Ігор - князь сіверський

11
 
 
Не со­ро­ки ж то на полі
 
Вились, скре­го­та­ли -
 
То їзди­ли Гзак з Кон­ча­ком
 
Та сліду шу­ка­ли.
 
І во­ро­ни не кар­ка­ли,
 
І гал­ки за­мовк­ли,
 
Сороки не скре­го­та­ли,
 
Полози лиш повз­ли.
 
А ятелі путь до річки
 
Тукотом справ­ля­ють,
 
Соловії жи­вим співом
 
Світ оповіда­ють.
 
 
 
І мо­вить Гзак Кон­ча­кові:
 
"Ми жа­лю не маєм,
 
Коли сокіл в гніздо ле­тить,
 
Соколича маєм,
 
Золоченими стріла­ми
 
Його розстріляєм!"
 
 
 
А до Гза­ка Кон­чак ка­же:
 
"Ми жа­лю не маєм, 
 
ко­ли сокіл в гніздо ле­тить, 
 
то ми дівку маєм, 
 
опу­таєм со­ко­ли­ча 
 
та й жа­лю не маєм!"
 
 
 
І мо­вить Гзак Кон­ча­кові:
 
"Ой бра­те мій, бра­те!
 
Коли йо­го опу­таєм,
 
Жалю бу­дем ма­ти.
 
Коли йо­го опу­таєм,
 
Осміють нас лю­ди,
 
Бо не бу­де со­ко­ли­ча,
 
І доч­ки не бу­де!
 
Тогді ста­нуть на Ка­ялі
 
Нас і птиці би­ти,
 
І у полі по­ло­вецькім
 
Більше нам не жи­ти!"
 
 
12
 
 
А пішло ж хо­дю­че сло­во
 
Сталого Бо­яна
 
І на жінку мо­ло­дую
 
Співака Ко­га­на,
 
Що жив ко­лись у Оле­га
 
І у Свя­тос­ла­ва
 
Та хва­лив ста­реє врем'я
 
Діда Ярос­ла­ва:
 
"Хоч без пле­чей тобі тяж­ко,
 
Голово, сто­яти,
 
Але гірко і для тіла
 
Голови не ма­ти…"
 
І як справді тілу тяж­ку
 
Без го­ло­ви бу­ти,
 
То так тяж­ко й землі Руській
 
Без Іго­ря бу­ти.
 
 
 
Сонце світиться на небі,
 
Небо освіти­лось,
 
А князь Ігор в землі Руській,
 
І все зве­се­ли­лось.
 
І дівча­та на Ду­наї
 
Співають і в'ються,
 
І го­ло­си че­рез мо­ре
 
До Києва ллються.
 
Ігор їде Бо­ри­че­вом
 
У Київ на про­щу
 
До свя­тої матір-божі
 
В церк­ву Пи­ро­го­щу.
 
Поклонився, по­мо­лив­ся
 
І сів на по­саді -
 
І го­ро­ди всі ве­селі,
 
І сто­ро­ни раді!
 
 
* * *
 
 
Колись-то ми кня­зям ста­рим
 
Співали, мій бра­те!
 
А по­то­му і мо­ло­дим
 
Прийшлось заспіва­ти.
 
Слава ж Іго­рю, Все­во­ло­ду,
 
Синам Свя­тос­ла­ва!
 
Владимиру Іго­ри­чу
 
І дру­жині сла­ва!
 
Здорові ж ви, князі, будьте!
 
Здорова, дру­жи­но!
 
Що бо­ре­тесь за хрис­ти­янів,
 
Що по­гані ги­нуть…
 
Нехай ги­нуть по­ганії,
 
Як у во­ду камінь!
 
Зато бу­де кня­зям сла­ва,
 
А дру­жині - амінь.