Байки
Часть 2 из 6 Информация о книге
БУДЯК ТА КОНОПЛИНОЧКА
"Чого ти так мене, паскудо, в боки пхаєш?" -На Коноплиночку в степу Будяк тукав."Да як рости менi? i сам здоров ти знаєш,Що землю у мене з-пiд корiнця забрав".Бува i чоловiк сьому колючцi пара:Людей товче та й жде, щоб хто його кохав.Я бачив сам таких i, може б, показав,Та цур йому! розсерджу комiсара!ЦАП
«Мабуть, нема уже на світі правди!Мабуть, вона уже за море утекла!Чим я од Муцика поганший, справді?А пані те щеня учора привезла,Сьогодні вже йому і дзвоник почепили.Да як моторно він бряжчить,Як Муцик, бубличком задравши хвіст, біжитьТа гавкає на мир щосили!» -Так навіжений Цап на ввесь окіл гукав.Хазяїн, річ таку почувши(А по-цапиному він дещо розмишляв),Йому дзвінок на шию намотав.Здурів скажений Цап, ріжки назад загнувши,Махнув борідкою, замекав, заскакавІ геть-то честію такою запишнився,Да швидко став їй і не рад:Бо тілько Цап стрибне у панський сад,На шиї дзвін дзень-дзень! - народ заворушився,І гостя втришия в кошару мусять гнать.Прийшлось бідасі пропадать.Пройшло йому те врем’я, що, бувало,Майнув де здумавши, куди б то ні попало,Поїв, пообгризав - і слід пропав,А вибіга і долинки, і гори,Де був - то пожививсь; ніхто того не знав.Еге, я правду вам казав:Нащо було Паньку прохаться в прокурори!ЯЧМІНЬ
С и н
Скажи мені, будь ласкав, тату,Чого ячмінь наш так поріс,Що колосків прямих я бачу тут багато,А деякі зовсім схилилися униз,Мов ми, неграмотні, перед великим паном,Мов перед судовим на стійці козаки?Б а т ь к о
Оті прямії колоскиЗовсім пустісінькі, ростуть на ниві даром;Котрі ж поклякнули - то Божа благодать:Їх гне зерно, вони нас мусять годувать.С и н
Того ж то голову до неба зволить дратьНаш писар волосний, Онисько Харчовитий!Аж він, бачу...Б а т ь к о
Мовчи! почують - будеш битий.ЗОЗУЛЯ ТА СНІГИР
На дубі сидячи, Зозуля куковала:«Що за годи тепер, зовсім не можна жить!Одколи, як тепло вже стало,А гусені нема, черви зовсім так мало.Прийшлось із голоду хоч у кулак трубить».«Нащо вам так квилить, мій Боже милий? -Снігир Зозулю перебив. -Коли б я мав ваш стан і сили,Оцю я погань би не їв,Щоб сей да той мене, коли б я не доскочивСобі щодня шматок м’ясця.От кобець - менший вас, а їсти як захоче -Летить і душить горобця.Зате він з голоду ніколи не нудився».«Дурний! дурний! а в школі вчився! -Зозуля Снігиру в одвіт. -Замісто горобця я з’їм жуків десятокДа гусені, черви десятків три в наддатокІ все-таки наїмсь; зате спитай ввесь світ,Яка Зозуленька? Всі скажуть: птиця славна,Живе собі, як панна,Гуляє у садку, нічого не псує,По гілочках намистечко кує,Да скілько літ кому прожить віщує;Нехай же здумаю... да що тобі й казать!Хоч злидні в пір’ї обідрать,Ввесь птичий рід зарепетує:«Зозуля м’ясо жре, Зозуля хищний птах!Троха чи не бажа вона Орла із’їсти!»Прощай тогді, моє життя в садах!Прийшлось би утікать хоч за море безвісти,Так лучче ж тута жить да зводить черв’ячків».Хто хоче полюбить суддю грошозаплода,Про його розпитай панів,А не питай у простого народа.СОНЦЕ ДА ХМАРИ
Ось Сонечко зійшло, і світить нам, і гріє,І божий мир, як маківка, цвіте;На небі чистому ген Хмара бовваніє.Та Хмара надулась і річ таку гуде:«Що вже мені се Сонце надоїло!Чого воно так землю веселить?Хоч я насуплюся, воно таки блищить.Я полечу йому назустріч сміло,Я здужаю його собою затемнить».Дивлюсь - і Хмарами півнеба замостило,На Сонечко мов ніччю налягло.А Сонце вище підплилоІ Хмари ті позолотило.ВЕРША ТА БОЛОТО
Рибалонька, митець усе в воді ловити,Бажаючи поймать в’юнів,В Болото Вершу засторчив.Довгенько щось вона там мусила сидіти,Язик жіночий є, да нічого робити(А зроду, мабуть-то, що не плоха була),Так лаяти Болото почала:«Оце поганая багнюка!Глянь, пузириться як, знечев’я клекотить.Тут певнеє ніщо ні ходить, ні сидить,Одна черва,- мовляв,- кишитьДа деколи повзе по куширу гадюка,Уже коли б тут воленька мені!..Таке ж бридке, таке мерзенне,Поржавіло, від жабуру зелене,Не хочеться паскудиться в багні,А то б...»Що ж їй Болото одвічало?«Де ти сама, добродійко?» - спитало.А Верша гомонить на дні.