Кирило Розумовський

«Він [Розумовський], – зазначав історик кінця ХІХ – початку ХХ ст. Р. Лащенко, – не мав особливих якихсь талантів, зробившись гетьманом з ласки цариці, в епоху занепаду, почуття народне було вже дуже прибите, коли сам народ вже починав звикати до нових основ і течій, що вривались в його життя. Ненормальність і штучність свого становища К. Розумовський, здається, сам гаразд розумів, особисто вважаючи останнім гетьманом не себе, і ні навіть Апостола й Скоропадського, а Івана Мазепу».
Таким чином, незважаючи на досить суперечливі оцінки діяльності останнього гетьмана України істориками, його ім’я лишається на скрижалях нашої історії не тільки як найтитулованішого українця часів Російської імперії, а, перш за все, через його причетність до тривалих історичних змагань кращих представників українського народу у боротьбі за відродження української державності, тому що ідея української державності пережила століття, надихаючи на боротьбу наступні покоління українців й, зрештою, матеріалізувалася в створенні сучасної незалежної України.
  
Нащадки останнього гетьмана УКраїни ХVІІІ столІття
 
Своє величезне багатство, незадовго до смерті, К. Розумовський розділив між своїми дітьми – шістьма синами і п’ятьма дочками. Найбільш відомими були четверо його синів: Олексій, Андрій, Григорій та Іван.
Так, старший син, майбутній граф і сенатор, Олексій Кирилович (1748—1822) народився у Петербурзі. Кирило Григорович подбав про ґрунтовну освіту сина. Після здобуття освіти у створеній батьком для своїх дітей «дитячій академії» [2] (зокрема, одним із його викладачів був відомий німецький історик, ад’юнкт Російської Імператорської Академії наук і мистецтв А. Шлецер), він продовжує навчання в університеті у Страсбурзі. Здобувши європейського рівня освіту, робить блискучу кар’єру при дворі імператриці Катерини ІІ, згодом отримує звання сенатора. Будучи міністром освіти Російської імперії, стає засновником знаменитого навчального закладу для дітей родового дворянства – Царськосільського ліцею під Петербургом; сприяє відкриттю таких навчальних закладів в Україні, як-то Грецького училища в Ніжині, гімназії в Києві, заснуванню Історико-філологічного наукового товариства при Харківському університеті.
Сам він, як і гетьман Кирило Григорович, був великим шанувальником музичного мистецтва: його нотне зібрання, що перейшло в спадщину від батька, дивом уціліло (близько 1700 од. збереження) і зберігається нині в Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського (м. Київ).
Після відставки з посади міністра освіти за станом здоров’я, Олексій Кирилович живе у Підмосков’ї, захоплюється ботанікою і засновує у Москві ботанічний сад, патронує Товариство дослідників природи. Олексій Кирилович не полишається осторонь суспільного життя, вступивши до однієї із масонських лож, був обраний віце-президентом Всеросійського біблейського товариства.
Останні роки життя О. Розумовський мешкав в Україні, у м. Почеп Мглинського повіту, яке отримав у спадок від батька.
Олексій Кирилович Розумовський був одружений із Варварою Петрівною Шереметьєвою, донькою графа Петра Борисовича Шереметьєва. І хоча у подружжя було п’ятеро дітей, цей шлюб розпався і решту свого життя Олексій прожив із Марією Михайлівною Соболевською, яка народила йому дев’ятеро дітей, що вважались позашлюбними. Імператор Олександр І надає їм дворянство та прізвище Перовські. З цього роду походить відома «революціонерка-народниця», яка у березні 1881 р. брала безпосередню участь у вбивстві імператора Олександра ІІ, праправнучка гетьмана Кирила Софія Перовська.
Помер граф у віці 74 років. За бажанням родичів, його прах було перепоховано у Соборній Спаській церкві Новгород-Сіверського монастиря.
Серед численних нащадків старшого сина останнього гетьмана варто згадати його дочку – графиню Варвару Олексіївну, яка одружилася з князем Миколою Григоровичем Рєпніним-Волконським, малоросійським генерал-губернатором, відомим українофілом. Саме їхня дочка Варвара Миколаївна увійшла в українську історію як палка шанувальниця творчості Тараса Шевченка, що довгі роки опікувалася справою полегшення долі Кобзаря.
Ще одним відомим нащадком гетьмана Розумовського є відомий російський письменник Олексій Костянтинович Толстой, народжений у шлюбі дочки Олексія Кириловича – графині Ганни Олексіївни з графом Костянтином Толстим, дитячі роки якого пройшли в Батурині.
Європейську славу своєму роду приніс третій син – Андрій Кирилович (1752—1836). Отримавши блискучу освіту спочатку у «дитячій академії», а потім у Страсбурзькому університеті, з 17 років граф Андрій на військовій службі в морському флоті. Отримавши звання лейтенанта, брав участь у Чесменській битві російського флоту під час російсько-турецької війни 1768—1774 рр.; командував фрегатом «Катерина». Деякий час перебував при імператорському дворі. Зростання його впливу на цесаревича Павла Петровича (майбутнього царя Павла І) викликало невдоволення його матері, імператриці Катерини ІІ, яка поквапилася віддалити А. Розумовського від імператорської родини, направивши спочатку в якості російського дипломата до Неаполя, згодом до Копенгагена та Відня.
Важливим етапом його дипломатичної кар’єри став період наполеонівських війн. Саме його дипломатичний хист допоміг Росії залучити до боротьби з французьким імператором Наполеоном Бонапартом Австрію. Піком його дипломатичної кар’єри стає участь у роботі знаменитого європейського форуму – Віденського конгресу 1814 р., скликаного після розгрому наполеонівської Франції.
Саме він, представляючи російську делегацію, підписав від імені Росії усі рішення конгресу. За успіхи, досягнуті А. Розумовським на Віденському конгресі, йому було присвоєно титул світлішого князя. Цікавим є той факт, що обслуга графа у період його віденської дипломатичної місії була вбрана в український національний одяг.
Після відставки Андрій Кирилович полишає державну службу і залишається як приватна особа проживати у Відні, що став йому другою батьківщиною.
Перебуваючи у тогочасній світовій музичній столиці, А. Розумовський постійно знаходився у епіцентрі її культурного життя. Блискуча освіта, витончені манери, розуміння тонкощів мистецтва дозволило йому увійти в коло вищої віденської аристократії, встановити дружні стосунки з видатними митцями того часу. Налагодити широкі зв’язки з найосвіченішими людьми допомогло і його одруження з Елізабет Тунь, родина якої славилася як меценати та друзі В. А. Моцарта, Ф. Й. Гайдна, Л. Бетховена.
У Відні його палац стає осередком європейського музикального життя. На музичних вечорах, влаштованих графом, виступали найвідоміші композитори та музиканти. Теплі стосунки у графа Андрія склались з В. А. Моцартом, Л. ван Бетховеном і Ф.Й. Гайдном. Вважається, що саме Андрій Кирилович звернув увагу геніального композитора та піаніста-віртуоза Людвіга ван Бетховена на такий музичний жанр як квартети. І вдячний митець створив квартети, присвячені саме Андрію Розумовському. На успадковані від батька гроші Андрій організовує найкращий для свого часу квартет у Відні – «квартет Розумовського» – у складі найталановитіших музикантів. На жаль, концертну діяльність квартет припинив у зв’язку з пожежею у палаці графа, яка знищила цінну бібліотеку, неповторну колекцію картин та старовинних речей. Збитки від пожежі були настільки великими, що після неї Андрій Кирилович не зміг утримувати музикантів, але, розпродавши частину свого майна, він надає їм пенсійне забезпечення.
Останній період життя А. Розумовського був затьмарений постійними фінансовими нестатками. Але вдячні віденці вшанували пам’ять видатного українця, що любив музику і своїм захопленням підтримував славу їхнього міста як світової музикальної столиці, назвавши на його честь вулицю та красивий міст через Дунай.
Всесвітньо відомим вченим в галузі мінералогії та геології був п’ятий син Кирила Розумовського – Григорій (1759—1837). З раннього дитинства його вирізняла з-поміж інших дітей дивна поведінка, хворобливість, відлюдькуватість, упертість. Але незважаючи на це, він із дитячих років виявив схильність до наук, що поступово переросла у захоплення фізикою, мінералогією, геологією. Як і старший брат Олексій, Григорій спочатку навчався у Петербурзі, потім за кордоном, де і провів більшу частину свого життя, ставши засновником Товариства любителів фізичних наук у Лозанні та видавши ряд фундаментальних наукових праць з геології Швейцарії. За значні наукові досягнення його було обрано почесним членом Російської Імператорської Академії наук і мистецтв, Стокгольмської Королівської, Туринської і Мюнхенської академій, різних наукових товариств. Світового розголосу набуло ім’я Григорія після відкриття ним нового мінералу, названого на його честь розумсквітом.