Київські бомби

Зрештою, навіть якщо вони не чекають сеансу, а просто гуляють Володимирською, від Оперного до Софії, навряд чи привертатимуть спеціальну увагу. Він — охайний молодик у тужурці інженера шляхів сполучення та форменому кашкеті. Його супутниця — чорнявка з модним у цьому сезоні начосом, у вдягненому прямо капелюшку з не дуже широкими, знову ж таки по моді з французьких журналів, крисами та в сукні, до якої капелюшок цей не дуже пасує. Втім, виглядають обоє акуратно, але — скромно. Мабуть, не так давно почали зустрічатися, бо дама тримається хоч і поруч із кавалером, та все ж зберігає невеличку відстань.
Одне слово, нічого підозрілого. Фаїна та Левін схожі на всіх інших, хто прогулюється в неділю центральною частиною губернської столиці.
Тут, на перехресті Володимирської, Прорізної та Ярославового Валу, місце для сигнальників вибрано дуже зручне. Можна було одночасно контролювати рух в обидва боки й стежити за перетином вулиць — саме там дуже скоро все й повинно було статися.
Група вже взяла під контроль периметр. Трохи далі за перехрестям стояла запряжена коляска з піднятим верхом. На козлах примостився Вольф, час від часу ліниво пояснюючи цікавим, що він нікуди не їде, чекає наймача за його наказом. На протилежному боці прогулювався Малюта, маючи завдання відрізати приреченому шлях до відступу, коли раптом у Гірша щось не вийде. Бомби мали при собі обоє, третю тримав біля себе Вольф, сигнальників озброїли револьверами. Та почати все одно мав Штерн, мета ж Вольфа з Гіршем та Левіна з Фаїною — забезпечити прикриття й відступ.
План відходу успішно втілювався вже кілька разів. Ідею видала саме Фаїна. Усе було просто й діяло поки що безвідмовно. Щойно метальники вступали в дію, гриміли вибухи й починалася паніка, молода, пристойно вдягнена жінка голосно, на всю силу легенів, волала, вдаючи неабиякий переляк, падала на бруківку, її супутник репетував: «Убили! Убили! Жінку вбили!» — це завжди відволікало цікавих, водночас жахаючи їх, створювало паніку, заважало працювати городовим, жандармам та агентам у цивільному, котрі часто крутилися довкола чергової їхньої цілі. Усе тривало недовго, Фаїна чудово на­вчилася зомлівати й приходити до тями, та навіть декількох секунд фори вистачало, аби метальники розбіглися, порснувши вуличними горобцями врізнобіч. Сама ж Фаїна та її супутник, найчастіше — Левін, втрачали після її повернення до тями всякий інтерес із боку поліції та жандармів. Тож могли вільно забиратися з місця пригоди.
Сьогодні планувалося діяти за вже знайомою, не раз відпрацьованою схемою.
Витягнувши з кишені срібний годинник на ланцюжку, Левін відкрив кришку, перевірив час, клацнув пальцями — жест, який дратував молоду жінку весь час, скільки вони знайомі.
— Штерн запізнюється, — промовив неголосно.
— Нормально, — так само неголосно заспокоїла Фаїна, скосивши погляд на циферблат. — Запас є.
— На нього не схоже, — заперечив Левін.
Довелося погоджуватися. Це справді так — у питанні часу їхній керівник був дуже прискіпливим, вивіряв свої дії та дії інших буквально по секундах і вимагав, аби цього дотримувалися неухильно. Загалом, коли починався будь-який, навіть невеличкий часовий збій, це вже саме по собі означало: щось сталося, йде не так і мусило без зайвих попереджень насторожувати інших.
Фаїні все ж таки кортіло відповісти Левіну. Точніше — не хотілося мовчати. Аж ураз погляд, ковзаючи тим часом довкола, зачепився за знайому високу постать, яка рухалася вгору по Фундуклеївській [16]. Звідти його й чекали, побачили, коли повз прогуркотів трамвай.
— Левін…
— Я. Що?
— Квіти.
— Тобто?
— Купи мені квіти, — сказала Фаїна, намагаючись зберігати спокій, і все ж таки не втрималася, відповіла, не міняючи тону: — Шлемазл.
До Левіна дійшло швидко. Та він і тут не стримався від звичного для себе блазнювання. Стукнув себе по лобі спершу двома пальцями, так, ніби швидко тиснув на клавіші рояля, потім легенько ляснув усією долонею, картинно торкнувся губами руки супутниці й поспішив до дівчини, з вигляду — сільської, у білому фартусі й хустці, що продавала невеличкі букетики з кошика.
Розмістилася вона поруч із Оперою, майже посередині шляху. Поруч із квіткаркою саме товкся худорлявий студент із великою коробкою цукерок під пахвою — явно йшов на побачення й прицінювався до букетів. Утім, купувати не поспішав: чи то квіти не подобалися, чи витратив останні копійки на шоколад.
Левін рішуче відсторонив студента. Той явно вирішив, що впевнений у собі залізничник проганяє його, втягнув голову в плечі, краще примостив під рукою коробку й подріботів нагору. Хай думає, як собі хоче. Не торгуючись, навіть не особливо перебираючи, Левін заплатив, узяв перший-ліпший букет, простягнув Фаїні. Та, як усяка дівчина на її місці, зробила кніксен, прийнявши знак уваги із вдячністю.
Зі свого місця обом було видно — Штерн саме завернув на Володимирську, посунув протилежним боком вулиці, помітив їх, зупинився, витягнув із кишені пальта пачку цигарок, стукнув гільзою об кришку, поклав пачку назад, витягнув сірники, закурив. Тоді поправив піднятий комір, рушив далі, в бік Софіївської площі, не озираючись на ходу.
Левін із Фаїною перезирнулися.
Квіткарка стояла на цьому місці не щодня, але в суботу та неділю — постійно. Городові її не ганяли. Видно, влаштувалася біля хлібного місця, поруч із Оперою, досить давно. Домовившись із усіма, з ким слід домовлятися в таких випадках. Купити в неї букетик — невинна справа, зовсім не викличе ні в кого підозр.
Але якщо Левін купував у неї квіти й дарував Фаїні — для решти бойовиків це був сигнал провалу та згортання акції.
Сигнальники ж отримали такий знак від самого Штерна.
Піднятий комір — «хвіст».
Закурена цигарка — він поведе шпигів за собою, інші знають, як треба діяти.
Як би тепер букета позбутися? Адже Фаїна не любила квітів…
  
3
 
Часу на прийняття рішень не лишалося.
Проте він і не був потрібен. Кожного разу, плануючи чергову акцію, Штерн передбачав можливість її скасування та перенесення через обставини, котрі виникали незалежно від дій групи та ставили все під загрозу. І Фаїна, і Левін досить швидко вчепили філерів у натовпі. Він нарахував двох, вона — чотирьох, чоловік не сперечався: тут краще уявляти ворога сильнішим, ніж недооцінити розстановку сил.
Обоє зараз думали майже однаково. Якби на місці Штерна опинився хтось інший, досить було просто при нагоді викинути подалі зброю. Потім хай затримують, якщо хочуть. За свої документи кожен був спокійний, партійна канцелярія поки збоїв не давала, виправляла, можна сказати, справжні папери. Але Штерн, особливо небезпечний терорист, каторжник, що втік і знаходиться у розшуку, так легко не відбувся б. Його ведуть, не затримуючи, напевне, лише через бажання дізнатися, куди він іде й на кого виведе. Якщо ж філери розгадають його маневри, засюрчить поліцейський свисток, і керівнику бойового загону доведеться прориватися зі зброєю в руках. Чи вдасться це? Ніхто не може сказати точно…
Через те, згідно із наперед відпрацьованим планом, Левін та Фаїна рушили Володимирською, на перетин вулиць, просто до коляски, на віжках якої чекав загримований за улюбленою акторською звичкою Вольф.
Побачивши зі свого місця сигнал тривоги, у той же бік рушив незграбний велетень Малюта. Щоправда, таким собі неповоротким слоном він здавався лише стороннім. Ті ж, хто знав цього колишнього зломщика, якого Штерн навернув до лав соціалістів-революціонерів на пересилці в Красноярському централі [17], не радили б модним нині спортсменам змагатися з кремезним мужиком на швидкість реакції.
З найближчого двору вже виходив Гірш — мав отримати інший сигнал та рухатися до коляски, щойно з’явиться приречений. Бомби цей колишній гірничий інженер, знавець підривних робіт із промислової Юзівки [18], робив сам, та, на відміну від більшості піротехніків, завжди ходив на акції разом з усіма: якщо в когось, навіть у Штерна, з якоїсь причини пекельна суміш не вибухне, те, що тримав при собі Гірш, спрацює завжди, безвідмовно.