Кирило Розумовський

Якось, прогулюючись Батурином з генерал-майором В. Гудовичем, К. Розумовський проходив повз новий будинок управителя своїми маєтками. Гість, окинувши оком новобудову, порадив графу звільнити його, оскільки, на його думку, він злодій, бо тільки на здобуті нечесним способом кошти можна побудувати такий гарний будинок. Натомість Розумовський відповів, що якщо йому найняти нового управителя, то той почне будувати свій дім з фундаменту, тоді як старому залишилося добудувати лише дах. Коли ж цей управитель прийшов повідомити К. Розумовському, що кілька селян втекли від нього у Новоросійський край і висловив своє обурення з цього приводу, то почув дивну відповідь свого господаря: «Розумні хлопці: на їх місці я б теж утік від такого управителя».
Не менш курйозною була історія з дерев’яним особняком графа у Києві. Родинна легенда Розумовських говорить, що коли у старого генерал-фельдмаршала почали вимагати сплати податку за цей будинок, то колишній гетьман, пам’ятаючи про своє минуле високе становище в Україні, обурився і наказав за 24 години розібрати будинок і перенести його із Києва до Яготина, де і було зведено новий особняк. Яготинський палац складався із головного корпуса (дубові бруси із Києва) та шести павільйонів, кожний із яких за розміром дорівнював власне головній будівлі.
Тяжкою новиною для екс-гетьмана стала звістка про смерть імператриці Катерини ІІ (1796 р.). Тому, коли посланець нового імператора Павла І повідомив про смерть імператриці та фельдмаршала П. Рум’янцева і спитав, що Розумовський бажає передати новому царю про себе, то почув відповідь: «Скажи, что и я умер».
Новий імператор Павло І, не менш за свою матінку Катерину ІІ, побоювався династичних планів старого екс-гетьмана. Тому у 1799 р. за особистим розпорядженням імператора з таємною місією дізнатися про стан здоров’я старого графа відвідав дійсний статський радник М. Ніколєв. На той час здоров’я Розумовського значно погіршилося; ногами і руками він майже не володів і графа возили у кріслі. Ось що писав із Батурина Ніколєв імператору Павлу І: «В местечке Батурин нашел я графа Кирилла Григорьевича без ног и ходить он не может, а возят его в колясочке. Также на левой руке у кисти, на суставе, большая шишка, отчего худо и рукой владеет».
Тихо й самотньо минули два останні роки життя К. Розумовського. Старість давала себе взнаки, хвороби посилювались. Гості стали його стомлювати, прийоми надокучали старому, і тому двері колись гостинного Батуринського палацу почали відчинятись лише для близьких. В той же час і самотність йому була тягарем. Вряди-годи навідувались в Батурин діти Кирила Григоровича, але досить рідко і бували недовго.
У зв’язку із швидким прогресуванням хвороби лікарі радили хворому їхати до Карлсбада, за кордон; та подорож постійно переносилася, а здоров’я не покращувалось, фізичні страждання старого графа посилювались. Ось як про це писав в своєму листі в 1800 р. з Батурина до Відня до своєї дружини його син Андрій: «Мы продолжаем жить здесь в глубочайшем уединении. Дни проходят в глубоком молчании, прерываемом только стонами батюшки. Стоны эти частью вызываются страданием, но привычка и тоска тоже имеет тут свою долю. Батюшка почти беспрестанно тоскует, хотя ему стоит только пожелать, чтобы все это изменилось. Но в этом-то и все затруднение, и затруднение это с каждым днем увеличивается. Воля других все более и более им управляет. Большую часть дня он дремлет в своих креслах и спрашивает какова погода. Для перемены он ругает доктора. Коль скоро он его видит, он на него кричит, коль скоро его нет, он за ним посылает. Почему не вылечивает он болезни в ногах? Вот главное неудовольствие против доктора. Увы! Из слов последнего, и я верю ему, ясно, что все средства истощены. В пику доктору обращаются за советами к разным знахарям. Теперь у нас живет старая баба, которую выписали за 300 верст отсюда. С батюшкою не спорят, чтобы не лишать его надежды, последнего оставшегося ему блага, но за всем тем, что знахари ему предписывают, зорко следят доктора, внутренних же лекарств вовсе не допускают. Ты не можешь себе представить, что только эта старая ведьма не сочиняет. Она заразила весь дом, она натирает батюшкины ноги мазью из коровьего кала. По утрам она хватает его за колени, бормочет что-то и если все это не поможет, отгадай, из чего она намерена составить пластырь? Она будет сопранизировать котов! Да, котов! Право стыдно, что медицинский факультет не открыл до сих пор этого удивительного специфического средства. Ты может быть думаешь, что я шучу, – увы, все это буквально верно, мне и на мысль не приходит тебя обманывать…»
У своїх численних листах до дружини Андрій Кирилович Розумовський детально описує становище старого батька: «Батюшка почти не владеет ногами, с ним делается одышка и он очень страдает, когда, едва передвигаясь, с помощью костылей, пройдет несколько шагов. Он страдает даже сидя». Лікар постійно радив хворому їхати лікуватися на мінеральні води. К. Розумовський нібито погоджувався, але через деякий час вигадував чергову причину, щоб відмовитися. Андрій Кирилович навіть радив дружині написати від свого імені листа свекру з порадою їхати на лікування до Бадена. Елізабет Розумовська відгукнулася на прохання чоловіка і відіслала листа Кирилу Григоровичу. Коли він його отримав і побачив малюнок, що передував власне тексту, то розсміявся. Далі, коли почав читати, його обличчя стало хмурим, оскільки він подумав, що невістка мала намір щось попрохати у нього. Але коли дійшов до місця, де було висловлено занепокоєння станом старого графа і порада їхати лікуватися за кордон, у нього на очах з’явилися сльози. Пізніше за обідом К. Розумовський сказав: «Письмо казалось шуткой, а вышло дело серьезное».
В іншому листі (початок 1800 р.) А. Розумовський пише до дружини, що на початку цього року його батько простудився, і у зв’язку з цим у Андрія Кириловича виникла ідея побудувати окремий корпус біля дому, де б граф проводив зиму. Це мало захистити його від холоду, адже кімнати старого К. Розумовського знаходилися у північній частині палацу.
Випробувавши всі засоби лікування, Кирило Григорович, нарешті, згодився їхати до Карлсбада. Для цього в Лондоні була замовлена розкішна золочена карета з ініціалами й гербом колишнього гетьмана. Її задня частина за допомогою спеціального механізму відкидалася і можна було до неї вкочувати ліжко хворого. Коштувала вона разом з доставкою в Батурин 18 000 крб. Перед відправкою із Лондона карета певний час як витвір техніки виставлялася навіть на огляд відвідувачами. Існують дані, що таким чином майстру, який її виготовив, вдалося заробити додатково ще 5 000 крб.
Щоб доставити цю карету гетьману, знадобився спеціальний дозвіл імператора Олександра І. Коли карету морем транспортували до Петербурга, імператор Олександр І забажав також побачити це чудо техніки. Коли диво-карета нарешті прибула до Батурина, К. Розумовський вирішив її випробувати, але вона виявилася надзвичайно важкою – 8 коней після 4 верст шляху ледве змогли довезти її назад до палацу. У результаті Кирилу Григоровичу не довелося нею скористатися, і вона до кінця 40-х рр. ХІХ ст. зберігалася в Батурині.
Під час підготовки до подорожі в Європу несподівано помер улюблений лікар К. Розумовського – Чубук; смерть ця справила гнітюче вражіння на хворого. Відразу на місце померлого був запрошений декан медичного факультету Ліонського університету Клод Бальо.
У 1802 р. здоров’ю К. Розумовського було завдано чергового удару: від туберкульозу помер в Італії його син Іван.
Новий лікар був невзмозі покращити фізичний стан старого графа. В надії вилікувати К. Розумовського опис його хвороби було відправлено до Парижа, в університет на медичний факультет, але з відповіддю тамтешні «світила науки» забарилися.
Тим часом ні новий закордонний лікар, ні консультації із Парижа, ні замовлені в Празі спеціальні бандажі для ніг не змогли зупинити прогресу хвороби старого графа. Страждання посилювалися, сили слабшали. Кирило Григорович майже не міг рухатися.