Роковий український ярмарок

По всій тор­го­виці скрізь гам та крик не­у­яв­лен­ний! Коні іржуть, хви­ца­ються, а то й ку­са­ються. Ко­ро­ви ре­вуть, свині кувіка­ють, не­на­че колії тяг­нуть їх на заріз або вже штри­ка­ють но­жа­ми. Лю­де го­мо­нять, кри­чать. Гомін стоїть гус­тий, не­на­че десь поб­ли­зу шу­мить та ре­ве во­дос­пад. Тут вже істий со­дом! Не­на­че який­сь давній на­род десь зняв­ся з місця та й ота­бо­ривсь, мов в ча­си «ве­ли­ко­го пе­ре­се­лен­ня на­родів». На цей ро­ко­вий яр­ма­рок зби­рається на­ро­ду, пев­но, ти­сяч п'ятнад­цять або й двад­цять. Іста Ба­тиєва ор­да, тільки без верб­людів та гарб!
І скрізь по май­да­нах тільки й чуть чис­ту ук­раїнську мо­ву, ні криш­ки не по­каліче­ну. По-українській го­во­рять па­ни й ба­тюш­ки і па­ни-ка­то­ли­ки, котрі ту­теч­ки навіщось звуть се­бе по­ля­ка­ми, і жи­ди, бо в ту­тешніх ка­то­ликів-панів та дідичів, в ту­тешніх жидів свій рідний язик - є тільки ук­раїнський. Па­ни-ка­то­ли­ки пo-польській го­во­рять по­га­но й не­чис­то і тільки на­род­ною ук­раїнською мо­вою го­во­рять чу­до­во, мов сам на­род, хоч ця мо­ва чо­мусь їм не до впо­до­би… Ця незлічен­на яр­мар­ко­ва на­род­на ма­са не­са­мохіть асимілює, упо­доб­лює собі і панів, і жидів своєю жи­вою мо­вою.