Вірші

  
Гребінка Є.П.
 
ВІРШІ
 
 
ЧОВЕН
 
 
 
Заграло, запінилось синєє море, 
 
І буйнії вітри по морю шумлять, 
 
І хвиля гуляє, мов чорнії гори 
 
Одна за другою біжать. 
 
Як темная нічка, насупились хмари, 
 
В тих хмарах, мов голос небесної кари, 
 
За громом громи гуркотять. 
 
І грає, і піниться синєє море, 
 
Хтось човен на море пустив, 
 
Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі, 
 
Од берега геть покотив; 
 
Качається, бідний, один без весельця. 
 
Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця! 
 
Чого він під бурю поплив! 
 
Ущухнуло море, і хвилі вляглися. 
 
Пустують по піні мавки, 
 
Опять забіліли, опять простяглися 
 
По морю кругом байдаки; 
 
Де ж човен дівався, де плавле мій милий? 
 
Мабуть, він не плавле, бо онде по хвилі 
 
Біліють іі його тріски. 
 
Як човнові море, для мене світ білий 
 
Ізмалку здавався страшним; 
 
Та як заховатись? не можна ж вік цілий 
 
Пробути з собою одним. 
 
Прощай, мій покою, пускаюсь у море! 
 
І може недоля і лютеє горе 
 
Пограються з човном моїм. 
 
 
  
НАПИС ДО МАЛЮНКА...
 
 
 
Заквітчалася дівчина; стала край вікна.
 
Дав бог празник. Людям празник, 
 
а вона одна із маленьким братом Йвасем, прибрана,
 
в квітках, Дивиться, моя небога, на широкий шлях.
 
Батько вмер давно у неї, матері нема,
 
Тільки в хаті брат маленький да вона сама, 
 
Більш ні племені, ні роду - все чужі кругом!
 
Тільки не об тім сумує дівка під вікном: 
 
Тута, край вікна, прощався, ціловався він,
 
Чорнобровий козаченько, як їхав на Дін? 
 
Обі іцпнся вернутися - вже півроку є, 
 
Ніс сумує дівчинонька, серденько моє!.. 
 
До мій милий? Що він робить? Де він
 
забаривсь? Може, з іншою якою уже одруживсь!..»
 
Дума дівка; серцю важко, сльози на очах. 
 
І пустий простягсь далеко перед нею шлях...
 
 
1843
  
МАРУСЯ
 
 
 
«Я знаю, Марусе, дівочу натуру! 
 
- Так мати старая казала дочці,
 
- І я дівовала, була молодою 
 
(Тоді парубки все були молодці!) 
 
- На грищі співала, на досвітках пряла,
 
На улиці часом до світа гуляла...
 
А бувало стане скушно,
 
Серце ниє та болить,
 
В грудях важко; плачеш, плачеш...
 
Божий світ не веселить!..
 
У садку пташки щебечуть,
 
По степу цвітуть квітки;
 
Як послухаєш, як глянеш -
 
Плачеш бозна од чого!..
 
І знати не знала, чого я бажала! 
 
І все було, доню, я так сумовала,
 
Поки твій отець мене кохати не став, 
 
Поки з моїм любим нас піп не звінчав...
 
Кинь лихом об землю та будь веселенька! 
 
І думає дочка, схилившись до неньки: 
 
«Чом досі мене ще ніхто не кохав?..» 
 
 
  
ЛІС 
 
 
 
Хто дівчину любить, той любить і ліс.
 
У лісі так темно, так тихо!
 
І я його дуже любив то колись,
 
Та вже мінувало те лихо!.. 
 
 
 
Дівчата у лісі зовсім не такі,
 
Як часом бувають у хаті.
 
У лісі вони звичайненькі, плохі,
 
Не кажуть: геть! дивиться мати! 
 
 
***
 
 
Я бачив Маруся під гаєм ішла,
 
Аж гульк, їй назустріч козак молоденький,
 
Вона вся згоріла, не знає й сама
 
Од чого, а він веселенький. 
 
 
 
Підходить до єї - за руки взялись,
 
Як ті голуби цілувались...
 
Шепнула Маруся: ходімо у ліс!
 
Пішли - і од мене сховались. 
 
 
 
Ну, що вже робили вони там удвох,
 
Не знаю, бо в лісі було вже темненько,
 
А чув, що Маруся сказала: ох, ох!
 
І сперву так дуже, а потім тихенько, тихенько.
 
 
  
УКРАЇНСЬКА МЕЛОДIЯ
 
 
 
"Нi, мамо, не можна нелюба любить!
 
Нещасная доля iз нелюбом жить.
 
Ох, тяжко, ох, важко з ним рiч розмовляти!
 
Хай лучче я буду ввесь вiк дiвовати!"
 
 
 
- Хiба ж ти не бачиш, яка я стара?
 
Менi в домовину лягати пора.
 
Як очi закрию, що буде з тобою?
 
Останешся, доню, одна, сиротою!
 
 
 
А в свiтi якеє життя сиротi?
 
I горе, i нужду терпiтимеш ти.
 
Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу,
 
Стогнать пiд землею як горлиця стану.
 
 
 
"О мамо, голубко, не плач, не ридай.
 
Готуй рушники i хустки вишивай.
 
Нехай за нелюбом я щастя утрачу;
 
Ти будеш весела, одна я заплачу!"
 
 
 
Ген там, на могилi, хрест божий стоїть,
 
Пiд ним радо й вечiр матуся квилить;
 
"О боже мiй-милий! що я наробила!
 
Дочку, як схотiла, iз свiта згубила!" 
 
 
1840
  
ЧЕРНЫЕ ОЧИ
 
 
 
Очи черные, очи страстные, 
 
Очи жгучие и прекрасные! 
 
Как люблю я вас! Как боюсь я вас! 
 
Знать, увидел вас я в недобрый час. 
 
 
 
Ох, не даром вы глубины темней! 
 
Вижу траур в вас по душе моей, 
 
Вижу пламя в вас я победное: 
 
Сожжено на нем сердце бедное. 
 
 
 
Но не грустен я, не печален я, 
 
Утешительна мне судьба моя: 
 
Все, что лучшего в жизни Бог дал нам, 
 
В жертву отдал я огневым глазам.