Монологи однієї жінки, або «Треба менше пити»

Вітю! Це ти? Приїзди, в мене три пляшки чилійського. Ледь приперла! Приїзди, ще ходить метро. Ти ж любиш чилійське. То, до речі, ти мене присадив на «Карменер». Послу-хай! Це ти мені говориш «треба менше пити»? А скільки я над?ихалась твоїм перегаром! Скільки було тих винних поцілунків! І навіть горілчаних, страшно згадати! Я горілки не п’ю на відміну від декого! А тепер ти мене взявся перевиховувати! Ти кажеш, ніби я перейшла ту межу, за якою в винному океані вже не плавають, а тонуть! Та не перейшла я межі! Зовсім навпаки! Я балансую на тій межі, я бачу помежів’я! Я написала текст для антології! Так, для Алкології! До тої самої! За це треба випити! Так, я подала свій текст останньою, але мій текст найкращий! Він цементує усю Алкологію!
А геніальні тексти «на суху» не пишуться! Як це – не всі видатні люди дружили з вином? Тобто ти хочеш сказати, що треба не пити вино, а нюхати клей? Чи колотися? І це все краще за добре вино? Дякую за чудову пораду! Послухай, куди ти подівся? Ти їдеш чи ні? Чи ти хочеш, щоб я сама до тебе їхала? Паскудний мужик, вимкнув телефон! Отакі вони всі! Споять жінку, а потім скаржаться, що вона п’яниця! Та ніяка я не п’яниця! П’яниці не пишуть текстів! А я просто відкриваю канал зв’язку із помежів’ям! У мене мати була! Вона мене брала за руку! Я про це зараз напишу! Ось, у мене є чилійське! Значить, новий текст добре напишеться! І швидше!
І колись це йому подобалось! І те, як я пишу, і те, як п’ю вино. А тепер він квасить сам вдома, а зі мною навіть поговорити не хоче. Але на презентацію він прийде. То, зрештою, був його проект, тексти до антології. Ми ще побачимося, Вітюшо! Ти ще запам’ятаєш, що зі мною краще не жартувати!
До мене тепер ходять мертві, я вже навчилася з ними добре спілкуватися. Мама навіть три рази приходила. Тепер і мама вже п’є зі мною вино. Я знайшла вхід до царства мертвих. Я тепер мудра, по-справжньому мудра. А навчило мене того вино. Ти б знав, Вітю, яке було те вино у тій пляшці, яку моя мама ще за життя розбивала об стінку і так і не розбила! То ти мені його привіз із Франції! І хтось іще назвав мене алкоголічкою! І хтось іще казав «треба менше пити»! Та алкоголіки п’ють, аби пити, аби прийняти градуси. А я пам’ятаю смаки кожної пляшки! У моєму роті просто Антологія Вин! Справжня Алкологія! Ви кажете, я сомельє? Та ні, в мене глибший, повніший досвід. Я не лише знаю смаки, де гірчить, де солодить, де смак життя, а де й смак потойбіччя… Але я ще й знаю, що б’є по потилиці, що в ліву скроню, що в праву, що в ніс, що в зуби, від чого холоне серце, від чого зігрівається. Цього не знають навіть дуже добрі сомельє. Я – експерт іншого роду.
А до речі, давно вже прийшов час написати про це. Але хіба їм, профанам, можна відкрити сакральне знання? Вони хіба здатні щось відчути? Я ж бачу, як вони п’ють. Для них вино – то засіб, а не мета. Вони не вміють ні пити, ні напиватися. Їм буває погано вранці! Від вина не буває погано! Від вина може бути лише добре! Посвяченим, звичайно! Я маю досить високий ступінь посвячення! Хто мені його присвоїв? Сам Діоніс! Які мудрі були греки! Який мудрий народ! У них був бог вина! Та чого це був? Він є! Тільки справжніх жерців і жриць у нього небагато. Ті, хто квасять горілку, то хіба люди?
Алісо, вибач мені! Якось недобре вийшло, зібрали тобі грошей на подарунок, а я їх розтринькала. Але я поверну! Ти ж мене завжди розуміла! Ти їм не кажи, ніби я пропила твої гроші! Скажи їм, що я дала тобі гроші в конверті! Так, це я вперше! Але, ну ти розумієш, це як на ліки! Ні, я не алкоголічка, але це і снодійне, і заспокійливе, і головне, це щось таке, від чого життя стає життям, а не смертю. Алісо, приїзди до мене! Ти, до речі, хотіла взяти деякі книжки! Приїдь і візьми! Так, це дорожче, ніж ті гроші, але в тебе день народження! Я рада, що ти приїдеш! Так, ті книги на тебе чекають! Приїзди! Бери торбу й приїзди! Лише, Аліско, візьми по дорозі пляшку! Краще «мерло», а не «каберне»! У мене сьогодні не дуже терпкий настрій! Ні, «сапераві» не бери! А втім, можна й «сапераві»! Тільки, дуже прошу, візьми дві пляшки! Бо одна мене вже да-авно не бере!
Хто там? Радик? Не відчиню, і не проси! Ти чого ломишся у двері? В мене горілки нема! Викличу міліцію! Не приїде? Ну то я їм скажу, що я автор семи книжок, тоді приїдуть! То до таких, як ти, не їздять! А до мене міліція приїздить і захищає мене від усіляких алкоголіків!
Повтори? В тебе є пляшка того, що я люблю? Взяв замість квітів? То з того й треба було починати! Так, заходь, ти ж знаєш, що я тебе іноді люблю! Так, заходь. О, справді може бути! Сідай! Відкорковуй пляшку! А ти будеш поліруватися пивом? Добре! Пояснити тобі, що я знайшла в тому вині? Та ще й сухому? Тобі того не зрозуміти! Але спробувати? Від вина бачиш те, чого просто так не видно! І від горілки бачиш! І від пива, якщо воно після горілки?
Не кажи, Радику, вино не затьмарює, а протирає очі. Так, так, любий, я знаю, що ти розумієшся на жінках. Так, ти не любиш тих, які п’ють те саме, що й ти! А сам на вино так і не присів. Але жінка, яка п’є вино, тобі подобається. Так, в тебе добрий смак, Радику. А ти справжній, Радику, чи ти з іншого світу? Та от, до мене нещодавно мама приходила. І ти її іноді бачиш? Мою чи свою? Ти бачиш свою! А я – свою. І вона ще приводить Настю Іванівну. Хто це така? Ну, вона ходила до моєї матінки. Вони разом чай пили, як ото ми з тобою – ти пиво, а я вино. Радику, не лізь до мене! Я порядня жінка! В мене вища освіта! Маю сім книжок! Я тобі вже дарувала, ти все одно читати не вмієш! Так, «каберне-совіньйон» на етикетці прочитав, це тобі трошки додає. Чого додає? Чоловічого шарму. Так, уяви собі! Але до Вітьки тобі далеко. Той мені таке носив, що п’ють королі. А що п’ють королі? Королі горілки не п’ють? Та звідки ти знаєш, що п’ють королі! Радику, не лізь до мене! Якщо хочеш іще сюди потрапляти, неси ще одну пляшку! То в кіоску таке? Вино для коханих жінок? Не сміши мене, я твоя кохана жінка! Ти – професійний алкоголік, а я авторка семи книжок! Я жриця Діоніса, а не твоя кохана жінка. Як жриця, то дай пожерти? Ну й логіка в тебе! Жриця – то від слова «жертва», а не від слова «жерти». Ми вже почали плутатися, що від чого, Радику! Дай ковток пива, в мене скінчилося вино!
А до речі, непоганий «каберне-совіньйон», який приносив Радик! Але одна пляшка нічого не дає. От друга йде вже по-справжньому, відкриває істини. Уявляю собі, як добре йтиме третя. Ото вже буде справжній перехід туди, куди треба. Але я допиваю другу, а третьої нема. А до ранку ще скільки часу. Я так відчуваю, ця ніч буде безсонна. А безсонна ніч без вина – то справжнє лихо. То такі тортури, яких не побажаєш ворогові. Як бути? Кликати Радика? Не хочу. Що спільного може мати авторка книжок із сусідом-алкоголіком? Він, до речі, вранці поремонтував мені кран. Казав, такій жінці, як я, треба кран з вином. Який він дурний! Справжній алкоголік-роботяга, який нічого не розуміє! Мені треба різні крани із різними винами! А таке хіба можливо?
Але той «каберне-совіньйон» зараз мені йде! В міру кисле, в міру терпкувате, насичений колір, так, колір теж вставляє, я люблю спочатку дивитись на вино, потім дихати ним, а вже потім пити. Келихи каламутні. Мама, та хоча б келихи відмивала, хоча й проклинала моє вино, он дзеркало розбила вона, а не я! Мамо, ти іноді приходиш сюди, кричиш на мене, обзиваєш. А ти б краще келихи помила! Бо я люблю споживати вино красиво! Але такого привиди не роблять. Привиди ніколи не приберуть за собою. Вони можуть лише розкидати те, що було складене в порядку.
А до речі, вже Стасик має повернутися зі своїх мандрів. Чи він вже повернувся? А матері не подзвонить… Не бере трубки. А на мобілці в мене немає коштів, все забирає вино. Синку! Легкий на спомин! Ти вже тут! Так, заходь, відпочивай з дороги! Але… ні, не треба супермаркет, отут під вікнами ларьок. Ось, дивись, там має бути таке, глянь на етикетку, любий. Давай, за зустріч, тебе ж скільки не було!