш!
- Та він у справах поїхав.
- Прийдеш із мамою. Моню, годі шкіритися. Скажи, краще, що тоді найбільше подобається у цій картині.
- Вчителю, я краще завтра всю сім’ю приведу.
* * *
Учень у хедері звертається до меламеда:
- Вчителю, поясніть, як працює телеграф?
- Ну, це просто - далі нікуди. Уяви собі дуже довгу таксу. Коли ти наступаєш їй на хвоста, то вона пищить спереду. Зрозумів?
- Зрозумів. А що таке радіо?
- Те ж саме, тільки без такси.