Поезії
Часть 3 из 7 Информация о книге
[1833]
ДО МИЛОЇ
Повій, вітре-вітросеньку,Там, де тужить мила,Нехай несуть там пісенькуТвої легкі крила.Повій, вітре, в єй городець,Де вінці сплітає,Неси вісті, що молодецьЩире ю кохає.Ой погладь ю, вітросеньку,По єй личку білім,Нехай знає єй серденько,Що я є ї милим.Най не плаче, най не тужить,Вже час ся зближає:Прийде милий, приголубитьІ з нев ся звінчає.[1836 - 1838]
ДУМКА
Нісся місяць ясним небом,Там, де зоря ясна;Летів хлопець чистим полем,Де дівчина красна.Часом місяць ізійшовсяЗ тьмавою хмарою;Не раз хлопець поборовсяЗ журною гадкою:«Журна гадко, печалива,Чо ти мене гониш?Чо ми житє згорчиваєш,В серце тугу рониш?Уступися, лиха нене,З вітром в ліси, гори,Най по тобі й чутка згине,Як сліди на мори.Мому серцю най радощі,Най надія грає,Най ми доля веселенькаПтичкою співає».1836-1838
ЗГАДКА
Заспіваю що минуло,Передвіцький згану час, -Як весело колись було,Як то сумно нині в нас!Святовида лиця ясніЗа Лабою слов'ян чтив.Купайловий танок краснийЦаринами вітром сплів.Гай ся на честь славной ЛадиПіньом дівиць розглядав,Мир в подяці для КолядиВеселячись, снопи клав.Над ярою ВолтавоюСуд Любушин мир давав,Над Дніпром-СлавутицьоюТак Ярослав ся вславляв.Поза білими водамиБілий гніздо орел вив,А руськими сторонамиЗвін вічовий гомотів.Новгорода сила й славаСвітом цілим зголосла,Києва золота главаПід небеса ся звела.Слави дочка величаваНа світ цілий сяяла,Піснь Люмира, піснь БоянаГолосніше їй гула.Нині думка йде сумненько,Темним лісом гомонить,За Дунай, Дніпро туженькоЗгадка журна лиш летить.Понад Дністра берег крутийГамор галич розлягать,Там сум душу хапле лютий,В безвість гадка пропадать.Городища де бували -Днесь могили ся звели,Богів храми де стояли -Грехіт мохи поросли.Поза води, поза тихіЗ Славов гаразд пробував,Загудівши, вихор лихийІ сліди їх позмітав.Красна Ретра з АрконоюПилом вічним припали,Діти вірні з матерьоюДесь в безвістях ізчезли...Де ворони ся злітаютьКолись славний стояв тин,Тяжкі мраки днесь лягають,Як на ногах татарин.Щастя, гаразд з-під могилиГомонем лиш залітать,Як слов'яни колись жили -Журна думка лиш згадать.Із Русина щирой грудиВ побратимий летить край,Побратимі де суть люди,Поза Волгу, за Дунай.Зі збірки “Русалка Дністровая”, 1837 р.
ЛЕБЕДЬ І ВОРОНИ
Водою плилаЛебедка біла.Надлетіли чорні Ворони,Надлетіли в сесі сторони.«Бачте, Лебедка біла як сніжок!А ми такі гидкі,Чорні і бридкі».Стрімголов не берег впали,В дзьоби болота набралиІ стали згори метати,Білу Лебедку нуряти.А Лебедь з дурних сміявся,Став біліший, лиш скупався.Хоть лихі люди сором метають,Добрі і чесні на теє не дбають.ЛИХА ДОЛЯ
Ой ти, доле, моя доле,Гадино їдлива,Переїла-сь моє щастє,Гіренька годино!Запустила-сь в мою душуЖурбу і розпуку,Учинила-сь мому серцюЗ гараздом розлуку.Ой місяцю-місяченьку,Тихенько думаєш,Моєй тяжкой недоленьки,Відав, ти не знаєш.Ой не знаєш, ой не знаєшІ не будеш знати,Як то тяжко сиротоньціВ світі загибати!Сам не знаєш, ні сестричкаЗвізда ти не скаже,Як то гірко, сли недоляСвіт милий зав'яже.Тобі тілько хіба смутку,Що хмара насуне;А радощів з зірочкамиЗ-межи вас не труне.А мені ось на сім світіСвоє серце їсти,Бо з недолев ся бороти -Як під воду плисти.Десь за морем, за горамиМій гаразд здрімався,Десь з безвістей, з лісів темнихМій смуток пригнався.Ой пригнався та й ворономНадо мнов літає,Б'є ми серце тяжким крилом,Радость розбиває.Вчора ввечір чорна хмараМені говорила:«Чудуєшся, побратиме,Де ся доля діла?Твоя доля - то я була,Я тя не минаю:Вкривала-м тя чорнов мраковІ тепер вкриваю.І над гробом мої мракиЩе твоїм повиснуть!»Ой, надія!.. таку долюНай-то громи тріснуть!